Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
1 В т. V, с. 254.
В останнім разі, коли Копистинський це переказав за усними оповіданнями, перший начерк міг бути зроблений приблизно в часах писання "Перестороги" і значно раніш від писання "Палінодії" — де-небудь коло р. 1610 або й ще раніш. В кождім разі автор виявив таку жвавість уяви і вислову, якої ані сподіватись після інших його писань — очевидно, навмисно очищених і стерилізованих від усяких таких несерйозних прикмет. Жаль стає письменника, засушеного і замаринованого в пісній аскетичній манері, коли читаємо уважно цю невелику повість, щасливо заховану в його "Палінодії". Якось не завважена і не оцінена істориками літератури, вона без сумніву належить до найкращих літературних творів доби.
Пару їй становить повість про кн. Острозьких, уміщена на кінці "Палінодії". Описавши моральний упадок і мізерію православних апостатів, що положили початок унії, він немов хоче дати читачеві спочити душею на величавих образах тих ідеальних, як йому уявляється, представниках руської нації, віри й церкви. Все це не без полемічних мотивів: ці панегірики кн. Острозьким служать вступом до критики звісного листа Конст. Острозького до Потія: Кревза приточив його на кінці книги, на доказ того, що владики-уніати не без порозуміння з визначнішими представниками православного громадянства взялись до переведення унії. Копистинський своїми похвалами правовірності Острозького приготовляє настрій для того, щоб доказати, що, мовляв, у листі тім немає нічого сприятливого до унії; але заразом він під кінець книги дає, так би сказати, реванш за всі сумні образи упадку і розкладу православної ієрархії, малюючи можливо яскравими фарбами велич і висоту того, що міцно стояло при національних традиціях і національній церкві. Я наведу цю головнішу частину:
"Тут гды ми о пресвітлом и православном Василіи Константиновичу княжати Острозком, воєводЂ кієвском приходит писати, з ласки божей познаваю в собЂ, же не короткословным, але з достопохвалным пристоит ми показати словом. Солодкая бо вЂм завжды того зацного княжати маєт быти у нас память. И то, што о Іоссіи цари израильском написано, беспечне и мы о том пресловутом княжати мовити можемо: "Память Василія православного княжати Острозкого, як приправа вонности сотворенноє миро от аптыкара в устЂх кождого, яко мед осолодЂет памятка єго, и як музыка при бесЂдЂ вина". Солодкая, правдиве, память и вдячная вонность зо всЂх сторон! И вшеляко рожай той высловляти прислушает, як Давид мовит: "род праведных благословится".
Княжа Острозкое Василіи Константинович рожай свой з благословенного Яфето-Роского поколЂня провадит: пресловутого Володимера, в святом крещеніи Василія, монархи великого, и Даніила, княжат Росских власный потомок. Сын пресвітлого Константина, княжати Острозкого, великого гетмана великого княжества Литовского, воеводы троцкого, в обоєм высоце преславный: в дЂлности и правовЂріи — первый межи княжати Роскими. Великій заступ и потЂха всего народу Роского. Мур желЂзный на Украинах, страх и трепет татаром. Слава и свЂча ясносвЂтлая кролевства Полского, оздоба и окраса сеймовая, всЂх публичных зъЂздов око и сила потужная. Притомость двору и люду его наполняла дороги и мЂста: многополчный бовЂм свЂтлый и стройный поЂзд отправовати был звыкл. Урода Гекторова; красота лица и особы Іосифа Прекрасного; постава вспанялая. Муж обычаев царских, ласковости и Цнот побожных полный.
Двор свЂтлый и дородный. Гелфеом и гигантом подобныи мужеве, силныи такій около него, як нЂкогда у дЂда Херова и Фелефофіи 1, то єсть отражаючіи и утЂшаючій. Авраамскіи и Іаковы и Іссаковы почесныи особы пред обличностью єго преходячіи и послЂцуючіи, як бы хто от старых оных вЂков хотЂл видЂт на востоку пресловутого монарху. Подобен в дЂлности, в мужествЂ, як Авенир и Самарія, Аннибалеви и Помпеушом. Ровен радою и разсудком Іафорови, Фемистоклесови, Артабанови и Велисарію з Нарсесом, и иным тым подобным. Згола — муж словом, силою, и дЂлом, цнотами и добродЂйствы преславный!
Найдовали ся на дворЂ єго и мовцы оному Димосфенесови ровныи. И Сафанове и иные розличныи любомудрцы. Найдовали ся и докторове славныи в греческом, славенском и латинском языках выцвЂчоныи. Найдовали ся и математикове и астрологове превыборныи, межи которыми он презацный математик, философ и астролог Ян Лятос, который календар новый славне зганил, и пером доводне през друк показал, же єсть омылны 2.
1 Образи із Книги Царств.
2 Лятос, професор Краківського університету, виступив з критикою нового календаря, мусів тому покинути свою кафедру і знайшов захист на дворі Острозького.
Пойдем же еще и по другой, вышшей в богодухновенных похвалы, в православной кафолической вЂрЂ и набоженст†продкуючій: церковь велегласная и розличным сіянієм свЂтлая. Церкви и двор того княжати — полныи православных учителей євангелских и апостолских, полныи богословов истинных от богословов Діонісія, Афанасія, Василія, Григорія Нанзіанского и Киссенского, Іоанна Златоустого, Кирилла Александрійского, Іоанна Дамаскина и Феофилакта, и иных многых, и от патріархов всходных знаючих богословію і вЂру правую. Был архиереєв и священников велце шануючій оборонца вЂры и церквій божіих. Силный мур мЂданый, от бога благочестію нашему поставленый в Россіи. В вЂрЂ отчистой адамантова статечность. И то знаменитое добродЂйство церквам показал и учинил же през магистерство типографіи книг богословских выдал не мало, през што Христова будуется не толко ту в Россіи, але и по иных краинах сполвЂрных нам народов.
Штож єще речем? Речем и оно, што Сирах о Іосіи мовит: "управил пред Богом серце своє в дни беззаконник, укрЂпил благовЂріе". Воистинну, в день прелести от єретик обернул серце своє ко Богу, и за дній беззаконных отступников укрЂпил правую церкве всходней вЂру в Россіи! Написано о трех: раз†Давида, и Іезекіи и Іосіи, всЂ прегрЂшиша прегрЂшеніем. Речем и мы: "опроч Константина, и Василія и Александра, княжат, в Россіи згрЂшили, и вЂры отступили". Але пресвЂтлый княжа Василій з сыном своим Александром, который так му любезный был, як Іаковови он Веніамин — "Во всем дому божом найвЂрнЂйшій", як вторый Моисей знашол ся, свЂтлым и многополчным и силным в Берестью станул. А в раду нечестивых не пошол, а на дорозЂ беззаконников апостатов не станул, и на кафедрЂ заразы их не седЂл, але в законЂ Божом в день и в ночи розмышлячи, в православном сЂл соборЂ и з патріаршими ексархами, и з єпископи, архимандриты, игумены и священники, и пресвитеры православными соблаговолил. А на унію з папежом и костелом латинско-римским не зезволил и апостатов 1 владыков от вЂры и от патріархи Константинополского пастыра своего оступлших и отбЂгших проклинал, и до конца живота своєго з ними не сполковал, и до себе не припущал як зверженных и проклятых.
1 Друк.: апосолов.
Подобен в благочестіи монарсЂ Роскому Василью-Володимеру: той народ Росскій крестил, а той благочестія и вЂры под час апостасіи оборонил. Подобен и Василію Македоніанину, цару греческому, который посполу з блаженным Фотієм патріархою в Константинополи вселенскій собор собрали и вЂру седми соборов утвердили, на котором тых, который бы до символу вЂры "и от Сына" прикладали, проклинано. Подобен и оному благочестивому Цару Андронику, который также собравши великій собор, вЂру туюж укрЂпил, а апостатов и папежников з Греціи выгнал.
Нуж, єще гды пойдем до подобного его живота, до милосердных учинков, до щедробливости надаванья на церкви и монастырЂ — выписати всего нынЂ не ест мЂсце.
Кротко рекши: овшеки, на всем цнот всЂх полный был и всЂм любезный, так правовЂрным, яко и посторонним. И душа моя блаженную и боголюбезную его душу зЂло любит, и в духу богомыслном оной наслаждает ся. Истаяла душа моя к тому цному и побожному княжати, а реку з серца оныи у Іова слова: "Кто убо выдал нам от плоти єго насытитися"? О, трещасливый вы, которых очи видЂли того пресвЂтлого деспота; которыи слов уст єго слухали; которыи у столу єдинего з оным седЂли и поживали, и которыи предстояли и служили, и иныи всЂ, которыи сте добродЂйства оного сподобили ся! Ачколвек и я за велице щасливого почитал бым себе был , гды бы ласка божая притомности моєй даровала насладити ся єще в живых так пресвЂтлого княжати, але того-там віку будучи мал в братіи моєй, и на всем недозрЂлостью обят не удостоилем ся. А вет-же и нынЂ не за щасливого ся почитаю, гды ми ласка Пресвятого Духа дарована пером такую народу Рускому списовати славу?" 1
