Ukrainian dream «Последний заговор» - Зима Василь (лучшие бесплатные книги TXT) 📗
Те, як Мащенко заробив гроші, знало небагато людей. Сам він казав хіба, що перші сто тисяч зробив на товарах першої необхідності, які продавав у якісь північні райони Росії. Потім на нього завели кримінальну справу, але так і не посадили. За кілька місяців після завершення судового процесу Мащенко став акціонером досить потужного банку, який нещодавно створили. За два роки очолив правління банку, а потім за списками однієї з партій увійшов до парламенту. Протягом перших двох років своєї депутатської діяльності Мащенко на трибуну не ліз, а потім раптом зайнявся піаром і виступав чи не на кожному засіданні. Після чергових виборів Мащенко очолив бюджетний комітет, і після цього про нього почали говорити на телебаченні, писати газети й навіть у кулуарах Верховної Ради журналісти чекали, аби взяти в нього інтерв'ю. Втім, і це ще не стало піком його кар'єри. За рік такої діяльності він купив собі завод. А потім раптом на продукцію цього заводу одержав держзамовлення. Мащенко зібрав чимало грошей, а потім узяв і вклав усе зароблене в нафтовидобувну галузь. Що цікаво, не у вітчизняну, а в російську. Після цього Мащенко почав торгувати російською нафтою на українському ринку, і про його прибутки вже ніхто навіть не питав. Вони давно перевалили за сотню мільйонів доларів. Казали, що Мащенко знайшов якийсь вихід на російську політичну верхівку, інші переконували, що його підтримали російські олігархи, а злі язики говорили, що Мащенко зв'язався з чеченською мафією. На Мащенка ці розмови зовсім не впливали, він почувався досить добре і про майбутнє говорив із великим оптимізмом.
Єдиним неприємним моментом у його житті був Ян Урманіс. Про нього казали, що він — рука Росії і людина, яка працює на спецслужби, тому ніхто з бізнесменів і політиків із ним не хотів іти на контакт, і, коли було можна, вони цих контактів уникали. Славік Мащенко — також. Утім, Ян Урманіс був віце-прем'єр-міністром, і з ним усе ж доводилося рахуватися. У середу ввечері Ян зателефонував на дачу до Мащенка, той саме вийшов із сауни й почувався дуже добре.
— Алло.
— Алло, Славик, как ты? Слышал, что бюджет приняли, ты на коне.
— А, Ян, привет! Да, приняли, но сколько я намучился! Уже неделю отхожу, запарка страшная была, прессинг дикий.
— Да не кисни, Слава, это политика, тут нельзя иначе. Ты как завтра, на рыбалочку не хочешь?
— Да нет. Хочу выспаться, я с семьей на Болеары собираюсь, собрать вещи нужно, дела порешать.
— Кстати о семье. Ты дочку свою давно видел?
— Какую?
— От первого брака. Даша ее зовут, что ли?
— Да не помню. Давно, наверно, — Мащенка здивувало те, що Ян цікавився його донькою і взагалі що він знав про її існування. — А что, стряслось что-то?
— Да нет-нет, что ты? Просто дело есть одно. Поговорить нужно с глазу на глаз. Не хочешь подъехать ко мне? Или я к тебе подъеду.
— Да нет, Ян, я сам. Ты на квартире?
— Да. Сижу скучаю, коньяк пью. Должна девочка прийти, Сара, развлечет, а пока так, думаю.
— Я через час буду, соберусь только.
— Давай, — поклав слухавку.
Даша сиділа в Мартіни й курила кальян. Даша давно курила кальян, але про це нікому не казала. Останнім часом вона почала додавати ще й зернята коноплі, і це дозволяло їй бодай на деякий час не думати про проблеми й те, що в неї постійно не вистачає грошей. Даша хотіла стати відомою співачкою, вона навіть займалася грою на гітарі і щодня, вранці та ввечері, бігала кілька кілометрів на стадіоні біля дому, висіла на поперечині, качала прес і руки, вона хотіла гарно виглядати, бути стрункою та сильною. Але раз на тиждень їй не вистачало волі, і вона, забувши про спорт, гітару, пісні і красу, приходила до Мартіни, яка вже покинула свого Махмеда, і тепер жила сама, трахалася з Суріком, який умів хіба що розбивати людям у кров обличчя, і постійно перебувала у страшній депресії, подолати яку їй ніяк не вдавалося. Коли приходила Даша, Мартіна вдягала халат на голе тіло й сідала на підлозі, навпроти дивана, на якому сиділа Даша. Так вони могли просиджувати годинами, не сказавши одна одній і слова. Потім ішли разом до ванної, набирали повно води з морською сіллю, роздягалися та сиділи в гарячій-гарячій воді, час від часу здригаючись від несподіваних дотиків до своїх тіл чужих ніг і рук. Вони могли пролежати отак, із заплющеними очима у ванні, аж до ночі і потім, не витираючись, просто накинувши на мокре тіло халатики, лягти на диван і мовчки дивитися у стелю. Першою завжди розмову починала Мартіна, їй ніколи не вдавалося чітко сформулювати питання, вона просто казала щось, аби тільки урвати цю кількагодинну мовчанку.
— Дашо, ти трахаєшся?
— Зараз ні. Марк у в'язниці, ти знаєш.
— Знаю. Я не про нього. Я взагалі питаю. Хіба трахатися можна тільки з Марком? — повернулася до Даші й зазирнула їй в очі. — Га, ха-ха-ха, — Мартіна сміялася дуже глухо і втомлено.
— Ні, трахатися можна з ким завгодно, Мартіш, ти ж знаєш, просто я не хочу з ким завгодно, я хочу займатися любов'ю з Марком, я його люблю.
— А, — Мартіна вхопила подушку й накрила нею обличчя, застогнала. — Точно, ти ж його любиш. Це класно, напевно.
— Що класно?
— Любити когось і хотіти трахатися тільки з ним одним.
— Так, це класно, Мартіно. А хіба ти не любиш Суріка?
— Ні, не люблю. А що?
— Ні, я просто подумала, що ти його любиш, ви ж так часто зустрічаєтесь, і ти казала, що у вас із ним класний секс.
— Класний, — кинула подушку на підлогу. — У нас виходить кілька разів на ніч. Ну то й що?
— Ні, нічого, я просто подумала, що це і є любов.
— Я теж так думала, а тепер я так не думаю. Що це за музика? — Мартіна підвелася і, спершись на лікоть, дослухалася до мелодії, яка лунала з коридору.
— Це мій мобільний, — Даша схопилася на ноги й побігла в коридор. Було чути, як вона з кимось розмовляє. Розмова тривала не більше трьох хвилин.
— Хто це? — коли Даша ввійшла до кімнати й увімкнула світло.
— Батько.
— Світло вимкни, очі ріже.
— Нічого страшного. Мені треба вдягатися, я йду.
— Куди? — Мартіна сіла на дивані, і з-під халата виглядали її великі красиві груди.
— Треба мені. Все, давай. — Вона скинула халата і стояла гола посеред кімнати. Даша була смаглявою, високою й дуже сексуальною, її красива рівна спина, сильні ноги та пругкі груди були кращими ніж спини, ноги і груди більшості дівчат. Даша знала про це і тому ніколи не роздягалася перед іншими дівчатами, ті б їй заздрили, а Мартіна їй не заздрила, бо сама була дуже гарною.
— Чуєш, Дашо, — Мартіна підійшла до неї й узяла за плече, іншою рукою гладила спину, — тобі ніколи не хотілося зайнятися сексом із дівчиною?
— Не хотілося, але займалася двічі: коли мені було років дванадцять і кілька місяців тому, коли напилася в подруги на дні народження. А що? — Вона вдягла футболку і вже хотіла йти.
— Нічого, просто мені завжди, скільки тебе знаю, хотілося зайнятися з тобою сексом. У тебе такі великі м'які губи, напевно, дуже приємно цілувати такі губи.
— Так, Марк каже, що йому дуже подобається цілувати мене в губи. Я йому вірю. Але з тобою я займатися сексом не буду.
— Чому?
— Просто не хочу, бувай, — Даша відчинила двері й пішла до ліфта.
— Дашо, чуєш, Дашо, — Мартіна сперлася на двері й дивилася їй услід, — а депресія довго триває, га?
— Не знаю, — озирнулася, — не знаю, може, місяць, може, рік. Я зателефоную. — Двері ліфта відчинилися.
— Телефонуй, — Мартіна повернула в замку ключ і пішла до кімнати. Лягла на ліжко. Потім узяла слухавку і набрала номер. — Алло, Сурик, ты где? А. Приедешь? Когда? Через час? Давай. Я жду. Мне уже хочется. Ха-ха. — Вона натиснула кнопку й кинула слухавку на крісло. Потім розтяглася на дивані, наче кішка, і голосно позіхнула. Була одинадцята ночі, а їй зовсім не хотілося спати самій.
Даша, як і просив батько, вийшла на вулицю й пішла до метро. Мартіна жила неподалік від «Лук'янівської», і тому батько сказав, що чекатиме на неї біля входу до метро. Даша рідко спілкувалася з батьком. Утім, навіть ті розмови, які між ними відбувалися, вона не могла назвати повноцінним спілкуванням. Батько сідав навпроти неї, дивився просто в очі й казав: «Ну, рассказывай». Після цих слів їй уже нічого не хотілося розповідати, і тому вона чекала, допоки він скаже найголовніше, і він казав: «Ну что, деньги нужны? Сколько?» Він давав їй гроші, і вона йшла, востаннє таке трапилося майже рік тому. Тоді він дав їй достатньо грошей, але вона їх розпустила. Вона ніколи не просила грошей сама: була надто гордою, та й не хотіла вона, щоби батько думав, ніби потрібен їй тільки тоді, коли в неї закінчуються гроші. Біля метро батька не було. Даша постояла хвилин двадцять і вже хотіла була йти, як почула автомобільний сигнал. Чорний джип стояв біля тролейбусної зупинки і блимав фарами. Даша побігла до нього і, відчинивши передні дверцята, заскочила до салону. Батько поплескав її по плечу й увімкнув мотор, машина рушила в бік Михайлівської площі.
