Комедії - Мольер Жан-Батист (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
І я навколішках ганьбу приймати буду,
Як кару за гріхи від праведного суду.
Оргон
(до Тартюфа)
Доволі, братику.
(До сина)
Чи, в тебе є душа?
Даміс
Як! Невже вас серце поруша?
Оргон
Цить, бидло!.. Встаньте-бо, мій брате милостивий.
(До сина).
Мерзенний!
Даміс
Він…
Оргон
Мовчи!
Даміс
То це за мій правдивий…
Оргон
Мовчи, бо я тобі всі руки потрощу.
Тартюф
Я ради господа того не попущу.
Вгамуйтесь, брате; перш прийму я всі напасті,
Ніж з голови його дам волосині впасти.
Оргон
(до сина)
Невдячний!
Тартюф
Згляньтеся на нього; от я сам
Навколішки стаю…
(Падає на коліна).
Оргон
(твою на колінах, до Тартюфа)
О боже!.. Годі вам…
(До сина). Ледащо! Подивись!
Даміс
То…
Оргон
Цить!
Даміс
Як?
Оргон
Цить! Ні слова!
Неславити його твоя душа готова.
Я знаю, за що ви на його встаєте,
І жінка, й діти — всі його ви цькуєте.
Вам сорому нема всіх заходів ужити,
Щоб цей побожний пан не став у мене жити.
Але всім заходам не вигнати його;
Його я пригорну до серденька мого
І, щоб приборкати лиху мою родину,
За його я віддам дочку мою єдину.
Даміс
Чи ви примусите, що згодиться вона?
Оргон
Сьогодні ввечері, нечемо навісна!
Я дам себе взнаки, я не скорюсь нікому;
Вже час навчити вас, що я господар дому.
Ну, зараз же мені навколішки ставай
І в пана доброго пробачення благай.
Даміс
У цього злодія? В облесника такого?
Оргон
Ага, ти знов своє! Ти брешеш знов на нього!
Ціпок! Де мій ціпок!..
(До Тартюфа),
Не здержуйте мене!
(До сина).
Геть з двору зараз же! Іди собі, свине!
Та щоб не смів сюди ніколи навертатись!
Даміс
Так, я піду, але…
Оргон
Виносься, годі длятись.
Знай: спадщини тобі я ввік не відпишу,
А те, що я сказав, прокльоном завершу.
Оргон
Святій людині так за все добро віддячив!
Тартюф
Хай бог його простить, як я йому пробачив…
(До Органа).
Коли б ви знали, як душа моя болить,
Що з братиком мене бажають роздружить.
Оргон
Ох, ох!
Тартюф
Як думаю про ненависть людськую,
То в серденьку таку велику муку чую…
Ох, груди стиснуло… І духу вже нема…
Не можу мовити… це ж, певно, смерть сама.
Оргон
(плачучи, біжить до дверей, куди він вигнав сина)
Розбійнику! Чому тебе пустив я з хати!
Було б тобі спершу всю спину полатати!
(До Тартюфа).
Вгамуйтесь, братику, і серденька не рвіть.
Тартюф
Доволі прикрості; вже час її скінчить.
Клопоти я приніс у вашу всю родину,
То краще я зроблю, як зовсім вас покину.
Оргон
Це жарти?
Тартюф
Тут усі на мене дишуть злом
І честь мою хотять обкидати багном.
Оргон
Ви ж бачите, що я не слухаю нікого.
Тартюф
Не кинуть вороги бажання навісного;
Щодня шептатимуть, аж поки й буде те,
Що наостанку ви їм віри поймете.
Оргон
Ні, братику, ніввік.
Тартюф
Ох, брате, превелика
У жінки сила є — вмовляти чоловіка.
Оргон
Ні, ні!
Тартюф
Рушати час. Пустіть же ви мене!
Нехай ніхто вже більш Тартюфа не клене.
Оргон
Зістаньтесь: не пущу, от щоб мені пропасти!
Тартюф
То доведеться знов терпіти всі напасті.
Але, як хочете…
Оргон
А!
Тартюф
Добре, буде так.
Але я стану вже поводитись інак;
Бо честь — то ніжна річ; як побратим правдивий.
Не дам я, щоб її доткнув язик злосливий:
Дружину вашу скрізь я буду обминать.
Оргон
До неї, всім на злість, повинні ви вчащать.
Дражнити світ увесь готовий я душею;
Нехай же бачать вас щораз у парі з нею.
А щоб відчули більш зневагу всю мою,
Я вам ще за життя добро все віддаю,
І зараз же, щоб нам з цим ділом не бариться,
Спишу папери всі по формі, як годиться.
Вірненький друг, ще й зять, дорожчий є мені
Від жінки, від дітей і всякої рідні.
Не будьте ж до мого дарунка неласкаві.
Тартюф
Господня воля хай справдиться в кожній справі.
Оргон
Сердешний! Ну, ходім та й спишемо як слід;
Нехай від заздрості нетямиться мій рід.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Клеант
Про це вже всі кричать, і вірте, що ті вісті
Для честі вашої не принесуть користі.
Я вас, добродію, до речі тут зустрів
І щиро вам скажу про цеє пару слів.
Я не силкуюся збагнуть цю річ до краю;
В найгіршім разі так я все це уявляю:
Невинні ви цілком, а винний сам Даміс
І скаргу ту на вас неправедно заніс.
По-християнському було б забуть образу
І помсту всяку геть з душі прогнати зразу.
Невже ви схочете за сварку вашу з ним,
Щоб вигнано його, щоб кинув він свій дім?
Я ще таки скажу, і в тім брехні не буде:
Вже ремствують на вас тепер за це всі люди.
Послухайте ж мене, всім спокій поверніть
І справи вашої на гірше не ведіть.
На божу волю весь великий гнів оддайте
І батька з сином знов до згоди приєднайте.
Тартюф
Ох, і моя душа до згоди теж вола.
Я не держу на нього й крихти зла,
Я вибачив йому, я вже не нарікаю,
Йому б я сам служив так щиро, як здолаю;
Та божий інтерес на те не призволя:
Якщо він буде тут, я вийду відсіля;
А якщо я тепер, по тій страшній зневазі,
До згоди з ним прийду, то страчу на повазі.
Тоді вже бог зна що про мене здасться всім:
Що я з політики вдаю себе плохим,
Та й скажуть, що себе я винним почуваю,
Незлобністю ж душі свій острах покриваю,
