Фрау Мюллер не налаштована платити більше - Сняданко Наталка В. (читать полностью бесплатно хорошие книги TXT) 📗
Їй здавалося, що співвідношення фантазії і реальності — це насправді річ значно більш крихка й непостійна, ніж про це зазвичай думають. І що більше в людини вільного часу і що менше вартих уваги подій відбувається з нею в реальному житті, тим імовірнішим є її відхід у світ вигаданих історій, спершу лише трохи прикрашених, далі все більш химерних. Мабуть, це нормальна захисна реакція психіки, якій бракує вражень із зовнішнього світу, що їх вона могла б споживати як готові напівфабрикати, тому вона розбудовує світ уявний, створюючи в ньому екзотичні природні заповідники та химерні оранжереї. Така собі внутрішня косметика пам’яті.
Її психотерапевт вважала, що спробами деформувати власну фігуру та сховатися під панцирем одягу Ева прагне захиститися від себе самої, від страху прийняти себе такою, якою вона є. На думку лікарки, Ева так і не змогла відокремити свої власні бажання й прагнення від того, чого очікувала від неї мати й решта оточення. І тепер, що б вона не робила, їй здається, що вона не виконує покладених на неї сподівань, хоч сама для себе давно зрозуміла, що ці плани не є її власними й вона навіть не ставить собі за мету реалізовувати їх.
Чоловік почав зраджувати Евиній матері не відразу, але стосунки їхні зіпсувалися через кілька років після народження сина. Як вважала психотерапевт, братові не пощастило ще більше, бо негативний вплив матері на його життя виявився сильнішим, ніж на життя доньки. І це, з її таки точки зору, цілком природно — матерів завжди тягне до синів, а татусів — до доньок. Евин батько теж частіше брав із собою на полювання доньку, ніж сина. Натомість мати водила з собою сина навіть на деякі зовсім неформальні вечірки. Завдяки цьому Ева навчилася стріляти, коли їй було шість, а її брат уперше покурив трави в неповних вісім. Евині батьки пишалися тим, що ставляться до своїх дітей як до дорослих. У їхній сім’ї не існувало табу. І щойно діти вперше поцікавилися тим, звідки взялися, батьки відверто розповіли їм про секс і почали давати з собою до школи презервативи. В Еви це було в третьому класі, а в її брата — у четвертому. Мати з батьком не соромилися переодягатися при дітях, не ховали відеокасет із порнофільмами, а кілька разів Ева випадково втрапила до їхньої спальні, коли вони кохалися, не зачинивши дверей. На думку лікарки, цією надмірною інтимністю дорослі остаточно травмували дитячу психіку Еви та її брата, закладаючи ґрунт для майбутніх емоційних та сексуальних проблем. І тепер, у дорослому віці, Ева та її брат продовжують мимоволі відтворювати ситуації з дитинства, виступаючи в сексі лише пасивним об’єктом для когось, об’єктом, який не відчуває від цієї ролі задоволення, а лише страх. Так відбувається через те, що вони не можуть вийти з ролі дитини, яку дорослі насильно втягнули у своє сексуальне життя.
Бруно, Евин брат, постраждав від цієї дитячої травми більше за сестру. Тобто, якщо бути зовсім точним, то постраждав не так він сам, як його сім’я. Хоча спершу, коли батьки довідалися про гомосексуальність доньки, то переживали якраз за неї. Брат на тоді був щасливо одружений і навіть, попри свої постійні зради, зумів зберегти доволі гармонійні стосунки з дружиною та з усіма трьома своїми дітьми — найстарший уже був старшокласником. Але поступово ця гармонія ставала дедалі хиткішою. Зради почастішали, а толерантне ставлення дружини до них призвело до того, що він більше не крився й відверто розповідав у подружньому ліжку про нових коханок, радячись навіть щодо подарунків їм. Потім у нього почалися проблеми еротичного плану, й ось уже кілька років він не здатен кохатися з власною дружиною. Бруно переконаний, що продовжує кохати дружину, як і раніше, і від цього обоє страждають ще більше. Терапія наразі не дала позитивних результатів. Вплив токсичної матері, на переконання психотерапевта, зруйнував цілісність особистості Евиного брата, і тепер його голова працює окремо від емоцій, а сексуальні бажання не пов’язані з почуттями. Він ставиться до жінок так само, як мати ставилася до нього: скаржилася йому на батька й давала ілюзію дорослості та найбільшої у світі близькості, а потім, увечері, замикала двері його спальні й ішла до інших чоловіків — до батька або на якусь вечірку. Тоді, у дитинстві, він сприймав це як зраду, а водночас несвідомо засвоїв це і як єдину модель поведінки між чоловіками та жінками. Її він тепер мимоволі відтворював і в стосунках із дружиною. Сексуальні відчуття стали для нього чимось цілковито відокремленим від емоцій, тому він не здатен зберегти їх у родині, з якою його зв’язують справді сильні почуття.
— Знаєш, він щоразу більше дивачіє, — розповіла Ева в момент відвертості Христині. — То буває цілком адекватним, а потім ні з того ні з сього раптово спаковує валізи і йде від родини. І так раз на кілька років. Говорить, що це нібито через зради дружини. Але насправді вона завжди його зраджувала, від самого початку, як і він її, така в них була домовленість, і обоє ставилися до цього з розумінням. А тепер, коли він розповідає мені про це, то завжди чомусь в певний момент ми перестаємо говорити про його дружину, а переходимо на маму. І в мене виникає враження, що я не з рідним братом говорю, а з якимось прустівським персонажем, який лежить годинами без сну, дослухаючись до звуків розмови гостей на веранді, і не може пережити, що мама надто квапливо поцілувала його перед сном. Коли я чую все це на повному серйозі від сорокарічного тверезомислячого чоловіка, мені просто не віриться, що це мій брат.
— Мені здається, — розмірковувала більше про своє, ніж про Евиного брата Христина, — що існує кілька типів дорослості. Дорослість фізична, коли людина просто виростає. Дорослість інтелектуальна, коли людина усвідомлює, що повинна брати на себе відповідальність за своє життя та життя залежних від тебе людей. І дорослість емоційна, коли людина вчиться оцінювати власні переживання з перспективи прожитого часу й набутого досвіду. Автоматично відбувається тільки фізичне подорослішання, а всі інші види, яких, можливо, існує й більше, ніж два, — це щось, над чим слід самостійно та наполегливо працювати, але навіть тоді далеко не кожному вдається досягти мети. Так от, твій брат, як і багато хто, просто не подорослішав остаточно.
Ева так і не змогла пробачити Бруно, що в перший же місяць, коли вона виїхала на навчання з батьківського дому, він зібрав усі її речі, виніс надвір і спалив. Чому він так учинив, не міг пояснити ніхто, включаючи й самого Бруно. Це був один із тих загадкових проявів його характеру, які відлякували Еву. У певні моменти свого життя він просто зривався та скоював учинки, яких ніхто від нього не сподівався. Мабуть, таким чином у ньому вивільнялася вся накопичена за роки слухняності й податливості негативна енергія.
Коли цей період бурхливого бунту минав, Бруно знову ставав милим, послужливим, його легко було переконати в чому завгодно, а найбільше в необхідності допомогти комусь. Він вічно розривався, залагоджуючи справи своїх численних знайомих, безкорисливо, ретельно, не очікуючи за це жодних подяк. Завжди дослухався до думки матері, батька, Еви, настільки старанно ховаючи при цьому власну думку, що іноді складалося враження, ніби власної думки в нього немає, а вирішуючи вчинити так чи інакше, він просто вибирає одну з порад, які йому дають. Причому вибирає доволі химерно — не особливо замислюючись, чому обрав саме цю, а не іншу.
Ева не знала, чого в її ставленні до брата було більше — співчуття, здатності пробачити йому все, що завгодно, чи зневаги за його безхребетність. Цей заплутаний клубок почуттів ставав чітким і однозначним лише в епізоді зі спаленими речами. Цього вона пробачити йому так ніколи й не змогла.
— Розумієш, він позбавив мене минулого. Просто взяв і спалив усі спогади, фотографії, записи, дитячі щоденники, ідіотські записки на уроках — усе найцінніше, що залишається від життя. Тепер моя пам’ять про себе нагадує статтю у Вікіпедії — самі лише дати й факти, жодних емоцій, жодних предметів, які пришпилювали б ці факти до реальних відчуттів, схованих десь у глибині та присутніх лише фрагментарно. Це як видерти лише шматок зуба, залишивши корінь усередині. Цей корінь болітиме й заважатиме, навіть якщо він уже мертвий.
