Байда, князь Вишневецький - Кулиш Пантелеймон Александрович (читать книги бесплатно полные версии TXT) 📗

Візир

Так, воїни - ігралище Фортуни,

А нації - се хвилі попід вітром...

Куди жене їх таємнича доля,

Предвічного недовідома воля?

Чого встають, киплять та й засинають

І про своє враннє не пам'ятають?

Вре боєм хуртовинне Руське море

І напирає на Стамбул потужний,

Немов, йому на сором і на горе,

Воскрес Олег той віщий, харалужний.

Вре боєм гірше моря степ козацький

І на форпост наш, Ясси, [124] напирає,

Щита, що викував меч оттоманський,

Із наших рук, мов буря, вириває,

Чи се людське безумство, чи укрита

В тім бушуванні мисль якась велика,

Що чернь завзята, здобиччю несита,

Знай рине й рине, мов стихія дика?

Сераскир

Не буде більше ринути: бо Ясси

Пожерли цвіт і силу недовірків.

Сей Томза, лізучи на господарство,

Явив себе Немродом-звіроловом: [125]

Уполював такого козарлюгу,

Якого світ не бачив од Олега.

Попавсь у наші руки славний Байда,

Герой земель і вод, князь Вишневецький,

Що так над нами високо возносив

Червоний хрест козацький, знамя зради.

Візир

Дивуюсь вельми, як се Андиберу,

Безрукому п'яному гайдабурі,

Фортуна пофортунила загнати

В тенета лева, рицаря без страху!

Сераскир [126]

Каліка сей - душа того козацтва,

Що в нього здобич - віра, честь і правда.

Прийняв їх Байда у свою дружину,

Щоб злидні їх у Яссах полатати;

Вони ж, польстившись на його скарбницю,

Давай вози походні жакувати -

Під самий час, як наші наступили

І з Томзою полки його тіснили.

Не раз уже сей Ганжа зрадив Байду,

Та в Байди розум, волею аллаха,

За зраду падишаха, помутався,

І сторожкий стратегик не дознався,

Що Андибер із Томзою з'єднався.

Візир [127]

І ти, щасливий із щасливих воїн,

Двох наших ворогів, духів Ереба,

Своїм мечем, вовік благословенним,

Побив, мов двох титанів-Зевсоборців. [128]

Сераскир

Пишаюсь боєм з українським левом:

Оборонявсь, як Бріарей [129] сторукий,

І вергав смерть, немов яка машина:

Бо в нього, кажуть, серце б'ється рівно.

А сей безрукий велетень, сей Ганжа,

Доставсь мені без крив'яної жертви:

Бо ниций Томза зрадив гайдабуру

І заплатив кайданами за службу.

Візир

Так, воїни - ігралище Фортуни!

Капудан-баша

Або людської зависті й єхидства.

Князь Байда вирвав Ганжу із неволі,

І се йому відплата за рятунок.

Візир

Предвічний таємничими путями

Веде до слави й щастя правовірних.

Се два великі воїни в джавурів,

Дві їх руки, правиця і лівиця,-

І ми обидві їх на балвохвальців

Вворужимо мечем свого пророка

Або ж обидві разом повтинаєм

І Русь, і Польшу, і Москву скараєм.

То перше, кажеш, приведуть нам Ганжу?

Капудан-баша

Він перше Байди провинив пророку:

Нехай йому і поклониться перш Байди.

Да ось уже й ведуть.

Увіходить Ганжа Андибер, у залізних кайданах.

Візир

Що, Ганжо? бачив

Гаки залізні тут, під замком?

Андибер

Бачив.

Візир

На сі гаки зопхнуть тебе з бойниці,

І, зачепившись, ти на них повиснеш.

Андибер

То що ж? Повисну.

Візир

І круки голодні

Тобі живому повиймають очі.

Андибер

Нехай.

Візир

А доїдять внизу собаки.

Андибер

Байдуже. Смерті я не звик боятись,

Від неї й на печі не заховатись.

Візир

Я був колись таким, як ти, джавуром

І так, як ти, бив на "проклятих турків",

І так, як ти, попався у неволю,

І так, як ти, готов був погибати.

Та просвітив мене пророк великий.

І занедбав я ваші мрії дикі.

Покинь олживе ідолопоклонство

Во ім'я пророка правди, Магомета,

І будеш з нами чесно панувати,

Єдиного на небі прославляти.

Андибер

Цур вашому дурному Магомету

І вашому гидкому пануванню!

Господь наш не один живе на небі,

З Отцем живе і Син єдинородний, [130]

А з Сином - Мати, Діва пресвятая

А з ними - всі святі і преподобні.

Нас, християн, вони благословляють,

А вас, невір, навіки проклинають.

Беклербек

Великий візирю! коли б тінь бога,

Наш падишах, [131] почув таке кощунство,

То повелів би тут же перед нами

Язик проклятому джавуру вирвать!

Візир

Премудрості премудрого не міряй

Своїм умом, в заклятості мізернім.

Як море-океан, вона глибока;

Як небеса надоблачні, висока.

Козурю! [132] схаменись. Нехай той Байда

Таким безумним і запеклим буде,

Щоб тьму над світ, а чесну жизнь над муки

І над гидке здиханнє прокладати...

Андибер

Як! Байда, кажеш?

Візир

Байда Вишневецький.

Андибер

Хіба ж його не страчено ще вчора?

Хіба за гак ребром не зачепився

І не висить-кричить великим гласом,

Що Магомет, пророк ваш, харцизяка,

А Сус Христос - творець землі і неба,

І ви його ще й досі не добили,

Гірких речей його не заглушили?

Візир

Жив і здоров, загоїлися й рани,

Що ними весь під Яссами окрився.

Дознавшись про його неволю, мати

Збула всі статки, все позакладала

І вчора прибула до Цариграду,

Та падишах їй відказав на викуп:

"Коли єси всі українські замки,

Поля, луги й степи позаставляла;

Коли б сріблом та золотом Стамбул мій,

Як місяцем і сонцем, осіяла:

Не випущу й тогді його на волю.

А схоче він пророку поклонитись

І з нами, правовірними, осістись,-

Зроблю його в дивані головою

І в царстві первим паном підо мною".

Андибер

А Байда що на се?

Візир

Не хоче й знати:

Йому любіше на гаках стирчати.

Андибер

То й я не хочу знати.

Візир

Ти завидник

І подражатель Байдин, Андибере.

Що він ні зробить славного й дурного,