Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна (бесплатные онлайн книги читаем полные .TXT) 📗
– Я так і зроблю, обіцяю. Я її ні на хвилину не залишу саму.
Ми просиділи в палаті Сари ще пів дня вже було пізно сонце сідало за горизонт, але Сара досі була непритомна.
Мед сестра яка обслуговувала мене повідомила що головний лікар вже виписує мене, я зраділа. Вже переодягнувшись в цивільне яке принесла мені Меліса я знову попрямувала до палати Сари. Відвідувачів вже не пускали і ми сиділи в коридорі лікарні, навпроти палати Сари. Якимось чином Ерік попросив залишитися разом з нею на цілу ніч, і йому дозволили. Щоб важко не сидіти в коридорі нам виділили палату в лікарніде ми могли трішки поспати.
Ніч була важкою я майже не спала, кожну годину я підіймалася до палати Сари. Аж перед ранком я заснула міцним сном. Розбудив мене запах гарячого какао, я розплющила очі і побачила перед собою Мелісу і Адама. Вони смакували гарячу каву у палаті.
– Доброго ранку.
– Доброго Мері.
– Як спалося? – поцікавився Адам підходячи до мене.
– Недуже добре. А вам?
– Теж. Ось тримай.
– Вау, какао з круассаном в ліжко як мило, Адаме.
– Не звикай, – він поцілував мене в лоба, – смачного.
– Дякую вам теж.
Ми поснідали і знову попрямували до палати Сари…
– Еріку.
– Що?
– Ось тримай.
– О, Мелісо дуже дякую за каву.
– Ну як вона?
– І досі непритомна.
Ранок виявився теплим на небі не було жодної хмаринки. Ми знову стиснувши кулаки сиділи біля палати Сари. Ерік не відходив ні на крок від її ліжка. Я походжала туди-сюди по коридору, шов вже не так сильно болів, а голова зовсім перестала. Походжавши я зупинилася і спостерігала за Еріком і Сарою. Аж раптом я бачу як її вії починають рухатися. Так! Вона прокинулася. Від радості я завмерла.
– Вона прокинулася, – ледь чутно промовила я.
Я з усмішкою на обличчі я відкриваю двері друзі на мене здивовано дивляться.
– Саро!! – Вигукнула я входячи в палату, – ти жива!
Друзі вже все зрозуміли і теж миттю увірвалися в палату. Ерік її міцно обійняв і поцілував потім промовив ці такі теплі слова: «Я тебе люблю» з подиву вона не знала що й робити.
– Так ура! Ти знову з нами. – вигукнув Ден.
– Так я знову з вами, і скільки мене не було, що ви так засумували?
– Аж цілих два дні ми так хвилювалися сестричко, – з усмішкою промовила Меліса.
– Ого.
– Саро, – тихенько промовив Ерік, – ти пам’ятаєш що сталося?
– Т…так.
– Я тебе люблю, – ще раз обійнявши її і поцілувавши промовив Ерік.
Сару не поспішали виписувати, але ми їх благали щоб поскоріше вже піти звідси, оглянувши пацієнтку лікар погодився з нами, і відпустив її вже наступного дня.
– Ну що ж, вона цілком здорова і швидко одужує думаю її можна виписувати, – промовив лікар і вийшов з палати оформлювати виписку.
В цей момент до палпти зайшли Ден з Адамом.
– Дивіться хто прийшов, – витягаючи із під куртки Бальтазара промовив Ден.
– Ха-ха, як ти його проніс сюди? – поцікавилася Сара.
– Легко і просто.
Бальтазар був радий бачити нас всіх по ньому було помітно що йому теж набридло стояти на місті. Він як і ми вже прагнув їхати звідси.
– Ну що ви готові попрощатися з цим моторошним місцем.
– Ну Мері чому зразу моторошним, як на мене воно досить миле. – відповів Адам.
– Я готова! – з ентузіазмом в голосі промовила Сара.
– Тож змиваємося звідси.
Подякувавши лікарям які доглядали за нами весь цей час ми швиденько застрибнули в фургон і помчалися назустріч новим пригодам.
Розділ 18
– Ну що, як гадаєте за скільки ми доберемося до Нью-Йорка.
– Без зупинок за день, а з ними десь за два, – тишу у фургоні порушив Ден і Адам.
Я була надзвичайно рада за Еріка з Сарою вони були ідеальною парою. Тепер вони сиділи на задньому сидінні фургона обіймаючись, а на колінах солодко спав Бальтазар. За кермом була Меліса поряд з нею Ден.
Приємний теплий вітерець пробирався у фургон через вікно, лоскочучи наші обличчя і граючись з волоссям.
– Нарешті ми вибралися з цього міста, – з полегшенням говорю я, ця пригода навчила мене ще більше цінувати життя.
– Ви не уявляєте собі як ми хвилювалися, – за кермом ледь чутно промовляє Меліса.
– Ага, ми мало не втратили вас, – обнімаючи Сару промовляє Ерік.
– Але ж ми живі і здорові.
– Так, і це радує понад усе. – спокійним голосом промовляє Ден.
І тепер ми сиділи у фургоні слухаючи класичний рок, і розмовляючи на різні теми. Всі були щасливі, ця пригода зробила нас ще сильнішими, зробила з нас справжню нерозлучну команду.
– То яке наступне місце ми відвідаємо після Нью-Йорку. – поцікавився Адам
–Може Маямі? – промовила Сара.
– А я хочу в Лос-Анджелес, – промовила я.
– Лос-Анджелес? –здивовано перепитала Сара.
– Так.
– Хороша ідея, – промовила Анна-Меліса
– Отже, наступна зупинка після Нью-Йорку, Лос-Анджелес.
– ТАК! –гуртом вигукнули ми.
Спокійний вітер лоскоче обличчя, попереду нас лише дорога нескінченна і довга. Ми мчимося до міста мрій, до міста тисячі вогнів, до міста свободи, де швидкопливно, пропливає життя, в неспокійному ритмі.
Подорожувати ось чого я хотіла все життя, і до чого прагнула так наполегливо це - було моєю метою, мрією і я здійснила її. І саме тепер я відуваю що означає насправді жити. Відчуй свободу у серці і в душі, відчуй нове життя, борися за свої мрії.
