Ерагон - Паолини Кристофер (читать книги онлайн полностью без сокращений .TXT) 📗
Бром запихкав своєю люлькою, споглядаючи кільця диму, що попливли над заростями ожини. Ерагон не звернув на них уваги, аж раптом помітив, що ті змінюють колір та ще й пританцьовують у повітрі! Старий лукаво підморгнув парубкові.
Зрештою, Ерагон був упевнений, що Сапфіру ніхто не бачив. Але як же ж тоді про неї дізнався Галбаторікс? Коли він сказав про це Бромові, той відповів:
— Навряд чи донощиком був хтось із Карвахола. Краще розкажи, де ти взяв яйце і як тобі пощастило виростити дракона. Може, це наблизить нас до розгадки таємниці.
Трохи повагавшись, Ерагон таки зважився розповісти про все, що сталося, починаючи з тієї миті, коли він знайшов на Хребті яйце. Нарешті він міг хоч комусь довіритись. Бром уважно вислухав, лише кілька разів перепитуючи парубка. Коли той закінчив свою розповідь, сонце вже сідало. Усі мовчки дивилися, як хмари на небі набирають ніжно-рожевого кольору.
— Цікаво, — озвався Ерагон, — звідки взялося те яйце. Сапфіра, звісно, не може цього знати…
— Хтозна… — похитав головою Бром. — Але ти пролив світло на деякі речі. Ясна річ, що, окрім нас, Сапфіру ніхто не бачив. Можливо, разаки дізналися про неї від когось нетутешнього, і, скорше за все, цієї людини вже немає в живих… Тобі було важко, хлопче, але ти подолав усі труднощі. Скажу чесно, я вражений.
— А що це з вашою головою? — неуважно дивлячись кудись у далечінь, спитав Ерагон. — Схоже на те, що вас ударили каменюкою.
— Не зовсім так, але ти майже вгадав, — затягнувся димом старий. — Коли споночіло, я прокрався в табір разаків. Я намагався хоча б щось з’ясувати, аж раптом вони на мене напали. Ті потвори влаштували мені засідку, але недооцінили мою силу, тож я зумів відбити напад. Проте, на згадку про власну дурість, я тепер маю цей гостинець. Тоді я впав на землю без пам’яті, а отямився аж наступного дня. На той час разаки вже прямували на ферму. І хоч спинити їх було неможливо, я все одно подався слідом. Саме тоді ми з тобою й стрілися.
«Хто ж він такий, якщо збирався сам-самісінький упоратися з разаками? І навіть коли ті напали, зумів відбутися лише подряпиною?» — міркував собі Ерагон, а вголос наважився спитати:
— Коли ви побачили ту мітку на моїй долоні, то чому не розповіли мені про разаків? Я не став би тоді шукати Сапфіру, а відразу попередив би Герроу, і ми б урятувались.
— Я не знав, що маю робити, — скрушно зітхнув Бром. — Я гадав, що мені пощастить уберегти тебе від разаків, а коли вони підуть, розпитати про Сапфіру. Та вони виявилися хитрішими. Це була помилка, про яку я дуже шкодую, бо вона надто дорого тобі коштувала.
— Хто ж ви насправді такий? — не витримав Ерагон. — Звідки в казкаря меч вершника? Звідки ви знаєте про разаків?
— Здається, я вже тобі казав, що нічого не пояснюватиму, — озвався старий.
— Але ж мій дядько втратив через це життя! Він помер! — вигукнув Ерагон, рубонувши рукою повітря. — До цього часу я довіряв вам, бо вас признала Сапфіра, але годі! Ви не той чоловік із Карвахола, якого я знав усі ці роки! Негайно все розказуйте!
Бром довго розглядав дим, що кільцями звивався між ними. Його чоло вкрилося зморшками.
— Звісно, ти не можеш цього знати, — нарешті озвався старий, — але більша частина мого життя пройшла далеко від Паланкарської долини. А казкарем я став лише в Карвахолі. Зрештою, у своєму житті я зіграв чимало різних ролей і маю за плечима важке минуле. Саме через бажання забути про нього я й прийшов сюди. Тож я й справді не той, за кого ти мене маєш.
— Ще б пак! — пирхнув Ерагон. — Але хто ж ви?
— Я той, хто прийшов тобі на допомогу, — м’яко посміхнувся Бром. — І не смійся з мене зараз, коли я щирий як ніколи. Та все ж таки дозволь мені не відповідати. Тобі ще рано знати мою історію, бо поки що ти не заслужив цього права. Так, я знаю такі речі, які казкареві Брому навіть не снилися, але я — не тільки він. Тож звикай до того, що я не маю моди звітувати перед першим-ліпшим стрічним.
— Тоді я лягаю спати, — насупившись, сказав Ерагон і пішов геть від багаття.
Брома аж ніяк не здивувала реакція парубка, але в його очах з’явився смуток. Старий розстелив свою ковдру біля вогню, Ерагон примостився поруч із Сапфірою, і над табором запанувала тиша.
Виготовлення сідла
На ранок, розплющивши очі, Ерагон з болем згадав про смерть Герроу. Невимовний сум охопив його душу, змусивши вкритися з головою й здригатися в нечутному плачі. Було б добре так і залишатися в цій теплій схованці, забувши про весь світ. Але ж ні. Зітхнувши, хлопець подумки вилаяв Брома, витер мокрі від сліз щоки й підвівся.
Бром саме готував сніданок.
— Доброго ранку, — привітався він.
Ерагон лише гмукнув щось у відповідь і присів біля вогнища, щоб зігрітися. Він зрушив з місця лише тоді, коли сніданок був готовий. Усі швидко попоїли, не даючи страві охолонути. Поснідавши, Ерагон витер миску снігом і розстелив вкрадені шкури на землі.
— Що ти хотів з ними робити? — спитав Бром. — Ми ж не будемо тягати їх із собою?
— Я хочу зробити сідло для Сапфіри.
— Он як, — уважніше глянув старий. — Сідла для драконів були двох видів. Одні жорсткі, схожі на кінські — для цих сідел використовували металеві деталі. Щоб зробити таке сідло, потрібен час та інструменти, а в нас немає ані одного, ані другого. Інші були гнучкі, з легкою підкладкою. Вони майже не відчувалися між вершником та драконом. Їх обирали тоді, коли хотіли досягти швидкості й гарного маневрування, хоч їх і важко порівняти з жорсткими.
— Ви знаєте, як воно виглядало? — спитав Ерагон.
— Звісно, я навіть міг би його зробити.
— Тоді зробіть, коли ваша ласка, — парубок відійшов убік.
— Гаразд, але ти уважно спостерігай за мною, — погодився старий. — Можливо, колись тобі доведеться робити це самотужки.
Спитавшись дозволу, Бром виміряв Сапфірину шию та огруддя. Потім порізав шкури на п’ять широких смуг, а на залишках накреслив кількадесят фігур. Викроївши їх, він порізав решту матеріалу на довгі смужки.
Смужки були призначені для зшивання деталей сідла. Для кожного шва в шкурі були потрібні дві дірочки, їх робив Ерагон. Замість пряжок ремені скріпили хитрими вузлами, подбавши про запас довжини, аби сідло не стало малим для Сапфіри вже за кілька місяців.
Основну частину сідла зшили з трьох великих шматків, між якими поклали підбивку. Довга петля мала кріпитися попереду на одному з шипів на драконовій шиї, а широкі смуги, пришиті з обох боків, охоплювати тулуб. Невеличкі петлі на них мали слугувати Ерагонові за стремена. Ще один роздвоєний ремінець тягнувся між передніми лапами Сапфіри, поєднуючись із сідлом на спині.
Доки Бром працював, Ерагон привів до ладу свою торбу й розібрав припаси. Коли вони нарешті впоралися зі своїми справами, день уже добігав кінця. Утомлений, Бром завдав сідло Сапфірі на спину, перевіривши, чи добре припасоване кріплення. Задоволений роботою, старий за якийсь час зняв його.
— Гарно зроблене, — знехотя визнав Ерагон.
— Робив, як для себе, — схилив голову старий. — Воно довго послужить тобі, бо шкіра досить міцна.
— Не хочеш випробувати? — втрутилась Сапфіра.
— Мабуть, завтра, — відповів Ерагон, кладучи сідло поруч із ковдрами. — А тепер уже надто пізно.
Правду кажучи, Ерагонові взагалі не дуже кортіло літати — після всього того жахіття, яке йому довелось пережити під час попередньої спроби.
Нашвидкуруч приготована вечеря була простенькою, але смакувала як ніколи. Вони ще їли, коли Бром, глянувши на парубка поверх багаття, спитав:
— Ну то як, вирушаємо завтра?
— Не бачу більше жодних причин тут затримуватись, — відповів той.
— Мабуть, ти маєш рацію, — згодився старий. — Я хотів би вибачитись перед тобою, Ерагоне. Звісно, моя вина в тому, що сталося, є, але ж я не хотів… Твоя рідня не заслуговувала на таке горе. Якщо я зможу, то зроблю все, щоб допомогти тобі. Це жахливо для нас усіх.
Ерагон мовчки жував, уникаючи Бромового погляду.
