Буремний Перевал - Бронте Эмили Джейн (читаемые книги читать онлайн бесплатно TXT) 📗
— Ти справжнє нахабне мавпеня! — вигукнула місіс Катрина Лінтон, страшенно здивована. — Але я не вірю в ці дурниці! Не може бути, щоб ти захопилася Гіткліфом, щоб він здавався тобі симпатичною людиною! Сподіваюсь, я неправильно тебе зрозуміла, Ізабелло?
— Ти зовсім мене не зрозуміла, — мовила бідолашна дівчина. — Я кохаю його більше, ніж ти коли-небудь кохала Едгара; і він також міг би мене покохати, якби ти йому дозволила!
— Тоді я б нізащо у світі не погодилася бути на твоєму місці! — схвильовано мовила Катрина. — Неллі, допоможи мені її переконати, що це безглуздя. Скажи їй, що являє собою Гіткліф: нице створіння, полишене будь-якої витонченості й культури; дике пустирище, поросле бур'янами. Я скоріше випущу оцю малу канарку в сад посеред зими, ніж пораджу тобі віддати йому своє серце! Тільки незнання його справжньої вдачі, дитинко, — і ніщо інше — дало змогу тобі марити таким безглуздям! Будь ласка, не думай, ніби під його суворою зовнішністю приховано душевні щедроти. Він не такий собі невідшліфований діамант чи мушля, що ховає в собі перлину! Ні, він жорстока, безжальна, вовкувата людина! Я ніколи не кажу йому: «Не чіпай того чи іншого з твоїх ворогів, тому що буде підло й жорстоко завдати їм шкоди», я кажу так: «Не чіпай їх, бо я не хочу, щоб їх кривдили». Він розчавить тебе, мов горобине яйце, Ізабелло, щойно побачить, що ти стоїш ці йому на заваді. Я знаю, він не міг би полюбити нікого з Лінтонів; але він здатний одружитися з тобою заради твоїх грошей та майбутнього. Жадібність стала головною з його вад. Я змалювала його тобі таким, як він є; а я його друг — настільки, що якби він мав серйозний намір тебе зловити, я б, мабуть, У прикусила язичка і дозволила тобі втрапити до його сильця. Міс Ізабелла Лінтон метнула на невістку обурений погляд.
— Як тобі не соромно! — розлючено мовила вона. — Правові? ду кажуть про таких, як ти, що лукавий друг гірший від двадцяти ворогів!
— Отакої! То ти не віриш мені? — спитала Катрина. — Ти гадаєш, я так кажу тільки з якихось власних міркувань?
— Я певна, що ти так і робиш, — відповіла Ізабелла. — І я здригаюсь, так гидко мені тебе слухати!
— Гаразд! — вигукнула Катрина. — Роби як знаєш, якщо ти така вперта: я бажала тобі добра, але ти надто нахабна, щоб із тобою можна було розмовляти по-людськи.
– І я мушу страждати через її себелюбство! — схлипувала Ізабелла, коли місіс Катрина Лінтон вийшла з кімнати. — Всі, всі ви наче змовилися проти мене; вона зазіхає на мою єдину розраду… вона бреше, хіба ж ні? Містер Гіткліф не може бути таким лихим: у нього благородна й щира душа — в іншому разі як би він міг пам'ятати її всі ці роки?
— Викиньте його з голови, міс, — мовила я. — Він — пташка низького польоту і вам не пара. Місіс Катрина говорила, може, й занадто різко; та все ж я не можу їй заперечити. Вона знає його краще, ніж я чи будь-хто інший; і вона ніколи б не стала зображувати його гіршим, ніж він є насправді. Чесні люди не приховують своїх вчинків. А він? Як він жив? Як збагатився? Чому живе у Буремному Перевалі, у домі людини, яку ненавидить? Кажуть, містер Гіндлі Ерншо котиться все вниз та й униз, відтоді як він оселився з ним. Вони щоночі сидять разом, і Гіндлі вже заставив йому всі свої землі, а сам нічого не робить, тільки пиячить та грає в карти! Лише тиждень тому я чула — це Джозеф сказав мені, коли я зустріла його в Гімертоні: «Неллі,— сказав він, — у нас тепер день і ніч й судовий пристав гостює, із нашим панством! Одному ледь пальці не повтинали, як він хотів утримати іншого — а той А себе різав ножакою, мов порося. Хазяїн, далебі, аж рветься постати перед судом: ні тутешніх суддів він не боїться, ні Петра й Павла, ні Йоана, ні Матвія — відчайдух, та й годі! Хоче, либонь, з'явитись їм в отакій скотській подобі. А ваш любий Гіткліф, думаєш, ліпший? Не гірший від усіх — раденький посміятись, як диявол із когось збиткується! Чи він, як до вас у Грейндж, не розказує, як-то в нас ведеться? То ось як воно в нас ведеться: встають, як сонце зайде; карти, бренді, вікна позачиняні, свічки горять аж до півдня; а опівдні цей дурило йде до себе у спальню — та так лається, так лихословить, що порядні люди й вуха позатикали б від сорому! А той пройда порахує свої грошенята, попоїсть, проспиться та гайда до сусіди — чутки розпускати з його жінкою. Та ж, певно, розказує пані Катрині, як золото її батька тече йому до кишені, а синок її батька приспішує до пекла, аж спотикається; а той забігає вперед, аби йому ворота відчинити!» Так от, міс Ізабелло, Джозеф — старий негідник, та не брехун; і якщо він розповідає правду про Гіткліфа, хіба ви можете бажати собі такого чоловіка?
— Ти у змові з усіма іншими, Неллі,— почула я у відповідь. — Я не хочу слухати твої наклепи. Та яку ж треба мати жорстокість, аби отак змушувати мене зневіритися в усьому на світі!
Чи покинула б вона свої вигадки, коли б її залишили у спокої, чи втішалася б ними й далі — не можу сказати: їй бракувало часу, щоб прийти до тями. Наступного дня в сусідньому місті було скликано суддівські збори; мій хазяїн мав бути присутнім, і містер Гіткліф, знаючи, що він у від'їзді, прийшов раніше, ніж зазвичай. Катрина та Ізабелла сиділи в бібліотеці ці — обидві непримиренно мовчали. Ізабелла картала себе занедоречну відвертість, у нападі якої виявила свої заповітні почуття; Катрина, по роздумах, вважала себе серйозно скривдженою — і, задумавши висміяти Ізабеллу, вирішила зробити так, щоб тій уже було не до сміху. Катрина і справді засміялася, побачивши, як Гіткліф пройшов біля вікна. Я вибирала У попіл із коминка і помітила на її вустах глузливу посмішку. Ізабелла, чи то поринувши у думки, чи то заглибившись у читання, сиділа, поки не розчинилися двері; а тоді було вже пізно тікати — що вона вчинила б із радістю, якби це було можливим.
— Заходь, ти прибув саме вчасно! — грайливо промовила моя пані, присуваючи стілець до вогню. — Тут двоє осіб, яким потрібен хтось третій, аби розтопити між ними лід; і ти саме той, кого б ми обоє для цього обрали. Гіткліфе, я вельми пишаюся з того, що можу нарешті показати тобі людину, яка тебе любить більше, ніж я. Сподіваюся, це тобі полестить. Ні, це не Неллі, не дивися на неї! То в моєї бідолашної зовиці серденько розбите від самого замилування твоєю тілесною й душевною красою. Відтепер ти можеш стати Едгарові братом — якщо захочеш. Ні, ні, Ізабелло, не тре' тікати, — провадила вона, ніби жартома втримуючи знічену дівчину, що обурено схопилася з місця. — Ми тут гризлися, мов дві кішки, — і все через тебе, Гіткліфе! І зізнаюся, я була змушена скласти зброю перед виявами надзвичайно палкої відданості! Ба навіть більше — я тепер розумію, що якби мені вистачило глузду триматися осторонь, то моя суперниця пустила б у твоє серце стрілу, що вразила б тебе довіку — і мій образ порине у вічне забуття!
— Катриної — мовила Ізабелла, зібравши рештки своєї гідності й полишаючи марні спроби видертися з рук Катрини, що стискали її, мов лещата. — Я була б тобі дуже вдячна, якби ти припинила зводити на мене наклеп — навіть якщо це жарт! Містере Гіткліф, будьте ласкаві, попросіть цю вашу добру приятельку відпустити мене: вона забуває, що ми з вами не такі близькі знайомі; і те, що її розважає, для мене є просто нестерпним.
Та оскільки гість нічого не відповів і сів на стілець, усім своїм виглядом виявляючи цілковиту байдужість до почуттів, що їх навіяли його чари, Ізабелла відвернулася від нього і пошепки почала благати свою мучительку, аби та звільнила її.
— Нізащо! — вигукнула місіс Катрина Лінтон. — Я не хочу, щоб мене ще раз назвали собакою на сіні. Ти мусиш лишитися. А ти, Гіткліфе, — щось ти не дуже радієш такому щастю!
Ізабелла клянеться, що любов Едгара до мене — ніщо перед тою пристрастю, яку вона плекає до тебе. Я добре пам'ятаю цю пишну промову, — а ти, Неллі? І вона не їсть нічого з учорашнього дня — після нашої прогулянки, — печалиться, що я не дозволила їй насолодитися твоїм товариством, бо вважаю його для неї небажаним!
