Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон (читать книгу онлайн бесплатно без .txt) 📗
— Ой Філе, це просто жах!
Серце її палахкотіло таким самим яскравим вогнем, як і червонясто-золоті коси.
Зранку наступної неділі, коли Сомс голився, йому доповіли, що внизу чекає містер Босіні — бажає з ним поговорити. Прочинивши двері в дружинину кімнату, Сомс сказав:
— Босіні внизу. Піди посидь із ним, а я доголюся. Я вийду за хвилину. Мабуть, він хоче поговорити про будівництво.
Айріні мовчки поглянула на чоловіка, не відповівши, докінчила одягатись і пішла вниз.
Сомс і досі не міг збагнути, яка її думка щодо нового будинку. Вона не висловила ніяких заперечень, а до Босіні ставилася наче по-дружньому.
Поглядаючи у вікно, він бачив, як вони розмовляли внизу у дворику.
Він заквапився і двічі порізав підборіддя. Почувши їхній сміх, відзначив подумки: «В кожному разі, вони подружилися!»
Як він і гадав, Босіні зайшов, щоб забрати його до себе й показати плани.
Він узяв капелюха, й вони пішли.
Плани лежали розгорнені на дубовому столі в архітекторовій кімнаті; блідий, але незворушний Сомс допитливо схилився над ними і довгий час розглядав їх, не кажучи ані слова.
Нарешті він озвався спантеличено:
— Дивний будинок.
Усередині двоповерхового прямокутного будинку був квадратний дворик. Круг дворика на горішньому поверсі йшла галерея, а над ним височів скляний дах на восьми колонах.
На погляд Форсайта, то був справді дивний будинок.
— Багато місця пропаде марно, — додав Сомс.
Босіні почав ходити по кімнаті, і Сомсові не сподобався вираз його обличчя.
— Плануючи цей будинок, — сказав архітектор, — я ставив за мету, щоб ви почували себе в ньому вільно, як справжній джентльмен!
Сомс розставив великий і вказівний пальці, наче вимірюючи, наскільки він виросте в очах усього світу, спорудивши такий будинок, і відповів:
— Атож! Так, я розумію.
Обличчя Босіні засвітилося особливим виразом, який з'являвся завжди, коли він був чимось захоплений.
— Я прагнув спроектувати будинок, що відзначався б почуттям власної гідності. Якщо він не подобається вам, скажіть одверто. Звичайно про це ніхто не думає — навіщо почуття гідності, коли можна втулити ще одну вбиральню? — Він несподівано тицьнув пальцем у ліву частину прямокутника. — Тут вам є де розвернутися. У цьому приміщенні, відокремленому від двору завісами, будуть ваші картини, розсуньте завіси, і ви матимете простір п'ятдесят один на двадцять три і шість десятих. Оця пічка посередині виходить одним боком у двір, а другим — у картинну галерею; оця стіна вся скляна, виходить на південний схід, а дворик — на північ. Решту картин ви можете повісити у верхній галереї чи в інших кімнатах. В архітектурі, — провадив він, дивлячись на гостя, але, очевидно, його не бачачи, що неприємно вразило Сомса, — як і в житті, не можна досягти почуття власної гідності без систематичності. Кажуть, що це вже не модно. Проте над цим варто поміркувати — адже нам ніколи не спадає на думку втілити основний принцип життя в наших оселях; ми захаращуємо свої будинки оздобами, гарненькими дрібничками, затишними куточками, — всім, що може потішити око. А треба навпаки: око хай спочиває; створіть враження кількома енергійними лініями. Головне — це систематичність: без неї немає почуття власної гідності.
Сомс, із притаманною йому підсвідомою іронією, подивився на краватку Босіні, відхилену від перпендикуляра; до того ж архітектор був неголений, і одяг його не відзначався охайністю. У своєму захопленні архітектурою він, очевидно, забував дати систематичний лад самому собі.
— А чи не скидатиметься будинок на казарму? — запитав Сомс.
Відповідь він дістав не зразу.
— Я вас розумію, — сказав Босіні, — вам потрібен будинок на зразок тих, що їх будує Літлмастер, — гарненький, затишний домочок, слуги хай живуть на горищі, а парадний ганок буде нижчий, щоб сходи стали вищі. Будь ласка, зверніться до Літлмастера, він хлопець пречудовий, я знаю його давно!
Сомс занепокоївся. Сказати правду, проект йому сподобався, і вдоволення своє він приховував інстинктивно. Говорити компліменти було не в його натурі. Люди, які відверто висловлюють свій захват, викликали у нього зневагу.
Тепер він опинився в складному становищі людини, котра мусить сказати комплімент, бо інакше ризикує втратити гарну річ. Босіні такий, що візьме та й подере проект і не схоче мати з ним діла — справжнісінька доросла дитина!
Проте цей інфантилізм, що його Сомс споглядав з почуттям власної вищості, справив на нього незвичайний, майже гіпнотичний вплив, — для нього самого такі дивацькі настрої були зовсім невластиві.
— Ну, — пробурмотів він нарешті, — це… це, певна річ, оригінально.
Слово «оригінально» було для нього таке непевне і навіть ненависне, що, вживаючи його, він, гадалося йому, аж ніяк не виявив свого задоволення від проекту.
Але Босіні, очевидно, був потішений. Вдалий спосіб потішити такого чолов'ягу! Успіх підбадьорив Сомса.
— Будинок чималий, — мовив він.
— Простір, повітря, світло, — долинав до нього голос Босіні. — В домі Літлмастера ви не почуватимете себе джентльменом — він будує для фабрикантів.
Сомс похитав головою на знак протесту: його зарахували до джентльменів, і тепер він ні за які гроші не схоче попасти в один гурт з фабрикантами. Але в ньому ожила природжена недовіра до абстрактних принципів. Яка з біса користь цих балачок про систематичність і власну гідність? В будинку, мабуть, буде холодно.
— Айріні не терпить холоду! — сказав він.
— Ага! — саркастично відповів Босіні. — Ваша дружина! Вона не любить холоду? Я про це подбаю: вона не змерзне. Ось подивіться! — він показав чотири позначки, розміщені на однаковій відстані одна від одної на стінах дворика. — Отут стоятимуть радіатори за алюмінієвою решіткою; її можна зробити художнього литва.
Сомс недовірливо оглянув позначки.
— Так, усе це чудово, — мовив він, — але скільки воно коштуватиме?
Архітектор витяг з кишені аркуш паперу.
— Будинок, звичайно, треба було б увесь спорудити з каменю, але я гадав, що ви заперечуватимете, тому погоджуюсь: хай буде тільки облицьований каменем. Слід би його покрити міддю, але хай буде зелена черепиця. Разом із слюсарними роботами все це коштуватиме вісім тисяч п'ятсот фунтів.
— Вісім тисяч п'ятсот? — мовив Сомс. — Але ж я встановив межу вісім тисяч!
— Дешевше не буде ані на пенні, — холодно відповів Босіні. — Або згоджуйтесь, або ні!
Мабуть, із Сомсом можна було розмовляти тільки в такий спосіб. Він спантеличився. Здоровий глузд казав йому, що треба облишити цю справу. Але проект був добрий, і Сомс це знав — весь задум його відзначався завершеністю й гідністю; і кімнати для слуг теж були чудові. Такий дім підніме його престиж — адже він своєрідний і водночас дуже комфортабельний.
Босіні пішов у спальню поголитися і переодягтися, а Сомс тим часом і далі вивчав проект.
На Монпельє-сквер вони йшли мовчки, Сомс скоса стежив за архітектором.
«Пірат досить непоганий із себе, — думав він, — якщо пристойно вдягнеться».
Коли вони зайшли, Айріні саме поралася біля квітів.
Вона запропонувала послати на той бік парку по Джун.
— Ні, ні, — сказав Сомс, — нам треба ще поговорити про справи.
За сніданком він поводився з Босіні майже приязно і все припрошував його їсти. Задоволений тим, що архітектор у чудовому настрої, Сомс залишив його у товаристві Айріні, а сам, як то звичайно бувало в неділю, пішов до своїх картин. Коли настав час пити чай, він зійшов у вітальню; вони все ще, як подумки висловився Сомс, балакали без угаву.
Спинившись непомічений на порозі, він привітав себе з тим, що справа йде на краще. Айріні з Босіні знайшли спільну мову, і це дуже до речі; здається, вона змирилася з ідеєю нового будинку.
Спокійно поміркувавши серед картин, Сомс вирішив додати ще п'ятсот фунтів, коли треба буде; проте він сподівався, що після гостини Босіні полагіднішає і перегляне кошторис. Адже в цій справі Босіні може зробити все, що завгодно, аби лиш його воля: напевно, існує безліч способів здешевити будівництво, не порушуючи загального враження, яке створює проект.
