Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
Єрлич, записуючи під місяцем квітнем утечу Лупула до Камінця, поясняє, що він готовився здобути господарство Мунтяньське: господаря прогнати і на його місце посадити свого зятя Тимоша Хмельницького. Мунтянський господар довідавшися про се, як певну річ, почав свої заходи: притяг на поміч Ракоція і дещо Орди, а лоґофетові за його осторогу пообіцяв господарство волоське-аби він потайки порозумівся з волоськими панами. Той повів справу “дуже штучно і містерно”. Видумавши причину, пожичив у господаря 20 тисяч червоних, і на них наняв вояків; Волохи відступили від господаря, він мусів тікати, і колиб господар не мав при собі двох вірних німецьких офіцерів з Польщі, певно що лоґофет і його самого зловив би з усіма скарбами. Тимошко, довідавшися, що його тестя прогнано, чи він утік, назбирав з десяток тисяч козацької сваволі і пішов до Камінця, а порозумівшися з господарем, пішли оба під Яси. Кого з Волохів запопали, не лишали живого; місто знищили до решти, і по инших містах і селах чого були не допалили і не спустошили Татари, то вони тепер докінчили.
Але особливо записки Ґоліньского, що на протязі двох місяців разів сім записує волоські новини, в міру того як вони надходили до Кракова, дають поняттє про те, що балакалося з приводу молдавських подій. Насамперед записано, що господар мультанський помер (сю хибну відомість потім зачеркнено); Хмельницький хотів козацькими силами посадити сина на сім господарстві, і господар волоський, як зятеві свому, допомагав йому в тім. Довідався про се Ракоцій і не бажаючи собі такого неспокійного сусіда, а притім побоюючися Тимошка і Хмеля, пішов з військом на Мультани і там спомагаючи Мультанам побив козацьке військо Тимошкове і Волохів, так що Тимошко ледво втік. А Ракоцій післав до цісаря турецького, просячи собі хоругов на знак господарства (мультянського), обіцяючи платити звичайний трибут Туркові, давнім звичаєм, як инші платили. Збирає більше військо, сподіваючись козацьких гостей, а хотячи того добитись, щоб в Мультанах Тимошка не було, а на Волощині старого господаря, батька Тимошкової жінки.
По сім друга записка: Господаря волоського зрадив його канцлєр Стефан 16), перехопивши у нього владу 17), і оскаржив перед Турком, так що він ледви втік до Камінця Подільського з своїми скарбами. З Волощини післав прохати ратунку у Хмеля і Тимошка свого зятя, але що війна з Польщею не скінчена, вона йому (очевидно Хмельницькому) перешкодила, що не міг рятувати.
Далі мабуть нова записка: Тимошок пожалував батька своєї жінки, волоського господаря, котрого канцлєр прогнав, і зібравши військо впав до Волощини; батька (розум.: тестя) посадив на панстві, а того вигнав і військо його погромив; дісталось і Туркам! Пішов Тимошок також на Мультани, погромив Ракоція і вигнав з Мультан і не мало наробив на Мультанах шкоди. Пізніша приписка до сього: Ракоцій пішов з Мультанами, погромив Тимошка з козаками і Волохами і об(ложив), старого господаря вб(ив) 18).
Далі: До короля (прийшли) посли від Ракоція, просять його, коли він тепер щось має на Хмеля і козаків, аби наступив на них з своїм військом, а Ракоцій з другої сторони поможе з Мультанами. Хмель і Тимошок теж післали до короля, щоб він йому все вибачив і до ласки прийняв, й потвердив ті пакти, що списали під Зборовом, а за те обіляв за короткий час віддати під ноги його Семигородську землю й Мультан, своїм військом без помочи Ляхів-тільки щоб на поготові було польське військо. До Варшави посол (відтято трохи).
Через кілька записок знову версія під заголовком: Війна в Мультанах-
“Хмельницкий бувши жадним панування й війни, шукав способів, якби йому посадити свого сина Тимошка на господарство мультанське. Може бути, що з намови і підущання господаря волоського Василя. Господар мультанський Лупул (!), почувши про їх зносини і побоюючись нападу, післав своїх послів до Ракоція, просячи помочи і ратунку: бо води він не поставиться і помочи не дасть, сам господар мультанський подолати не може, а якби Тимошок посів Мультани, то скоро в Семигородській землі був сам Хмельницький. Кн. Ракоцій маючи готове військо, післав також послів до цісаря турецького, даючи знати про всю небезпеку, що йде від Хмельницького з сином і господаря волоського. Цісар позволив вигнати господаря волоського, на його місце посадити канцлєра його Стефана, а Ракоцієві доручив боронити Мультан. Канцлєр волоський з військами своїми і з Уграми вступив до Волощини, старий господар ледве шість годин перед приходом нового господаря, скоро тільки йому дано осторогу, з скарбами, які міг забрати, (втік) до Камінця Подільського, бо й Волохів той (Стефан) на свій бік перетягнув. Тимошок, щоб помститися, впав до Мультан, наробив шкоди і людей побив не мало,-хотів вернути батькові (роз.: тестеві) знову се пануваннє в Волощині. Але кн. Ракоцій, зібравши Угрів і Мультан дав битву Тимошкові і старому волоському господареві, їх побито, немало вибито козаків і Волохів, так що Тимошок ледви втік: гонили за ним 4 милі. Старий господар волоський також утік ранений. Угри взяли табор, і велику здобич на возах”.
Приписки: “Князь Ракоцій прислав своїх послів до короля, аби громив Хмеля і козаків, а він допомагатиме з другого боку. Король післав великого посла імп. Ґембіцкого, щоб порозумітися з кн. Ракоцієм що до війни против Хмельницького і Волохів.
“Волоський господар утік був до Камінця з скарбами і там мешкав, але потім сполучившися з козаками пішов знову на війну, забравши з собою скарби”. Коротко повторяється історія війни з додатком, що по втечі Лупула “стара господарева з донькою, жінкою Тимошка, втікли до Сучавського замку й там замкнулися з скарбами”.
По сім знову: “Причини війни на Волощині”-
“Инші так удають за певне, і таку твердять причину війни на Волощині, що Хмель, оженивши сина Тимошка з донькою господаря волоського, потайки порозумівся, якби з ним певні панства здобути і обстояти, і ухвалили помагати собі навзаєм: щоб старий господар панував на Волощині, Тимошка посадити на господарство Мультанське, а Хмельницький мав опанувати Семигородську землю. Волоський господар довірив сю таємницю свому канцлєрові: дав йому 60 тис. зол. черв. на збираннє війська. А той канцлєр був жонатий з сестрою господаря мультанського і зараз дав йому знати про все що ухвалено, аби тримавсь обережно, і Ракоцій також, а від себе обіцяв їм помагати. Господар мультанський повідомив про все Ракоція, і той з військом вступив до Мультан, а заразом післав до цісаря турецького, даючи знати про такий союз, і яка то буде небезпека для Турецької землі, коли козаки опанують ті панства, і про зраду старого господаря. Просив, щоб господарство було віддано канцлєрові, а Татарам щоб цісар заборонив помагати козакам. Цісар позволив їм боронитись і скинути старого господаря, або зловивши відіслати цісареві до Туреччини, а того нового, канцлєра Стефана посадити на господарстві. Так почалася та війна між козаками з Волохами, Мунтянами й Ракоцієм,-не скінчивши війни Хмельницького з Поляками: сам Бог замішав замисли Хмельницького на його упадок (626).
Примітки
1) Fontes rerum austriacarum, Scriptores, III, I Theil, Wіеn, 1862.
2) Положив його в основу свого оповідання про сі події Кубаля в начерку Krwawe swaty, за ним Костомаров в останній редакції свого Богдана Хмельницького; на нім спирається Сіляді в своїх оглядах подій Ракоцієвої доби (Transsilvania), Сірбу в своїй історіи Матія Басараби (с.486) й инші.
3) Інтересна ся транскрипція Szaporizki Kossaken (sz=c в мадярській абетці).
4) Він завважає далі (с. 338); “Ся війна описується мною без усякої сторонничости, бо ніщо так не шкодить літописателям (1еatоріsеtе1е), як те що вони пристрастно хвалять одну сторону, а другу гудять. Хоч нам випадало б хвалити воєводу Стефана, зазнавши від нього богато ласк, більше ніж воєводу Василя, що дався в знаки моїм батькам, але не можемо инакше говорити, як тримаючися правди”.
