Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗
Однак, Келен не вважала це забавним. Лише вона одна стежила за цією людиною, і вона знала, що він спіткнувся не випадково. Вона знала, що це було зроблено навмисно.
Падіння виглядало досить правдоподібно. Ніхто більше не збагнув, що воно було задуманим. Але Келен знала, що це так.
Вона знала, що іноді буває терміново потрібно щось зробити, неважливо, наскільки це ризиковано, якщо іншого вибору просто немає. Але вона не могла собі уявити, навіщо він це зробив.
Що могло бути метою такого вчинку? Якої небезпеки він, можливо, намагався уникнути? При деяких обставинах люди робили такі речі, щоб посмішити — і деякі з охоронців сміялися — але це не було метою того, що зробила ця людина.
На думку Келен це було не тільки навмисним, але й зроблено поспішно, як ніби він придумав про це тільки за секунду до цього, і часу придумати щось краще у нього не було. Це був акт відчаю. Але чому? Навіщо падати обличчям в бруд? Чого це допомагало досягти?
І тут її раптово осінило. Саме з тією ж метою вона накидає капюшон свого плаща — приховати те, що вона робить, куди дивиться, на кого дивиться. Він, мабуть, хотів приховати своє обличчя. І на те була тільки одна причина — він боявся, що його хтось упізнає.
Цілком можливо, він побоювався бути впізнаним самим Джеганем. Хоча і не виключено, що і Сестрою Юлією. У будь-якому випадку, він зробив це, щоб застерегтися від того, щоб його впізнали.
Вона припустила, що це дійсно має якийсь сенс. Врешті-решт, ця людина була бранцем. Тільки вороги Ордена могли бути бранцями. Вона задалася питанням, чи був він високопоставленим офіцером або кимось в цьому роді.
Більше того, він знав Келен. Навіть у той самий перший момент днем раніше, коли він був у тій клітці і вони зустрілися очима, вона зрозуміла, що він впізнав її.
Коли вона разом з Джеганем наблизилася до його команди, вона й той чоловік перетнулися поглядами. У тому погляді вона прочитала, що вони обидва знають, в якому важкому становищі знаходиться кожен з них, і тому, немов уклавши негласний договір, нічим не видали один одного.
На серці в Келен полегшало, коли вона усвідомила, що серед всієї цієї мародерствуючої маси є той, хто їй не ворог.
Принаймні, вона не вважала, що він може бути ворогом. Вона нагадала собі, що не можна видавати бажане за дійсне. З її пам'яттю, що була загублена, у неї не було ніякого реального способу дізнатися, ворог він чи ні. Вона припустила, що він міг бути тим, хто полює на неї.
Їй стало цікаво, чи може виявитися так, що він, як і Джеган, спонукуваний якимось приводом, щоб хотіти бачити її муки. Той факт, що він був бранцем Джегана, не міг автоматично означати, що він був на її стороні. Взяти тих же Сестер — вони навряд чи були шанувальниками Джегана.
Але якщо він намагався приховати своє обличчя і застерегтися від того, щоб його упізнали, то що тоді може відбутися в один прекрасний момент, коли почнеться гра Джа-Ла?
Йому вдасться залишатися брудним в протягом дня, ну нехай двох, але, як тільки дощі припиняться, грунт підсохне. Їй було цікаво, що він зробить тоді. Вона не змогла втримати наплив гострого болю занепокоєння за нього.
Під кінець обходу команд, в той момент, коли вони попрямували подивитися, що за знахідку посильний повинен був показати Джегану, вона помітила ще одну особливість в очах тієї людини: гнів.
Коли вона наостанок повернулась щоб кинути на нього швидкий погляд, капюшон її плаща відкинувся і він побачив великий синець, яким Джеган нагородив її.
Келен подумалося, що тоді на вигляд він став таким, що зміг би голими руками розірвати ланцюг, яким був скутий. Їй, принаймні, було легше від того, що він був досить розумний, щоб не викинути подібної дурості. Коммандер Карго вбив би його в ту ж секунду.
З бесіди між Джеганем і командером, яка зав'язалася з самого початку обходу команд, з'ясувалося, що ці двоє були старими знайомими. Вони згадували битви, в яких вони були разом. У тій короткій розмові вона змогла оцінити коммандера.
Як і сам Джеган, командер був з числа тих людей, кого не можна було недооцінювати. Такій людині не хотілося б осоромитись перед своїм імператором, а тому він убив би свого ключового без всяких вагань, дозволяючи своєму гніву вийти за рамки.
Їй стало зрозуміло: побачивши його гнів з приводу того, як з нею обходився Джеган, вона порахувала, що ця людина не могла бути її ворогом.
Але він був також небезпечний. Те, як він стояв, як тримався, як рухався, багато сказали Келен про те, ким він був. Вона виразно бачила незвичайний розум в його гострому погляді. По тому, наскільки прораховані були всі його руху, вона зрозуміла, що його не варто недооцінювати.
Дізнатися, чи вірний її здогад, вона могла не раніше, ніж почнуться ігри, але людина типу коммандера Карго, могла взяти атакуючого з полонених тільки з дуже вагомої причини.
Досить скоро вона дізнається — коли побачить його в грі, але для неї він здавався втіленням згорнутої у спіраль люті і явно знав, як її розвертати.
«Сюди, Ваше Превосходительство», — виголосив посланець, вказуючи кудись крізь сіру стіну дощу.
Вони пішли за гінцем, відокремившись від темного моря табору і вийшовши на відкритий майданчик рівнини Азеріт. Келен була так зайнята роздумами про людині з сірими очима, що не відразу помітила, що вони підходять до місця будівництва.
Насип зростав. Крім того, далі височіло плато. З такої відстані видовище було дійсно вражаючим. Звідси палац на його вершині був майже не видний.
Коли пішов дощ, вона сподівалася, що, можливо, через дощ насип почав руйнуватися, але зараз, коли вони стояли до нього впритул, вона побачила, що конструкцію не тільки укріплюють камінням, але і ретельно утрамбовують.
Групи людей з великою вагою втоптувати бруд і камінь, як тільки їх насипали.
В роботі була своя система. В той час, як прості солдати — як і ті, що охороняли Келен, не представляли собою щось більше, ніж тупих тварин, які бездумно ішли за безглуздою метою, були в числі Імперського Ордена і люди, наділені розумом. Будівництво йшло під невсипущим контролем; тваринам дозволялося лише носити бруд.
Притому що основна маса солдат не відрізнялася розумом і кмітливістю, Джегана оточували знаючі люди. Його особисту охорону, при всій їх величині і могутності, навряд чи можна було назвати ідіотами. Наглядаючі за будівництвом насипу люди були досить розумні. За проект відповідали люди, які знали свою справу і почувалися досить впевнено, щоб заперечувати Джегану, коли той пропонував щось, що не спрацювало б. Джеган спочатку хотів зробити основу насипу вужче, щоб вони могли швидше звести насип на потрібну висоту.
При всій повазі, вони не побоялися сказати йому, що це буде помилкою, і пояснили, чому. Він уважно вислухав і, впевнившись, що вони праві, дозволив їм діяти у відповідності з їх планами, хоча ці плани і суперечили його початковому бажанню.
Однак, коли Джеган був переконаний в своїй правоті, він йшов до своєї мети з цілеспрямованістю бика.
Незліченні ряди людей, по дванадцять-п'ятнадцять чоловік, розтягнулися вздовж колосального насипу. Одні з них передавали кошики з землею і каменями, інші — порожні назад.
Деякі котили візки з каменем. Мули тягли зв'язки вагонеток з більш великими каменями. Проект здавався неймовірним, але з такою кількістю працюючих людей насип рісла буквально на очах.
Гонець постійно вказував дорогу в загальному хаосі, Келен намагалася не відставати від стрімко крокуючого імператора. Людська маса розступалася, пропускаючи царствену процесію, і знову змикалася за нею.
Коли вони залишили позаду юрби робітників, Келен нарешті побачила ями, в яких разюча кількість людей копали будівельний матеріал для насипу.
Здавалося, земля поцяткована незліченною кількістю ям, кожна з одним пологим краєм, по якому одні люди вивозили накопане, а інші відносили порожні кошики, візки і вагонетки на завантаження. Ями простиралися наскільки в сірій дощовій імлі бачили очі.
