Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович (книги без регистрации полные версии .txt) 📗
Так–от, згідно з турецькими умовами, капітулюючи, Петро І зобов’язався на таке (наводжу тільки деякі умови):
1. «У польські справи його царська величність втручатися (припиняє. — В. Б.)… і козаків та запорожців… турбувати і в їхні (землі. — В. Б.) вступати не зволить і від країни їхньої руку віднімає.
2…. Віддати Азов… з належними до нього землями, а Таганрог, Кам’яний Затон і в гирлі Самари Нова фортеця зовсім розорені, і гармати, що в Кам’яному Затоні розташовані, зі всією амуніцією моєю превисокій Порті були би віддані» [78, с. 584–586].
Не будемо нагадувати про інші принизливі зобов’язання Петра І. Адже ми ніколи, поки не буде зруйнована Московська імперія, не побачимо ні тексту договору про капітуляцію московської армії в 1711 році, ні останньої Клятвеної (Шертної) грамоти, підписаної московським князем Петром І кримському ханові Давлет–Гірею. Саме князем, бо кримські хани ніколи не визнавали за московитами титул царя.
* * *
А далі поведемо мову про загадкові події, які розгорталися в наступні роки після Прутського походу навколо Криму, а особливо — його архівів.
Отже, з абсолютно невідомої причини в 1736 році армія московитів чисельністю 70 тисяч солдатів (разом із корпусом українських козаків) під командуванням генерал–фельдмаршала Мініха вирушила з району теперішнього містечка Царичанка Дніпропетровської області і до 17 травня 1736 року підійшла до Перекопу. Не будемо описувати умови переходу армії Мініха до Перекопу. Вони важкі, навіть жахливі. Татарська кіннота постійно висіла на флангах армії, тому військам довелося рухатися «похідним квадратом», під прикриттям возів. Становище рятували полки українських козаків, які вискакували з?за возів і на деякий час відганяли татар.
Від Царичанки до Перекопу армія Мініха рухалася з 1–го до 17 травня, долаючи за добу 23–25 кілометрів шляху.
Не дивуйтеся, шановні читачі, що я так докладно розповідаю про кримський похід московської армії, який, здавалось би, нічого спільного з Прутським походом Петра І не має. Як побачите далі, все, про що я вестиму мову, є наслідком саме Петрового походу. Ланками єдиного ланцюга подій.
Війська Мініха взяли Перекоп 20 травня 1736 року, після чого армія генерал–фельдмаршала рушила далі в Крим. Цікаво відзначити, що Мініх був розумним і грамотним — як людиною, так і полководцем. Він із самого початку бачив явне безглуздя походу. Однак, незважаючи на жертви, продовжував рух до столиці Кримського ханства. Навіть попри заперечення окремих генералів. Ніхто не знав основної мети походу! Російська історіографія ніколи не говорила про мету і завдання Кримського походу 1736 року. Як і походу 1737 року.
І ми б ніколи не довідалися про головну мету воєнного походу 1736 року московської армії в Крим — настільки серйозно було засекречене завдання. Але, як завжди трапляється в подібних випадках, залишився слід. Дуже тоненька ниточка дала можливість вийти на приховану московитами таємницю.
Після взяття Перекопу генерал–фельдмаршал Мініх відправив до Санкт–Петербурга, до імператриці Анни Іоанівни гінця з донесенням (таємним пакетом). Цілком зрозуміло, що ці двоє — Анна Іоанівна та Бурхард Христоф Мініх — знали про головну мету воєнного походу. Можливо, про неї знали в імперії у ті часи ще кілька осіб. Десь так троє–п’ятеро. Не більше! Проте чорнову роботу виконували, хоча й віддані, але необізнані канцеляристи. І ось на чорновому «Договорі» Прутського походу Петра І, серед особистих «Листів і паперів імператора Петра Великого» з’являється дуже недоречний запис: «З цього відіслана копія в таємну експедицію червня 17 дня 1736 року». Зверніть увагу, саме з Петрової фальшивки роблять копію і відправляють її 17 червня 1736 року «в таємну експедицію». А оскільки 17 червня 1736 року «таємна експедиція», пов’язана зі справами Петра І, відбувалася тільки в Криму, то цілком очевидно, куди було відправлено фальшивку московського царя.
Цілком резонно може виникнути запитання: навіщо сфальсифікований документ відправили в Крим у червні 1736 року?
Сподіваюся, ні в кого не виникне сумніву, що відповідь може бути лише одна: підмінити оригінал документа, який лежав в архівах кримських ханів. І це не здогад. Подальші події та діяння московських правителів повністю це підтверджують.
У середині червня армія Мініха підійшла до міста Гйозлова (Євпаторії) і взяла його штурмом. Після цього армія московитів рушила до Бахчисарая. Тільки 28–30 липня війська Мініха заволоділи Бахчисараєм. Цікаво, що війська кримського хана не зосереджувалися у великих містах, а постійно завдавали ударів по московській армії, перебуваючи поза населеними пунктами. Проте армія Мініха не переслідувала військ кримського хана. У неї було інше завдання: взяти Бахчисарай, певернути всі ханські бібліотеки та архіви, за потреби — спалити їх. Що вони й зробили. До речі, у столиці Кримського ханства Бахчисараї московити спалили навіть не весь ханський палац, а саме бібліотеку і сховище архівів.
Ще перед штурмом Бахчисарая, коли армія Мініха перебувала в Гйозлові (Євпаторії), із Санкт–Петербурга прибув гінець, який прорвався до фельдмаршала зі спеціальним військовим загоном генерала Леслі. До речі, це був єдиний (інших не посилали) загін, який пробився в Крим до армії московитів. Як бачимо, тут ідеться не про налагоджену допомогу діючій армії, а про поодинокий випадок. Тобто про спеціально посланий невеликий військовий загін на 200–300 шабель. Якщо б армія мала не обмежене бойове завдання, а завдання завоювати Крим, то зрозуміло, що в операції була б задіяна і друга армія генерал–фельдмаршала Лассі, яка перебувала на той час в районі Азова. Врешті–решт, у Перекопі стояла б звичайна військова дивізія, котра забезпечувала б постачання армії Мініха. Однак нічого подібного не відбувалося. Отже, перед армією Мініха не стояло завдання завоювати Крим або, принаймні, завдання знищити армію кримського хана. Це очевидно.
Ми не знаємо, які кримські архівні матеріали в році було спалено, а які — вивезено до московських сховків. Єдине, що точно відомо, — не всі вони були знайдені і не всі вивезені в Московію. Швидше за все, найцінніші документи Кримського ханства, зокрема ярлики Золотої Орди, Шертні (Клятвені) грамоти кримських васалів, договори різного змісту та інші цінні державні акти збереглися в особливо таємних сховах. Як побачимо, чимало з них уціліло.
Немає сумніву, що копію Петрової фальшивки було використано за призначенням: підкладено або до певних кримських документів, що зберігалися відкрито, або до вивезених у Москву архівів.
Генерал–фельдмаршал Мініх виконав своє головне завдання — захопити ханські архіви, тому вже у перших числах серпня 1736 року пішов із Бахчисарая, а 16 серпня покинув Перекоп і з рештками пошарпаної армії вирушив у Гетьманську Україну.
«Таким чином закінчилася ця кампанія, під час якої загинуло більше половини нашої армії, без жодної істотної користі для Росії (Московії. — В. Б.)… Імператриця нагородила Фельдмаршала багатими маєтками в Україні та Ліфляндії»[82, том 1, с. 177–185].
Кожна розсудлива людина помітить безглуздя походу московської армії в Крим 1736 року. І, звичайно, за такий воєнний похід, коли втрачено більш ніж половину армії, а мети не досягнуто, полководців не нагороджують. Ось чому наближена до влади еліта московитів вимагала від імператриці Анни Іоанівни покарати Мініха за невдалий, бездарний похід. Однак імператриця була іншої думки про воєнний похід Мініха до Криму. Вона не могла відкрито говорити про таємний передсмертний заповіт Петра І: вилучити або знищити ті кримські документи, які принижують Московію та її правителів. Серед них — Акт про капітуляцію армії Петра І в 1711 році.
Мабуть, частина кримських архівних документів все ж потрапила до рук Мініха, і їх переправили в столицю. Швидше за все, ганебний для Петра І Акт про капітуляцію його армії в Прутському поході було доставлено Анні Іоанівні. Саме тому головне завдання операції 1736 року (у розумінні імператриці) вважали виконаним. Бо всі інші цілі військового походу Мініха були другорядними і служили прикриттям для головної.
