Твоя дитинка - Ликович Ірися (читать книги без сокращений TXT) 📗
- Маленький, це ж не бiда, що ти миєшся моїм милом. Менi просто цiкаво, чому ти це робиш?
Повагавшись трохи, хлопчик вiдповiсть:
- Бо наше коштує грошей!
- А моє - нi?
- А своє ти привезла з України…
- Ах, ось чому…
Спокiй - це коли ввечерi в лiжку думатимеш про цих дiтей i тобi буде добре. Коли йтимеш на навчання i згадуватимеш їхнi милi обличчя. I розумiтимеш, що нема нiчого кращого, нiж любити iнших. I що любити - не означає грати в любов, аби вiдчути себе комусь потрiбним. Не обов'язково треба бути комусь потрiбним. Коли тебе люблять, це, звичайно, добре. Але коли любиш ти, то це - в сто разiв краще.
Один iз найбiльших урокiв - навчитися бути щасливим усюди.
Це коли ти йдеш коридором i бачиш, як подружня пара, що прожила спiльно двадцять три роки, цiлується, як у молодостi. Коли дружина, проходячи повз чоловiка, нiжно його торкається. Коли увечерi за столом вони п'ють вино, лагiдно дивлячись одне на одного з усмiшкою. I розмовляють очима, адже тут ще дiти i ти. I ти розумiєш, що ця гра поглядiв - лише прелюдiя. Вiчна прелюдiя любовi та краси.
У вечiр Святого Валентина ви повертатиметеся з Андреєю й дiтьми з ковзанки. Буде пiзнiй час, коли малеча, зазвичай, спить, i тiльки дорослi сидять у вiтальнях, запаливши свiчки. Та для ваших малюкiв сьогоднi теж свято.
Ти бачитимеш у всiх будинках святковi столи з вином i квiтами. У ваших бездiтних сусiдiв також накритий стiл i чутно мелодраму. Твої маленькi друзi, побачивши увiмкнений телевiзор, пiдкрадуться до скляних дверей (на цiй вулицi у всiх такi), i захоплено дивитимуться уривок фiльму. Бо для них - це рiдкiсть. Адже батьки суворо стежать, аби в їхнi дитячi душi не потрапляв цивiлiзований бруд.
Ти теж скрадатимешся з ними. Ви побачите п'ятдесятирiчного сусiда, який дарує дружинi величезний букет троянд. Вона вдячно пригорнеться до нього. I вiн поцiлує її в губи так, нiби робить це вперше. А ви стоятимете з розкритими ротами, милуючись чужими почуттями.
Того вечора ти не побачиш удома Томаса. Тебе це здивує. Адже сьогоднi - вечiр кохання!
- А де Томас?
- Вiн поїхав до Бонна до подружки.
Ти здивовано глянеш на Андрею.
«До подружки? - думатимеш. - Як так? На день Валентина?»
- Вiн не приїде ночувати додому, - спокiйно додасть Андрея.
Це приголомшить ще бiльше.
Пiзнiше читатимеш у лiжку. Звикнеш до тишi в цьому домi. Тiльки веселий крик та смiх дiтей, а iнколи - плач (бо хiба буває без цього?), розбавлятимуть атмосферу спокою. Думатимеш про цю щасливу пару, в якої ти оселилася.
I до тебе прийде розумiння iстини, з якою ти в душi нiколи не погоджувалася. Бо не розумiла її правильно.
Любити - означає дати волю.
Любити - означає вiдпустити.
Любити - означає перемогти своє его.
Ти мiркуватимеш, чи змогла б вiдпустити коханого в такий день до IНШОЇ!
Дати волю - це довiряти людинi. Вiдчувати її до самого дна почуттiв.
I раптом почуєш сильний грюкiт. Цей звук уперше виведе тебе зi звичайного на той час стану спокою. Не зрозумiвши, що коїться, твоє серце пiдскочить високо i торкнеться чогось старого, призабутого, давнього… I ти на мить забудеш, що ти - ТУТ, у Нiмеччинi.
Пам'ять зробить довжелезний стрибок. I твоя душа заболить. Ти багато чого роздивишся ТАМ. I вiд цього стане ще болiснiше.
Найбiльше з мистецтв - мистецтво пробачати.
Усвiдомивши це, ти нарештi заснеш. Але спатимеш чутливо й нервово, раз у раз прохоплюючись зi сну. Як у дитинствi.
3.16
Одного разу молодi принесли до них запросини на весiлля. Молодята весь час обiймалися. Наречена не випускала руки коханого. Вона навiть не зверталася до нього на iм'я, тiльки - «рибко моя».
Коли вони вийшли, батько плюнув їм услiд i сказав середущому:
- Ти бачив, сину, якi безсоромнi? Що мала курва собi дозволяє - обiйматися i цiлуватися на людях!
Увечерi мати знову плаче. Донька її заспокоює i навiть обiймає! Що трапляється дуже рiдко. Бо в родинi, де нiхто нiкого не обiймав, навчитися цьому важко.
Донька завжди пiдтримувала матiр. Тим паче тепер це можна робити вiдкрито.
Хлопцi прийняли нейтральну позицiю. I часто, коли мати їм дорiкала, чому її не захищають, вони вiдмовчувалися. Але дiвчина, уже випускниця, твердо стояла за матiр. Вiдстоювала справедливiсть.
Тепер мати вiдкрито розповiдала їй про стражденне життя з батьком, про те, що в них роками не було сексу.
А одного разу пiдiйшла до доньки й сказала:
- У мене є хороша новина для тебе.
- Яка? - запитала дiвчина.
- Ми не будемо жити з батьком! Вiн подав на розлучення… Але ти маєш посвiдчити в судi за мене. Мусиш розповiсти про все, що вiн iз нами робить! Скiльки вiн попив моєї кровi! Але скоро це закiнчиться. Молодший син залишиться з батьком, а ми зi старшим пiдемо геть. Житимемо в мiстi, у квартирi моїх батькiв. Ти згодна?
- Так! - аж засяяла вiд радощiв дiвчина. - Звичайно! А коли це буде?
- Думаю, за кiлька мiсяцiв. Коли вступиш до унiверситету, ми вже будемо самi.
- А що я маю казати на судi?
- Усе, що запитуватимуть. Маєш казати правду, - i тихо додала. - Аби всi знали, який вiн насправдi.
Якось до матерi прийшла колега.
- Хочу з тобою поговорити, - таємниче шепнула вона.
I вони з матiр'ю пiшли на город збирати помiдори…
Увечерi мати знову плакала.
- Мамо! Чому ви плачете? Адже ми маємо радiти. Скоро це все закiнчиться. Ми будемо самi й щасливi.
- Мене дуже сильно принизили в очах усього села.
- А що трапилося?
- Твiй батько…
- Що цього разу?
- Розповiдає усiм про мене рiзну гидоту! За що? Хiба я цього заслужила? Скажи менi: чи ходила я хоч один вечiр кудись?
- Нi…
- Чи гуляла з кимось?
- Не гуляла…
- Бачиш, а вiн у чайнiй плiткує, що я гуляю з нашим шкiльним шофером. I через це вiн подає на розлучення.
- З яким шофером? З дядьою Мiшою? Так у нього ж дружина! Вони - така гарна пара…
- Я знаю, що ми зробимо! - раптом вона пiдхопилась. - Ходiмо!
- Куди ви, мамо? - i побачивши, що та по схiдцях спускається вниз, донька зрозумiла, що вона прямує до батька. - Не треба, мамо! Я не йду до нього! Я боюся!
- Хiба ти за мене не заступишся? Скажи йому - тому, хто всi роки знущався з мене, а тепер ганьбить на всю околицю!
- Гаразд… Я йду… Але якщо вiн вас поб'є, то в цьому будете винуватi ви.
- Ходiмо! Я знаю, що робити!
Батько у крiслi читав газету.
- Геть звiдси! - скажено заволав вiн. - Я тобi казав, щоб ти не смiла зi своєю малою сучкою сюди заходити?!
- Чекай! - одразу зiрвалася на крик мати. - Я хочу тобi щось сказати! Чому ти розповiдаєш за мене всяку гидоту?!
Батько почервонiв. Дiвчина стояла за маминою спиною й трусилася вiд страху.
- Мамо, - тягнула її, - ходiмо звiдси!
- Залиш мене! Якщо боїшся, то йди! Тодi я знатиму, що тут нема кому за мене заступитися. I можу одразу вiшатися.
I донька залишилася…
- От! - крикнула мати до батька, показуючи на неї. - Вона тобi може довести, що то все брехня! Не тягалася я з Мiшою. Мала завжди була зi мною.
- Ха! - розлючено закричав батько. - Так ви трахалися втрьох! Хiба я не знаю, що ви обидвi - курви?
- Що? Та ти маєш хоч якусь совiсть?! Хiба я мало вiд тебе натерпiлася? Ти не думаєш, що пiсля твоїх дурних балачок на наших дiтей пальцями показуватимуть? Хто її пiсля цього замiж вiзьме?
- Та вона нiкому й задурно не потрiбна! Бо гонилася разом з тобою в машинi з Мiшою! Скажи, - пiдскочив вiн до доньки, - який у нього член? Га?
А донька вiд iстерики почала блювати.
- Ось бачиш! - зрадiв батько. - Вона вже вагiтна!
Дiвчина вибiгла надвiр. Далi подалася на город. До неї ще довго долинали крики. Вона бачила, як перехожi, пiдходили до їхього паркану i, заглядаючи, смiялися.
Коли вона повернулася, застала матiр у лiжку заплаканою i, як завжди, побитою.
