Кінець світу. Том 1. До… - Базів Василь (книги онлайн бесплатно серия .txt) 📗
І цих п’ять з гаком трильйонів означає, що до галактичного центру — 153 квадрильйони миль. А сам той центр — те, що можна популярно назвати чорною дірою, яка за розмірами у 2,5 мільйона разів більша від Сонця, котре, як відомо, незрівнянно більше від нашого маляти — Землі.
Ну і що, коли відбувається оте «всеобщее построение» у 26 помножити на тисячу літ? А те, що бунт піднімається на самому Сонці, а під цим впливом Земля має дурну звичку трясти своїми кремезними плечима. Неначе їй набридає, що 7–мільярдноголове людство сидить у неї на шиї і вона, труснувши полюсами, скидає його з пліч. Куди скидає?
А у безодню Всесвітнього потопу. Чули про таку штуку і про Ноя з його ковчегом, що заплив на гору Арарат? Майя Біблію не читали, але вони, як Авраам і Мойсей, писали про одне і те ж. А як це виглядає наяву, CNN показала кілька місяців тому, коли Японія стала репетицією цього самого Потопу.
Коротко і ясно: в момент цього невблаганного вирівнювання відбувається на Землі під впливом розлюченого Сонця такий переверт, що світ гине. Змінюються місцями північний і південний полюси. У перекладі з біблійної мови чи будь–якої іншого святого письма кінець світу мовою сучасної науки перекладається, як інверсія магнітного поля Землі.
Чимало сучасних наукових джерел сходяться на одному висновку: за останні 76 мільйонів років кінець світу із майже тотальним винищенням усього живого траплявся 171 раз (інтервал такий, про який знали майя, — 26 000).
1 березня 2005 року індійський електронний журнал надрукував статтю, у якій людство сповіщалося про результати дослідження у Хайдарабаді — комп’ютерного моделювання, згідно з яким в момент завершення календаря майя відбудеться інверсія магнітного поля нашої планети. Заголовок публікації такий: «Комп’ютерні моделі передбачають: інверсія магнітних полюсів Землі і Сонця у 2012 році може знищити людську цивілізацію. Врятувати може лише інопланетне втручання».
Цього разу це вже не американські індіанці, а натуральні індуси, як прийнято вважати, найталановитіші на планеті комп’ютерники. До речі, коли індіанці майя називають нас п’ятим комплектом людства після винищених попередніх чотирьох, то не менш проникливі і посвячені в галактичні промисли предки цих головастиків із берегів Інду нарахували ще більше таких цивілізаційних версій.
І якщо вдуматися, то звідки і з чого ми взяли, що ми і такі, як ми, — неначе єдині тут — перші й останні? А чому до нас не було таких же людств, які піднімалися на крилах науково–технічного прогресу на таку ж висоту, як ми, а може, й вище, а потім зникали, залишивши нам такі незбагненні сліди, як піраміди, Стоунгендж чи космодром, на якому було звелено збудувати справді якесь галактичне місто між Небом і Землею — Єрусалим. Звідки у нас така гординя, що ми тут перші і єдині?! А майя каркають — останні…
«Інверсія магнітного поля» — от назва наукової теми вічного побутового «ужастіка» «Кінець світу». І що ж не за міфілогічними алегоріями, а за науковими дефініціями відбувається,
КОЛИ НІЧ НАСТУПИТЬ НА СХОДІ.
Куля наша земна тримає нас на своєму верхньому шарі, що є лише корою Землі. Її товщина чи глибина від поверхні, на якій ми, живі тварі по парі, повзаємо, літаємо, ходимо, а дехто й бігає зранку, — 30–40 кілометрів (нарешті нормальні цифри, а не як із тою Галактикою із її квадрильйонами). Правда, кора ця під поверхнею Світового океану відповідно — значно тонша, — кілометрів 5–7, як середня відстань між селами у густонаселеній моїй рідній Галичині. Наступний шар, той, що одразу під корою, чомусь назвали мантією, хоча це товщиною 2800–метровий кам’яний обруч. А далі — уже твердь втрачається, бо тут починається зовнішнє ядро, зріджена оболонка, дуже нерівномірно розподілена між морями і континентами — завширшки від 2800 км до 5150 км. І от у центрі «м’ячика», на глибині від нашої кори у 5150–6370 км — внутрішнє, залізо–нікелеве ядро.
Від цієї серцевини й поширюється магнітне поле Землі. Спостереження за цією штукою, можна сказати, науково–системні, розпочалися ще із 1829 року, і від тої пори магнітний диполь, а саме внутрішнє ядро, змістився на 451 кілометр і продовжує прискореними темпами нарощуватися останнім часом.
Але спочатку розберемося з тими полюсами. Прийнятно вважати, що їх у нас два, а насправді — чотири. Північний полюс дрімає під льодовою ковдрою Північного Льодовитого океану на глибині 4087 кілометрів. Південний — точно так само у глибинному лігвищі такої морозильної камери, як Антарктида. Але це відомі із шкільних програм географічні полюси. А полюси магнітні — то вже зовсім інша штуковина, яка характеризує нашу планетку як велетенський магніт, і вже північний полюс зафіксовано на 1600 кілометрів південніше від географічного, що якраз там, де канадський острів Нунавут. Відповідно Південний полюс–магніт сповзає від свого географічного собрата північніше, вже під глибинами Індійського океану.
Затишно було би, звичайно, якби ці спиці не смикалися і сиділи тихо у нішах, як їм передбачено космічною геометрією.
Але ні, останнім часом вони почали неначе оживати. За три десятиліття швидкість Північного полюса збільшилася у чотири рази. Тепер він уже виповз із тої самої океанської ковдри і заскочив під перину суші. Сьогодні він уже не морський мешканець, а житель Аляски. І це цілком зримий рух — зі швидкістю 40 кілометрів на годину, що у чотири рази більше, ніж тридцять років тому.
І що з того? А те, що вперше у житті, принаймні нинішнього покоління, морози прийшли через Каліфорнію у Мексику і Гватемалу. Майя, якби встали, то тицьнули б нам пальцем: бачте, на наші піраміди вперше за десятки тисячоліть падає сніг, а ви нас за людей не мали, хоча ми на тих полюсах розумілися тоді, коли ви ще під столом цивілізації пішки ходили.
Сніги валять нині запросто на батьківщині Христофора Колумба, в Іспанії і південніше, аж до Сахари, а відтак повіяло хурделицею, як у Новосибірську, над
Багдадом та Делі… від того, що протилежний полюс повзе синхронно вгору, що там, де, як відомо, — вічне літо, збуджені снігом кенгуру покинули в екстазі межі знаменитого зоопарку Мельбурна, у якому мені пощастило зробити фото із цими винятково добрими і дивовижними тваринами.
Натомість, коли послідкувати за російським метеоканалом, то швидко ви перестанете дивуватися, що у Тюмені дуже часто буває тепліше, ніж у Києві, а у північній країні із суворим кліматом, який сформував потребу зігріватися 40–градусним трунком, пожежі стали загрозою національній безпеці — загрозою, супроти якої виводять не лише МНС, а непереможну пост–Червону армію. А пожежі–то — від небаченої жари у цариці холоду Росії. Від того у Якутії почала танути вже не вічна мерзлота, а в Амурську затоку загостювали із теплих гольфстримів білі акули, які побачити тут — те саме, що динозаврів на Хрещатику.
Якщо так піде далі, то дійде до кінцевого пункту — полюси поміняються місцями. Вчені твердять, що Земля має дуже дурну звичку робити це регулярно, й останній раз — десь 12 тисяч років тому.
Сейсмічні спостереження свідчать — протягом останнього століття Земля прискорено розхитується, останніми десятиліттями просто пішла врозтіч!
У 1900–1930 роках було зареєстровано 2000 землетрусів, а протягом останніх десятиліть — щорічно по 1000 поштовхів звідтам, ізсередини. І так у геометричній прогресії. Практично із благотворним, землетрусом політичним, коли до влади прийшов «Мічений атом» на прізвище Горбачов, тобто із середини 80–х років минулого століття, ця цифра у 1000 поштовхів уже стосується не сторіч, десятиріч чи просто років. По тисячі й більше та більше — на добу!
ХХ століття, коли землетруси призводили до масштабних руйнувань сфери людського проживання і до масових жертв, розподілялися таким чином: 33 — у першій половині і 95 — у другій. А коли переступило людство через межу міленіуму, з–під Землі посипався просто перманентний смертоносний град.
