Операція «Вольфрам» - Эдигей Ежи (читаем полную версию книг бесплатно .TXT) 📗
Саме тому капітан Боргуліс та його помічники з повною довірою, нічого не боячись, летіли в Монровію, де діловий судновласник Фредерік Габон уже прийняв відповідні заходи, щоб суд відбувся справно і якнайшвидше.
Надійшов день суду. Не обійшлося, звичайно, без представників страхової компанії «Ллойдс оф Лондон», які завжди сиділи на судах, намагаючись устромляти палиці в колеса, але, здебільшого, дарма.
Капітан Боргуліс, показуючи своєю поведінкою шанобливе ставлення до суду, відповідав рівним спокійним голосом. Він розповів, як проходив рейс через Атлантику і як приблизно на широті мису Доброї Надії почав відмовляти головний двигун. Всі спроби мотористів та головного механіка нічого не давали. Швидкість суховантажу безперервно падала.
Капітан не хотів діяти на власний розсуд і щоденно консультувався із судновласником. Від нього отримував інструкції, яких суворо дотримувався. Боргуліс показав копії телеграм, відправлених у Лондон, а також оригінали отриманих відповідей. На щастя, всі ці документи вціліли. То була зразкова кореспонденція. Її можна було навіть показувати у морській школі: як треба поводитися на морі.
— Де бортовий журнал? — зовсім не до речі втрутився представник страхової компанії. — Я б хотів подивитися на перебіг усього рейсу.
— На жаль, його не вдалося врятувати, — сумно відповів капітан.
— Як? Хіба ви не знаєте, що бортовий журнал — це найголовніший документ на кораблі? Невже вас не вчили, що його треба рятувати в першу чергу?
— Найголовніше для мене, — з гідністю відповів капітан, — це людське життя. Не моє, звичайно, бо, як і велить обов'язок, я зійшов з корабля останнім. Коли після удару «високої» хвилі вода залила палубу, а обшивка тріснула зі страшенним гуком, я не думав про бортовий журнал, а намагався врятувати передовсім екіпаж.
То була чудова промова, яку члени суду зустріли мовчазним схваленням.
— На кораблі зчинилася паніка, що цілком зрозуміло, — вів далі капітан. — Вода ринула всередину. Головний механік, щоправда, одразу ввімкнув насоси, але пробоїна збільшувалася. Корабель дедалі більше нахилявся в правий бік. Паніка ширилася. Дехто, вдягнувши рятувальний жилет, хотів навіть стрибати за борт. Я мусив рятувати становище, бо ще трохи — і з перехиленого корабля не вдалося б спустити човен. Добре, що нам пощастило це зробити.
— Вам щастить кожного разу, — знову обізвався представник страхової компанії. — Вже маєте досвід, адже четвертий корабель відправляєте на дно. Минулі рази ви також завжди рятували становище.
— Високий суд, я протестую. Категорично протестую, — адвокат (найкращий в Монровії) зірвався зі свого місця. — Це образа мого клієнта і недопустимий наклеп.
— Прошу захистити мене від безпідставних звинувачень, — капітан Боргуліс теж приєднався до протесту адвоката. — Я готовий відповідати на будь-які суттєві запитання, але не дозволю зневажати себе.
Суд Морської палати зауважив представникові страхової компанії, аби той ставив питання тільки щодо катастрофи, а не пробував показати капітана з поганого боку.
— Ви згадали про паніку і про труднощі зі спущенням рятувального човна, — не здавався представник страхової компанії.
— Так і було, — потвердив Боргуліс. — Тут присутні мої помічники з «Куретаке-Мару», які можуть детально розповісти про перебіг подій. Вони зроблять це навіть краще від мене, бо я не мав часу все запам'ятовувати. Треба було діяти швидко й рішуче.
— Коли дійде черга до ваших товаришів, вони також даватимуть показання, — не поступався той. — Я маю цілий пакет фотознімків, зроблених з гідроплана, посланого з Маврікію для рятування екіпажу.
— У цьому не було потреби, бо ми дали собі раду самі.
— Дуже добре. Але з тих знімків можна зробити висновок, що корабель тонув дуже поволі. Екіпаж уже відпливав у човні, а борти корабля ще виступали на кілька метрів над поверхнею моря. Не видно також крену, про який казав капітан. Для будь-якого спеціаліста зрозуміло, що корабель протримається на поверхні годину або навіть довше. Ось фотознімки. Прошу залучити їх до справи.
Ні капітан Боргуліс, ні його адвокати не могли протестувати. Суд погодився з висновками представника страхової компанії.
— Коли б навіть екіпаж, піддавшись паніці, — вів далі представник, — справді забув узяти бортовий журнал, то було ще доволі часу без ризику повернутися на корабель.
— Ті знімки нічого не доводять, — обізвався адвокат, — бо вони зроблені з великої висоти. Оскільки гідроплан робив коло над місцем катастрофи, то теж був нахилений. Саме тому не видно, що корабель занурювався одним бортом. Нормальне положення суховантажу — це всього-на-всього оптичний обман, на який не можна покладатися.
— Хочу додати, — підтримав, капітан висновок адвоката, — що згори не видно хвиль на морі. Вода на фотознімках, зроблених з певної висоти, завжди видається оманливо гладенькою. Насправді все було зовсім інакше. Я не заперечую, що, покинувши корабель, ми ще цілу годину спостерігали, як він занурюється у воду. Але про те, щоб наш човен наблизився до нього, не могло бути й мови. Високі хвилі кинули б нас на борт корабля і розтрощили як шкаралупу горіха.
— Все це порожні слова, а не вагомі аргументи, — протестував представник «Ллойда».
— Щоб зробити висновок, ми беремо до уваги всі обставини, — мовив голова суду Морської палати. — Ми, звичайно, врахуємо передані нам знімки, а також аргументи обох сторін.
— Коли нарешті нам пощастило спустити човен на воду, — розповідав далі капітан, — я особисто визначив порядок, хто за ким залишатиме корабель. Першим зійшов у човен головний механік, аби перевірити, чи справний двигун і чи вистачить пального доплисти до Маврікію: попереду було понад вісімдесят морських миль.
— А що ви робили раніше?
— Стежити за станом рятувального човна — обов'язок другого помічника, — пояснив Боргуліс. — Він це робив щоденно, та коли човен стоїть на кораблі — це одне, а коли він спущений на воду й хилитається на хвилях — це зовсім інше. Пошкодити човен могли й під час спуску на воду. Коли головний механік дав мені знак, що все в порядку, почали спускатися в човен матроси: спочатку машинне відділення, потім палуба, боцман, помічники і я.
— Така велика була паніка, а кожен устиг забрати всі свої особисті речі, — докинув представник «Ллойда». — Я б хотів почути, як ви поясните цю суперечність. Ви також забрали свої особисті речі. Ми знаємо: кожен з вас висідав з човна нав'ючений, мов верблюд.
— Те, що людям пощастило врятувати свій скромний скарб, можна вважати заслугою капітана, — втрутився адвокат. — Це ще раз доводить, що після раптової паніки капітанові вдалося порятувати становище. Такий велет, як «Куретаке-Мару», не тоне одразу, мов вкинута у фонтан двадцятип'ятипенсова монетка. Люди мали час побігти до своїх кают і спакувати мізерні матроські пожитки.
— Саме так і було, — визнав капітан Боргуліс. — Особисто я не дбав про свої речі, бо керував рятунковими роботами. Мої речі прихопив стюард, який забіг у мою каюту. Звісно, узяв він не все — забув магнітофон і касети з музикою, а також електробритву…
— Давайте повернемось до бортового журналу, — наполягав на своєму представник страхової компанії. — Де він знаходився в момент катастрофи?
— На капітанському містку, разом із картами, де був накреслений курс корабля.
— Там і залишився?
— Так. Я тоді не думав про нього. Є тут, звісно, моя вина, але, на мою думку, головне — це врятувати людей.
— Інші документи ви, однак, забрали, зокрема паспорти всього екіпажу, службову документацію та корабельну касу. Як це могло статися?
— Коли більшість екіпажу була уже в човні, до мене підійшов перший помічник і запропонував заступити мене. «Подумайте про себе, капітане, — сказав він. — І про нас, щоб ми змогли видати людям бодай по кілька доларів на квиток». Тоді я згадав, що в моїй каюті зберігається біля сорока тисяч доларів, усі документи й паспорти членів екіпажу. Я побіг у каюту і все, що було в сейфі, висипав на ковдру. Потім зав'язав її і повернувся на палубу, де лишався тільки перший помічник. На канаті ми спустили цей скарб у човен, прийняв його головний механік. Потім з корабля зійшов мій помічник, а вже коли він був у човні, я наказав йому порахувати людей, щоб, бува, хтось не зостався на кораблі. Але всі були на місці, і я також зійшов з «Куретаке-Мару».
