Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж (мир бесплатных книг TXT) 📗

Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж (мир бесплатных книг TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж (мир бесплатных книг TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Зрештою до Джона прийшов сон, а разом з ним і жахи. Йому наснилися палаючі замки, невпокоєні мерці, що поставали з могил. Коли Кворин його збудив, ще панувала темрява. Поки Піврукий спав, Джон сидів спиною до стіни печери, слухав воду та чекав світанку.

З першим світлом дня вони пожували напівзамерзлої конятини, засідлали бахмутів, застібнули на плечах кобеняки. Піврукий, поки вартував, зробив півдесятка смолоскипів — вмочив оберемки сухого моху в олію, яку віз у саквах. Він запалив перший і рушив у темряву, тримаючи поперед себе блідий вогник. Джон ішов слідом з кіньми. Кам’яниста стежка звивалася на всі боки, спершу йшла вниз, тоді вгору, а потім знову вниз, ще крутіше, і подекуди так звужувалася, що коники відмовлялися пропихатися уперед. «Доки ми звідси вийдемо, вони нас загублять», подумав Джон. «Навіть орел не вміє бачити крізь камінь. Ми відірвемося і щосили помчимо до Кулака Першолюдей, а там розповімо Старому Ведмедеві, про що дізналися.»

Але коли за кілька довгих годин вони знову вигулькнули на світло, орел вже чекав на них там, сидячи на мертвому дереві сажнів за п’ятнадцять угору схилом. Привид кинувся за ним по каменях, але птах заплескав крилами і злетів у повітря.

Простеживши його політ очима, Кворин міцно стиснув вуста.

— Тут добре місце, щоб стати та прийняти бій, — зазначив він. — Вхід до печери захищає нас від нападу згори. Позаду нас вони не з’являться, якщо не пройдуть крізь гору. Чи гострий в тебе меч, Джоне Сніговію?

— Так, — відповів він.

— Погодуймо коней. Бідолахи нам добре прислужилися.

Джон віддав своєму коникові останній овес і попестив кошлату гриву. Тим часом Привид невтомно никав між каменів. Джон міцніше натяг рукавиці та розім’яв обпечені пальці. «Я — щит, що боронить царину людей.»

Над горами залунав мисливський ріг, і за мить Джон почув гавкіт собак.

— Скоро будуть тут, — мовив Кворин. — Тримай вовка при собі.

— Привиде! До мене! — покликав Джон. Лютововк неохоче повернувся до нього, тримаючи хвоста жорсткою трубою.

Дичаки перелилися через хребет за якусь версту, або й менше. Хорти бігли попереду них та гарчали. То були люті сіро-бурі тварюки з чималою дещицею вовчої крові в жилах. Привид вишкірився, хутро стало дибки.

— Тихо, — пробурмотів Джон, — сидіти.

Вгорі він почув шурхіт крил. Орел сів на виступ скелі й заверещав з утіхи.

Мисливці наблизилися з осторогою — напевне, береглися стріл. Джон нарахував чотирнадцятьох, а з ними вісім собак. Великі круглі щити дичаків, розписані черепами, були зроблені зі шкур, натягнутих на плетиво з верболозу. Приблизно половина ховала обличчя під грубими шоломами-ковпаками з дерева та вареної шкіри. На кожному краю вервечки стрільці наклали стріли на невеличкі луки з дерева та рогу, але не натягали й не пускали. Решта мала за зброю списи та киї з прив’язаними до кінців каменями. Один тримав обколоту кам’яну сокиру. Подекуди виднілися окремі випадкові частини обладунків, здерті з мертвих розвідників або здобуті у наскоках. Дичаки не видобували заліза і не вміли його плавити. На північ від Стіни стрічалося дуже мало ковалів, а кузень з горнами — ще менше.

Кворин витяг меча-півторака з піхв. Серед переказів, які про нього ходили, був один про те, як він навчився битися лівицею після того, як втратив половину правиці. Казали, що тепер він володіє клинком навіть майстерніше, ніж колись. Джон став з великим розвідником пліч-о-пліч та оголив Пазура. Незважаючи на морозне повітря, очі йому щипав піт.

Сажнів за п’ять від входу до печери мисливці зупинилися. Їхній ватажок виїхав наперед сам, верхи на звірюці, яка так вправно видиралася нерівним схилом, що скидалася радше на цапа, ніж на коня. Поки вершник та його звір наближалися, Джон чув калатання і торохтіння — обладунки обох були зроблені з кісток. Коров’ячих, овечих, козячих, лосиних, зубрових, великих кісток волохатих мамонтів… і людських теж.

— Торохкало! — гукнув Кворин донизу з крижаною привітністю.

— Для гав я — Князь-над-Кістками, Господар-над-Черепами.

Шолом вершника був зроблений з пробитого черепа велетня; на варену шкіру, що вкривала плечі та руки, були нашиті ведмежі кігті.

Кворин пирхнув.

— Ото вигадав! Я бачу тільки цуцика, що начіпляв на себе курячих мослів і торохтить на бігу.

Дичак люто засичав, кінь його став дибки. «А таки торохтить», подумав Джон. Кістки були зв’язані нещільно і при кожному русі брязкали та клацали одна об одну.

— Скоро і твої кістки на мені заторохтять, Піврукий! Я тебе виварю як слід і зроблю собі гарного юшмана з твоїх ребер! На зубах твоїх вирізьблю руни, щоб ворожити ними на майбутнє, а з твого черепа їстиму куліш!

— Якщо хочеш мої кістки, то приходь по них сам.

Але Торохкало чомусь не поспішав прийняти виклик. Чисельна перевага нічого не важила у нагромадженні скель, де розвідники Варти знайшли собі криївку; щоб дістатися до них, дичакам довелося б підходити не більше як по двоє.

Біля Торохкала натягла повід одна з дичацьких жінок-воїнів, яких ще кликали «списницями».

— Нас тут десять і четверо проти двох гав, а на вашого вовка ми маємо вісім собак! — вигукнула вона. — Хочете — бийтеся, хочете — тікайте, а доля ваша вже тут написана.

— Покажи їм, — наказав Торохкало.

Жінка запхала руку до заплямованої кров’ю торби і витягла здобич, взяту в бою. Міляк був лисий, наче яйце, тому списниця тримала його за вухо.

— Хоробрий був хлопець, — мовила вона.

— Був хоробрий, а тепер мертвий, — додав Торохкало. — І на вас чекає те саме.

Він вийняв довгу сокиру, змахнув нею над головою. Лиховісно блиснули два добре нагострені леза — покійний Міляк не забував ретельно дбати про свою зброю. Інші дичаки скупчилися за ним, вигукуючи образи. Декілька за ціль для своїх кпинів обрали собі Джона.

— Годі вже, зайчику-побігайчику, відпускай з рукавички вовчика-братика! — кепкував кощавий юнак, струшуючи телепнем з каменем на ремінці. — Поки сонце світить, пошию собі з нього кожушка!

На іншому кінці вервечки дичаків одна зі списниць розчахнула кошлаті хутра на грудях і показала Джонові важку білу цицьку.

— Хлопцик хоце до мамці, га? Іди посмокци, мій малесенький!

Собаки теж гавкали, навісніючи на лютововка.

— Вони хочуть, щоб ми здуру на роги полізли. — Кворин кинув на Джона довгий погляд. — Але ти пам’ятай наказ.

— Якісь обскубані гави нам трапилися! — заревів Торохкало гучніше від людського гомону. — Ану, хлопці, зробіть так, щоб вони новим пір’ям поросли!

— Ні! — Слово саме зірвалося в Джона з вуст, поки лучники не встигли випустити стріли. Він зробив два швидкі кроки уперед. — Ми здаємося!

— Недарма люди кажуть, що кров байстрюка — то кров боягуза, — холодно мовив Кворин Піврукий позаду нього. — Осьде сам бачу. Біжи до нових хазяїв, полохливий зайцю.

Зашарівшись, Джон зійшов схилом туди, де на коні сидів Торохкало. Дичак витріщився на нього крізь отвори шолома і мовив:

— Вільному народові боягузи ні до чого.

— А він не боягуз. — Один з лучників стяг з голови зшитого з овечих шкур ковпака і струснув кудлатою вогняно-рудою головою. — Це байстрюк зимосіцький, який мене пожалів. Хай живе.

Джон зустрів очі Ігритти і не знайшов слів.

— Хай краще помре, — заперечив Князь-над-Кістками. — Чорна гава — хитра тварюка. Я їм не вірю.

Над головою злетів зі скелі в повітря орел, заплескав крилами, видав лютий вереск.

— Той птах теж тебе не любить, Джоне Сніговію, — відповіла Ігритта. — Воно й не дивно. Він був людиною, доки ти його не вбив.

— Я не знав, — чесно відповів Джон, намагаючись пригадати обличчя чоловіка, якого зарізав у Пересуві. — Ти сказала, що Манс радо мене прийме.

— А таки прийме, — погодилася Ігритта.

— Манса тут немає, — мовив Торохкало. — Рагвила, випусти йому тельбухи.

Дебела списниця звузила очі та мовила:

— Якщо гава хоче до вільного народу, хай покаже себе і доведе, що не бреше.

— Я зроблю все, що ви скажете. — Джонові нелегко далися ці слова, але він їх все-таки вимовив.

Перейти на страницу:

Мартін Джордж читать все книги автора по порядку

Мартін Джордж - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Чвара королів (ЛП) отзывы

Отзывы читателей о книге Чвара королів (ЛП), автор: Мартін Джордж. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*