Кров і пісок - Ібаньєс Бласко (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗

Верхівці довго стояли на місці, ніби про щось радилися. Глядачі хвилювалися, чекаючи чогось незвичайного.

Перший помчав уперед маркіз з одним зі своїх друзів. Обидва вершники під’їхали до самої череди. Спинивши коней, вони звелися на стременах і стали вимахувати гаррочами та гучно кричати, намагаючись наполохати тварин. Чорний бик з могутніми рогами відділився від інших і потрюхикав у глиб загону.

Недаремно маркіз так пишався своїми табунами. Вони складалися лише з добірних, виведених за допомогою селекції тварин. Це була не та худоба, що відгодовується на м’ясо, — з брудною, грубою і зморіреною шкірою, з широкими ратицями, з опущеною головою, з довжелезними розчепіреними рогами. Це були бики прудкі й жваві, могутні й дужі. Коли вони бігли, окутані хмарою куряви, земля двигтіла в них під ногами. Це були справжні красені: шерсть тонка й лискуча, як у породистого скакуна; вогнисті очі; могутня, гордо вигнута шия; короткі ноги; хвіст тоненький і гнучкий; граціозні роги — гострі і гладенькі, наче відполіровані; маленькі ратиці, заокруглені і тверді, як криця, — вони зрізали траву, мов косою.

Двоє вершників погналися за биком, який відбіг від череди, завертаючи його кожен зі свого боку й намагаючись не підпустити до річки. В якусь мить маркіз дав остроги коневі, вирвався вперед і наблизився до бика майже впритул; наставивши гаррочу, він угородив її біля хвоста і щосили натиснув на ратище; від могутнього поштовху, подвоєного стрімким бігом коня, тварина втратила рівновагу й перекинулась догори черевом; ноги її задерлися, а роги сколупнули землю.

Побачивши, з якою силою і спритністю скотовласник повалив на землю бика, глядачі вітали його бурхливими оплесками та криками. Оле, старий сміливцю! Ніхто так добре не розуміється на биках, як маркіз. Він доглядає їх, наче рідних дітей, піклується про кожного, тільки-но той народжується в череді, і потім проводжає його на арену вмирати, мов героя, гідного найкращої долі.

Інші вершники теж захотіли спробувати щастя і здобути оплески натовпу, але Морайма заперечив: зараз черга його племінниці. Якщо вона бажає взяти участь у розвазі, то ліпше робити це відразу, поки бики ще не ошаліли від гонитви.

Донья Соль підострожила свого коня, який весь час ставав дибки, стривожений близькістю табуна. Маркіз хотів супроводжувати небогу, але та відмовилась. Ні, нехай краще поїде з нею Гальярдо, адже він тореро. Де ж Гальярдо? Матадор, досі відчуваючи сором за свою недорікуватість, мовчки став поруч із дамою.

Обоє помчали галопом у саму гущу череди. Кінь доньї Соль кілька разів круто ставав дибки, виставивши черево, ніби відмовлявся бігти далі, але дужа амазонка приборкувала його. Гальярдо вимахував гаррочею і ревів та мукав, як робив на арені, коли треба було роздражнити бика.

їм досить легко пощастило відлучити від череди одну тварину — білого бика з бурими плямами, могутньою, вигнутою шиєю та гострими, як списи, рогами. Він так хутко помчав у глиб загороди, наче там була його керенсія [27] і йому нестримно кортіло повернутись туди. Донья Соль поскакала за биком. Еспада тримався неподалік.

— Пильнуйте, сеньйоро, — кричав Гальярдо. — То старий бик, він заманює вас!.. Глядіть, щоб не повернув назад.

Так воно її сталося. Коли донья Соль наготувалася повторити прийом свого дядька і відвернула коня, щоб ударити гаррочею бика в зад і повалити його, той, немов відчувши небезпеку, миттю обернувся і став як укопаний, погрозливо наставивши на загонщиків роги. Кінь промчав мимо, бо донья Соль не змогла його стримати — надто швидко він біг, — і бик погнався за ним, перетворившись з переслідуваного на переслідувача.

Але дама не збиралася втікати. Здалеку на неї дивилися тисячі людей, і вона із страхом подумала, як потім сміятимуться подруги, як співчуватимуть їй чоловіки — отож натягла повіддя і повернула коня назустріч бикові. Тримаючи гаррочу під рукою, як пікадор, вона вгородила її в шию тварини, що сунула на неї, мукаючи й низько опустивши голову. З могутнього загривка чвиркнула кров, але бик нестримно посувався вперед, мов і не відчуваючи, як поглиблюється рана, аж поки устромив роги коневі в черево й відірвав його від землі.

Під тисячоголосий зляканий крик амазонка вилетіла з сідла. Кінь, зісковзнувши з рогів, кинувся тікати, мов ошалілий; на череві у нього проступили плями крові, підпруги лопнули, і сідло метлялося на спині.

Бик кинувся за ним навздогін, але в ту саму мить побачив ближчого ворога. То була донья Соль. Замість лежати й не ворушитись, вона миттю підхопилась на ноги, підібрала свою гаррочу і відважно наставила її перед собою, знову викликаючи бика на бій: горда красуня думала тільки про те, що на неї всі дивляться. Краще смерть, аніж перелякатись і виставити себе на посміх.

За огорожею вже не кричали. Натовп завмер, охоплений жахом. Здіймаючи хмару куряви, до місця події мчали щодуху вершники. Але хоча вони, здавалось, виростали прямо на очах, допомога явно запізнювалась. Бик рив передніми ногами землю і вже опустив голову, щоб кинутися на зухвалу жінку, яка замірялась на нього списом. Удар рогами — її не стане. Але в ту саму мить люте мукання відвернуло увагу бика, і щось червоне, як спалах полум’я, промайнуло в нього перед очима.

То був Гальярдо. Він зіскочив з коня, відкинув убік гаррочу і схопив куртку, що лежала в нього поперек сідла.

— Му-у-у!.. Сюди!

Побачивши перед собою достойнішого ворога, бик кинувся на червоне полум’я, зневажливо відвернувшись від постаті в чорній спідниці та ліловому жакеті. Донья Соль усе ще стояла, наставивши перед собою списа, не зразу отямившись після грізної небезпеки.

— Не бійтеся, доньє Соль. Тепер він мій, — сказав тореро. Він був блідий від хвилювання, але усміхався, впевнений у своїй спритності.

Озброєний лише курткою, матадор став дражнити бика і відводити його від сеньйори, граційно ухиляючись від шалених наскоків звіра.

Забувши про недавній страх, люди почали захоплено аплодувати. Яке щастя! Прийти на просту собі гонитву за биками й попасти на справжнісіньку кориду, задарма подивитись на виступ Гальярдо!

Розпалений двобоєм, тореро забув і про донью Соль, і про глядачів, думаючи тільки про те, як ухилитися від ударів. Бачачи, що людина раз у раз вислизає з-під самих рогів, бик шаленів, знову й знову кидався вперед, але весь час натикався на червоний клапоть.

Нарешті бик притомився і став нерухомо, низько опустивши голову; з морди його капала слина, ноги тремтіли. Тоді Гальярдо, скориставшись із розгубленості тварини, скинув капелюха і ляпнув бика по загривку. За огорожею пролунав захоплений рев — публіка вітала його хоробрість.

За спиною в Гальярдо почулися крики і задзеленчали бубонці. То пастухи пригнали ватажків, і ті помалу відтіснили втікача у саму гущу череди.

Гальярдо не довелося довго шукати свого коня — звикнувши до биків, той спокійно стояв на місці. Тореро підняв гаррочу, вискочив на сідло і неквапом поскакав до огорожі, намагаючись якомога розтягти гучні оплески натовпу.

Вершники, які примчали до доньї Соль, захоплено вітали матадора. Повірений підморгнув йому й таємниче сказав:

— Ти не даремно сьогодні старався, хлопче. Непогано, ой як непогано! Тепер вона твоя — я певен.

Донья Соль уже була за огорожею — вона сиділа в ландо з маркізовими дочками. Кузини стривожено нахилялись до неї, торгали її й обмацували, допитувалися, чи по забилась вона, коли впала. Пропонували їй випити мансанільї, щоб заспокоїтись, а вона лише гордо всміхалася, поблажливо вислуховуючи жіночі ойкання.

Побачивши Гальярдо верхи на коні, що ніби плив на хвилях бурхливого моря капелюхів та піднятих рук, дама всміхнулась уже по-іншому.

— Під’їдьте ближче, Сіде-войовнику*. Дайте вашу руку.

І знову зустрілися їхні долоні в міцному тривалому потиску.

Увечері в домі матадора довго обговорювали цю подію, про яку гомоніло все місто. Сеньйора Ангустіас аж сяяла від радості, наче після щасливо завершеної кориди. Її син порятував від смерті вельможну сеньйору — а бідна жінка завжди перед такими схилялася, довгі роки поневірянь по панських господах привчили бідну жінку до глибокої шанобливості. Кармен мовчала, сама не знаючи, як їй поставитися до цього випадку.