Диво - Стіл Даніела (читать полную версию книги .txt) 📗
Вони запросили Джека й Мішель на яхту на вихідні й рушили вниз узбережжям у напрямку Санта-Барбари. Море було суворе, як полюбляла Меггі. Тоді воно її більше хвилювало. Але на зворотному шляху з Мішель трапився напад морської хвороби, і Джек просив у Квінна вибачення за те, що вона не є добрим моряком. Дівчина виглядала зніяковілою, коли вони прощалися.
— Бідне дитя, — сказала Меггі Квінну, коли вони сіли вечеряти. — Вона мила дівчина. — Проте їм обом вона видавалася надто молодою, і Квінн думав, що поряд із Джеком вона не є достатньо яскравою особистістю. — Вона йому підходить, — переконувала його Меггі, вбачаючи в ній щось таке, чого Квінн ніяк не хотів бачити. Він усе ще бажав, щоб Джек вирушив із ним на «Нічному польоті». Він вважав, що для нього то був би найбільш хвилюючий досвід за все його життя. Але Джек не хотів хвилювання, а прагнув стабільності й твердого ґрунту під ногами. Хотів, щоб у нього була родина, освіта — всі ті речі, яких у нього ніколи не було, але на що з’явилася надія, значною мірою завдяки Квіннові. — Ти дав йому щось набагато краще, аніж кругосвітня подорож. Ти дав йому здійснення його мрій. Більше ніхто не міг йому цього дати.
— Я лише навчив його читати. Будь-хто міг допомогти йому з цим, — скромно відказав Квінн, але вона похитала головою.
— Але річ у тім, що ніхто цього не робив.
Квінн знов похитав головою, але йому подобалися ці слова. Це був зв’язок, який він завжди підтримуватиме. Він ніколи не забуде, що саме з ласки Джека в його життя увійшла Меггі. Спочатку, коли ця жінка прийшла в його кухню, вона виглядала такою сумною, сором’язливою й переляканою, а зараз розквітла й охоче виходить із ним у море. Він знав, що вона тужить за своїм сином, але в її очах більше немає того виразу агонії, який він помітив, коли вперше побачив її над ранок після буревію.
— Той буревій став для мене щасливим, — сказав він їй, згадуючи той день. — У моїй покрівлі утворилась дірка, і просто крізь неї в моє життя залетіла ти.
— А мені він приніс іще більше щастя, — відповіла вона, цілуючи його.
Протягом останніх кількох місяців у його душі народилося стільки почуттів до неї, що він і мріяти не смів. Із Джейн усе було зовсім не так. То був зв’язок, який базувався на повазі й лояльності, спокійне співіснування, в основі якого лежало глибоке почуття й безмежне терпіння Джейн. А Меггі була набагато молодша й веселіша, а також значно пристрасніша.
Останні дні серпня були для них просто незрівнянними. Мало не весь свій час вони проводили разом у морі.
І з кожним днем ставали щораз ближчими одне до одного. Певне, тому, що знали: наближаються їхні останні дні. Замість того щоб віддалятись від нього, Меггі, здавалось, кохала його з чимраз більшим самозреченням, а Квінн відчував, що його відносить течією до неї ближче й ближче, і він уже не бажає опиратися цьому. Він відчував себе з нею так спокійно, як ще ні з ким у своєму житті. Він ніби міг довіряти їй найпотаємніші глибини свого серця. І протягом останніх місяців його одвічний сон перестав катувати його. Він усе ще сумував за Джейн, але вже по-іншому. Він дедалі більше заспокоювався.
Квінн залишив Меггі тільки в той час, коли вантажники виносили останні меблі з його дому. Залишки своїх речей він відправив у сховище. Він уже надіслав Алекс ті речі, які дочка хотіла, і спакував кілька валіз із речами й паперами, які збирався взяти з собою до Голландії на морські випробовування у вересні. І коли дім стане зовсім порожнім, він збирався, поки не від’їде, пожити на «Моллі Б». Було дивно бачити, як вантажники виносили все з його дому. Він відчував гострий біль щоразу, коли бачив на вантажівці якийсь улюблений куточок свого колишнього життя. Здавалося, забирали геть його основні життєві орієнтири. А коли дім став абсолютно порожнім, він зупинився, озираючись навкруги й відчуваючи жахливий біль у серці.
— Прощавай, Джейн, — промовив він, і його голос відбився луною в порожній кімнаті, у якій вона померла. Йому здавалось, наче він залишає її тут, і вперше за чотирнадцять місяців він відчув, ніби прощається з нею назавжди.
Квінн був похмурим, коли того вечора зустрівся з Меггі на яхті.
— У тебе все гаразд? — стурбовано й ніжно спитала вона його.
Він кивнув, але майже не розмовляв з нею до самого пізнього вечора. Фактично він зараз оселився з нею на зафрахтованій яхті. У його власному будинку йому б із нею ніколи не було так комфортно. Він завжди відчував, що жив там із Джейн. І намагався пояснити їй те дивне почуття, через яке, власне, її речі винесли з дому, а дім стоїть порожній.
— Я відчувала щось подібне, коли переїздила з будинку, де помер Ендрю. У мене було відчуття, ніби я лишаю його там, і я ненавиділа те відчуття. Я просто стояла поряд із вантажниками та плакала. Але все-таки мені стало легше. Я переїхала до будинку на Вальєхо. У старому домі я б ніколи не прийшла до тями: там я жила з Чарльзом, там помер Ендрю. Це було забагато, щоб повернутися до життя. Тобі буде корисно пожити на кораблі, — благородно сказала вона.
Меггі й досі не висловлювала жодних заперечень щодо його від’їзду, і це вражало Квінна. Вона дотримувалась усього того, що пообіцяла. Квінн тільки шкодував, що не міг узяти її з собою на випробування: він від’їздив одразу після Дня праці, а вона поверталася до роботи саме в той день, коли він вирушав до Голландії. Відтак планував ненадовго повернутись до Сан-Франциско — десь на два тижні. І навіть напередодні від’їзду він так і не вирішив, як бути з Алекс. Меггі й надалі пропонувала йому, щоб він їй зателефонував, проте він так цього і не зробив. Здавалося, він боявся цього. І тільки того вечора, перед тим як лягати, він сів за свій письмовий стіл і зателефонував їй. У Женеві був ранок.
— Я отримала меблі, — сухо повідомила вона, тільки-но почувши голос батька. — Дуже дякую тобі. Усе прийшло в доброму стані. Певне, тобі коштувало купу грошей відправити це морем.
Але він надсилав їх літаком.
— Твоя мати дуже хотіла, щоб ти все це мала, — запевнив він її. Та коли він згадав Джейн, то відчув, що голос Алекс стає металічним.
— Я така щаслива, що маю її портрет, — тихо вимовила Алекс, і раптом їй щось спало на думку. — Куди ти переїздиш?
Того вечора батько сказав їй, що решта речей уже зберігається у сховищі. Він хотів зробити все це ще до того, як вирушить на випробовування в морі. Він хотів спокійно провести останні два тижні з Меггі, не думаючи про побутові справи. Тож погодився передати будинок новим власникам на два тижні раніше.
— На літо я зафрахтував яхту. Там і житиму ті два тижні, поки не переїду остаточно на свій корабель у Голландії. — Він уже запланував перший маршрут своїх мандрів до Африки. — Власне… — обережно почав він, — саме тому я зателефонував тобі.
— На предмет яхти, яку ти зафрахтував? — її голос звучав здивовано і був наче трохи не такий крижаний, ніж протягом їхніх попередніх розмов, і це давало надію.
— Ні. Я телефоную на предмет випробувань у морі. Завтра я лечу в Амстердам. Я хотів спитати, чи можу я зупинитись у Женеві?
— Я не є власницею всього міста, — різко відповіла вона, і його серце завмерло.
— Я хочу заїхати туди, щоб побачити тебе, Алекс. Я не бачив онуків від минулого літа. Вони навіть не впізнали б мене. — Дочка була близька до заперечення — мовляв, який у тому сенс, але цього разу втрималась від того, щоб уколоти його. — Власне, я маю навіть кращу пропозицію. Чи не могла б ти… Якщо ти нічого не маєш проти… то, можливо… ти б відпустила їх зі мною на морські випробування? Я запрошую і вас із Хорстом також, але я знаю, що ти це не дуже полюбляєш. Проте це могло б дуже сподобатись Крістіану й Роберту. Я б залюбки взяв їх на корабель.
Запала довжелезна пауза. Ця пропозиція надійшла зненацька, і дочка просто не знала, що відповісти, і тому так довго мовчала.
— На випробування корабля в морі? — нарешті оговталась вона. — А чи не здається тобі, що вони замалі для цього? За ними треба дивитись буквально щохвилини. І чи безпечно на тому кораблі? — Коли вона вимовляла ці слова, її голос уже не був такий напружений. Попри все, її зворушило те, що він хоче взяти з собою хлопців. Це було щось таке, чого він ніколи не робив.
