Елементарні частинки - Уельбек Мішель (читать полные книги онлайн бесплатно txt) 📗

грудня 1967 року Національна асамблея прийняла в першому читанні закон Ньювірта про легалізацію протизаплідних засобів; відтепер пігулки можна було вільно купити в аптеках, хоча їх випуск ще не був сповна сплачений Міністерством соціального захисту. Саме з цього моменту широкі верстви населення дістали доступ до сексуальної свободи, що залишалася раніше привілеєм окремих кіл суспільства, представників вільних професій та артистичної богеми, як і керівників дрібних та середніх підприємств. Відзначимо одну пікантну подробицю: ця сексуальна свобода спочатку подекуди уявлялась якоюсь колективною мрією, тоді як насправді йшлося про новий рівень історичного сходження індивідуалізму. З такого старого гарного сполучення, як домашнє господарство, виходить, що подружжя та родина являли собою останній острівець первісного комунізму всередині ліберальної цивілізації. Наслідком сексуального звільнення став розпад цих суспільств перехідного часу — останньої перешкоди, що стоїть між індивідом та ринком. Процес такого розпаду триває й досі.

Зазвичай після обіду керівний комітет Краю Змін влаштовував танцвечори. До речі, цікаво, що в такому місці, де особливе значення надавалося нововведенням у сфері духовності, такий вибір ще раз підтверджує незамінність танцвечорів як засобу спілкування між статями в некомуністичному соціумі. Як підкреслював Фредерік Ле Дантек, первісні суспільства теж встановлювали свої свята на танцях, тобто входячи в транс. Отже, звукова апаратура та бар були розташовані на центральній галявині, і люди до пізньої ночі під місяцем дригали ногами. Брюно це давало ще один шанс. Правду кажучи, молоденькі дівчатка, що були в кемпінгу, досить рідко ощасливлювали ці вечори своєю присутністю. Вони з більшою охотою бігли на околишні дискотеки (у «Більбоке», в «Династію», в «2001», а часто і до «Піратів»), там влаштовувалися тематичні вечори, з чоловічим стриптизом чи зірками порнофільмів. Самотніми в Краю залишались лише двоє–троє молодиків з маленькими членами і сонним темпераментом. Вони задовольнялися лише тим, що не виходили зі своїх наметів, мляво пощипуючи струни розстроєної гітари, тим часом, як усі решта дивилися на них з деякою зневагою. Брюно відчував, що не надто відрізняється від цих молокососів; але хай там як, за відсутності дівчат, дістати яких було майже неможливо, було б добре «застромити дротик у який- небудь жирний шматок», якщо користуватися термінологією читачів «Ньюлука», що його він побачив у кафетерії «Анже- Нор». Спонукуваний цією надією, об одинадцятій вечора він натяг білі штани й матроську сорочку і спустився туди, звідки долинав найгучніший шум.

Окинувши поглядом півколо танцюючих, першим, кого він помітив, був Карім. Той покинув католичку, зосередившись на чарівній розенкрейцерській красуні. Вони з чоловіком приїхали сюди після обіду, високі, стрункі, серйозні, на вигляд уродженці Ельзасу. Вони влаштувались у величезному оригінальному наметі, він був увесь у навісах та заклепках, чоловік споруджував його години чотири. На початку вечора він причепився до Брюно, розписуючи йому всі потаємні красоти братства Рожевого Христа. Його очі блищали за склом круглих маленьких окулярів; то був справжній фанатик. Брюно слухав неуважно. За твердженням цього типа, рух розенкрейцерів народився в Німеччині, він, звичайно, навіяний якимись працями алхіміків, однак його також слід було пов’язувати з рейнським містицизмом. «Все це насправді штучки педиків і нацистів, — зробив висновок Брюно. — Засунь свого хреста собі в гузно, любий, — сонно подумав Брюно, поглядаючи на кінський круп його красуні дружини, що метушилася на колінах біля газової плити. — І троянду відправ туди ж», — подумки закінчив він, коли вона випрямилася, показавши груди, і наказала чоловікові піти переодягти дитину.

Хай там як, але зараз вона танцювала з Карімом. Дивна з них була пара: він на півметра нижчий за неї, товстенький хитрий дядечко, поруч з цією височенною німецькою кобилою. Танцюючи, він усміхався і невгаваючи теревенив, ризикуючи втратити свою первісну мету спокусника; проте справа, здавалося, просувалась уперед: вона теж усміхалася, зацікавлено, майже зачаровано, дивлячись на нього; одного разу вона навіть голосно пирснула від сміху. У дальньому кінці галявини її чоловік пояснював новому потенційному адептові звідки в 1530 році на землі Нижня Саксонія з’явилися розенкрейцери. Його трирічний білявий синок, нестерпний шмаркач, через рівні проміжки часу починав ревіти, вимагаючи, щоб його віднесли в ліжко. Коротше, тут також довелося спостерігати достеменні моменти реального життя. Поруч з Брюно двоє щуплих типів, на вигляд священнослужителі, коментували дії бабія. «Розумієш, він гарячий, — мовив один. — У нього немає грошей, щоб заплатити їй, він не такий вродливий, у нього вже черевце, навіть зростом він нижчий за неї. Проте він, негідник, пристрасний, цим і бере». Інший сумовито підтверджував сказане, перебираючи пальцями уявні чотки. Допиваючи свою апельсинову горілку, Брюно побачив, що Карім спромігся заманити розенкрейцершу на пагорб, увесь порослий травою. Однією рукою він обіймав її за шию, а другу, не перериваючи розмови, обережно просунув їй під спідницю. «Ось як, навіть ноги розсунула, сучка нацистська», — подумав Брюно, відходячи від танцюючих. Перш ніж вийти з освітленого кола, він мигцем помітив, як католичка підставляла свій зад якомусь типу, схожому на інструктора з лижного спорту, а той лапав її за сідницю. Брюно нічого не лишалося, як повернутись у свій намет, де на нього чекала пачка равіолі.

У наметі він машинально, з відчаю, перевірив свій автовідповідач. Там було одне повідомлення. «Мабуть, ти поїхав у відпустку, — почув він спокійний голос Мішеля. — Зателефонуй мені, коли повернешся. Я теж у відпустці, і надовго».

4

Він йшов і йшов, він дійшов до межі. Зграя хижих птахів кружляла в небі, тяжіючи до невидимого центру — мабуть, до падла. М’язи його ніг пружно відгукувалися на нерівності дороги. Завіса жовтої трави вкривала пагорби; на схід око бачило безкрайню панораму. З учорашнього дня він нічого не їв; йому не було страшно.

Прокинувся він в одежі, лежачи впоперек ліжка. Перед входом до магазину «Монопрі» розвантажувалася вантажівка з товарами. Було трохи більше сьомої години ранку.

Вже багато років Мішель вів суто інтелектуальне життя. Почуття, що визначають життя людини, його не цікавили; він погано розумівся на них. У наш час можна організувати своє життя з бездоганною чіткістю; касирки в супермаркеті відгукувалися на його коротке вітання. За десять років, які він прожив у гуртожитку, його мешканці змінювалися безліч разів. Час од часу формувалися сімейні пари. Тоді він міг спостерігати за переїздом: їхні друзі перетягували сходами коробки та лампи. Всі були молоді, всі посміхались. Часто (але не завжди) після чергового розриву обоє жильців виїжджали водночас. Помешкання звільнялося. Що з цього виходить? Як пояснити те, що відбувається? Важко зробити якийсь певний висновок.

Сам він хотів лише кохати, принаймні він не бажав нічого іншого. Нічого конкретного. Життя, вважав Мішель, має бути простим, щоб його можна було прожити як низку маленьких обрядів, які слід постійно повторювати. Часом ці обряди дурнуваті, а втім, на них можна покластися. Життя без гри випадку, без драм. Але людське життя влаштоване інакше. Частенько він виходив прогулятися, спостерігаючи за молоддю, дивлячись на будинки. Він був певен: більше ніхто не розуміє, як слід жити. Втім, тут він перебільшував: дехто з людей все ж таки виглядав зібраним, захопленим своєю справою, тому їхнє життя, здавалося, було сповнене сенсу. Так, прихильники руху «Асt Uр» [16] вважали дуже важливим протягнути на телеекрани деякі реклами (що їх дехто засуджував за порнографію), які б зображували крупним планом різноманітні гомосексуальні утіхи. Зазвичай, життя персонажів було цікавим і динамічним, сповненим усіляких подій. У них було безліч сексуальних партнерів, вони з ними злягалися в різних потаємних місцях. Іноді презервативи зсувалися і рвалися. Тоді вони помирали від СНІДу, але навіть смерть їх набирала вигляду доблесного та гідного.