Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
Также козакамъ заказали, чтобы въ панства вашей цесарской милости не втаргнули. И всегда того остерегать будемъ, чтобы ни одинъ непріятель не пришолъ и зла въ панствахъ не чинилъ. Теразъ въ згодЂ за [се] стоять съ Татарами, одинъ за одинъ вмЂстЂ добываться — дай Боже такъ и на вЂки [быть] въ приятствЂ, [недобра] хотЂть всякому неприятелю, а зъ ласки вашей цесарской милости отдавать!
До тих часів писань наших ми не посилали, бо зайшли нас клопоти, і не можна було луччих послів послати. Але за той час приязни нашої з ханом його мил. розірвати не зміг ніхто!
До тыхъ часъ писаний нашихъ не посылали, што насъ недомочь така зашла, — якобы лутчи послы у вашей цесарской милости были. Приязни нашей завсе то съ ханом єго милостью розрывать — чего не доказали!
Тепер дочекавшися милостивої ласки в. ціс. милости, посилаємо послів з вірним поклоном від усього війська Запорозького в. цісарській милости!
Теразъ обачивши милостивой ласки вашей цесарской милости, пословъ нашихъ до вашей цесарской милости зъ вЂрнымъ поклономъ посылаємъ отъ всего войска Запорожского.
Бо ми звикли свою присягу до кінця тримати! Се тільки неприятелі наші звикли присяги свої ламати та зраджувати нас! Тепер якби була зрада від Ляхів, чи од Москви або від Угрів, або від якихось инших неприятелів, ми то вашій ціс. милости ознаймимо, і з вельможним ханом й. м. про все зноситися будемо. Коли б неприятель щось замислив з послами царя московського (в Варшаві), ми все се ознаймимо в. цісарській мил. І то обіцяємо, як зичливі слуги, в. ціс. милости, що ні полем ані морем не будемо нападати, ані оден неприятель за пильністю нашою до панства Турецького не вступить. А ми ласку в. ціс. милости будемо заслугувати і ніяким неприятелям своїм не будемо терпіти. Ласку в. ціс. милости готові ми відслужувати, і все що б у справах воєнних було, за відомістю хана й. мил. з ним зичливо чинити.
Кдыжъ мы до конца 7) звыкли присяги своей [держать] — [тілько неприятелі звикли присягу свою] ламать и насвсегда зражать. Єжели бы яка отъ Ляховъ 8) зрада была, или отъ Москвы или отъ Венгровъ, или отъ иныхъ какихъ непріятелей, мы вашей цесарской милости ознаймимъ 9), и съ вельможнымъ ханомъ єго милостью зноситися во всем будем. Єжели бы якій непріятель што съ послами царя московского мыслилъ, всегда будемъ вашей цесарской милости [ознаймляти]. И то обЂцуємъ 10), яко зычливыи слуги вашей цесарской милости, же ани полемъ ани моремъ не будемъ вступовати, ни одинъ непріятель въ панство Турецкоє будетъ съ пилности [нашоє] вступовати. А мы на ласку 11) вашей цесарской милости слуговать, съ жадными непріятелями своими не будемъ терпЂть. Жебы то все зъ ласки вашей цесарской милости также отслуговать, готовы мы! Єстьли бы 12) чтоколвекъ стороны справъ воєнныхъ было, зычливо съ ханомъ єго милости вЂдомо чинить.
Що посли в. ціс. милости прийшли, коли ми були зайняті, і нас дома не застали: військо наше виправляли на послугу ханові й. мил., — на се в. ціс. милость не рачте гніватися! Нехай як Осман-аґа, посол в. ціс. м., так і наші посли ласкаво будуть прийняті, і просимо щоб вони без забави від в. ціс. милости одправлені були. А ми завсіди слугами в. ціс. милости бути готові, і тепер низький поклін наш до ніг в. цic. милости віддаємо.
Любо послы в. цесарской милости [пришли подчас] 13) нашей забавы, теды в дому нас не застали: тогда мы войско наше выправовали на услугу хана є. милости, — за што в. цесарская милость не рачте [гнЂв мЂти]. О своємъ всЂмъ тако Османъ ага, посолъ вашей цесарской милости, яко и наши послове вступовать ласкаво 14). На котороє просимъ, жебы послове безъ забавы отъ вашей цес. милости отправованы были, а мы завсегда слугами в. цесарской мил. готовы. И теразъ поклонъ нашъ низкій до ногъ в. цесарской милости отдаємъ.
Як бачимо, сей лист, не дуже входячи в конкретні справи, мав головною метою деклярувати підданство Запорозького війська Отоманській Порті і приязні відносини з ханом. Але згаданий вище наш інформатор, автор дневничка, знав дещо й конкретніше від своїх покозачених земляків. Хмельницький, мовляв, переказував через своїх послів, що з Поляками у нього конче прийде до війни (мовляв причиною того він виставляв, що домагається від короля видачі Чапліньского, і коли король його не видасть, буде війна) — значить просив помочи у султана. Подруге — він жалівся на господаря молдавського Лупула, що той підчас останньої війни тримав з Поляками: переловлював листи гетьмана, посилані до султана, і передав Ляхам. Тому просив скинути Лупула і настановити на його місце Мусія Могилу (митрополитового брата в перших), що двічі вже хвилево був господарем в 1630-х р.р., і тепер проживав в Галичині 15).
Можна думати, що гетьман переказував і більше, з своїх династичних інтересів, що відкрилися слідом походом на Волощину, але в тої час не були ще так звісні і лишились невідомі чи неясні нашому інформаторові. Він натомісь додає відомості, що на війну з Польщею підбиває Хмельницького Ракоцій: виправдував ся перед ним, що не прислав помочи підчас торішньої війни, бо не мав готового війська, а тепер твердо обіцяє на випадок нової війни зараз іти з усіми силами під Краків: сподівається, що зате гетьман висадять його на королівство польське.
Захоплений сими новими політичними перспективами, що перед ним начеб-то відкривались, Хмельницький не крив свого роздражнення на всі неприємности і некоректности, які йому довелося за сей час знести з польської сторони. Він позволяв собі прилюдно, в присутности всеї сеї панської служні, що його обступила, зневажливі й погрозливі вирази й жести на адресу не тільки маґнатів, але й самого короля. Показуючи незвичайні знаки чести свому новому протекторові, турецькому султанові, він зневажливо трактував посольство королівське. “Листа від короля й м. ані від п. канцлєра сам не хотів узяти — мусіли віддати через Виговського. Не дав себе їм привитати — доперва за тиждень пізніш, за намовою п. воєводи київського (як той приїхав себто), тим менше відписати”. Так оповідали післанці Конєцпольскому, а дневник висланця кн. Заславського так описує свою авдієнцію у гетьмана, слідом по авдієнції турецького посла, і обід даний польським післанцям: "Прийняв мене не щиро, пив за здоровє короля і князя (Заславського) примовлюючи ті слова: "Я підданий вільний — кому хочу буду підданий! поки мені Чапліньского не видадуть, я доброго серця до короля й. м. і Річипосполитої мати не буду”. Другий текст переказує сю промову трохи инакше і ширше: “Мене ні король ні Річпосполита до жадних річей не може силувати. Я собі вільний, і кому схочу буду служити! Маю царя турецького, пана мого, з певною помічю, царя московського також, всі орди заприсяжені! не тільки Корону Польську, але й панство Римське кому схочу в руки дам! А панам усім маєтностей не попущу, поки мині Чапліньского не видадуть. Коли Ляхи обоз точать 16), то і я зараз пущусь, а ті що там (на козацькій території) мешкають, зараз горлами своїми заплатять”. А під наступним днем: “Підпивши, казав потопити Ляхів. Сама випросила. Протрезвившися і сам того жалував” 17).
Висланці Конєцпольського зазначають ті причини його невдоволення, які він виявляв у розмовах 18): “Болить його дуже, що Чапліцкий до того часу жив, і визначено йому Чечельник, а Забуському, Ганджі й иншим 19) — ріжні слободи. За кожною згадкою повторює: Доки мині не віддадуть 20), або шиї не втнуть, голови не пришлють — нехай вся земля згине! Мабуть сама його під'южує, мовляв — "Чапліцкий мині й тобі зрадив — але я була в собі не вільна, а він сякий-такий не мав неволі! я з ним була вінчана, така а така! 21) Третя причина: хоче наших привилеїв, особливо даних пану Даниловичу і кн. Вишневецькому, котрих ми не знаємо і їх не маємо, а він за ними задумав захопити кільканадцять міст на Україні, посаджених на королівщині і на дідицтві — на Мліївщині, коло Корсуня, тому що йому надане місто Чигрин, одірване від Корсунського староства” 22).
