Темна вода - Кокотюха Андрей Анатольевич (книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
Тримаючись однією рукою за гілку, Віталій подивився в обличчя Кулакова, якого цього разу вони з Ольгою так і не змогли порятувати. Воно виглядало з води, довкола, наче портретна рама, колихалося розпущене довге волосся. Його обличчя в смерті залишило по-дитячому здивований вираз. Видно, вода несла його так, що само обличчя опинилося практично не пошкодженим.
Опустивши погляд нижче, Мельник побачив спереду на животі велику дірку.
Серце закалатало сильніше. Він рвучко потягнув тіло на себе, одночасно вивільняючи його з гілок і перевертаючи спиною догори. Отвір на протилежному боці був вужчим, таким же рваним. Кров звідти вже давно не йшла.
Спеціальної експертизи не треба, аби дійти висновку: Антона Кулакова вдарили спереду чимось гострим і довгим.
Виглядало, ніби його просто закололи. Як порося.
Більш докладно оглядати тіло в Мельника не було часу. Тоді його особиста зацікавленість у такому огляді точно була б помічена. Закусивши губу, Віталій взяв тіло за волосся і повільно потягнув до берега.
Застрахуватися від непотрібних розмов із ним дуже просто. Треба лише знайти в когось мобільний, набрати Зарубу, в двох словах пояснити ситуацію і попросити, аби той якимось чином, нехай навіть прямою своєю владою, спробує заткати рота не в міру цікавому начальнику бази.
На короткий телефонний дзвінок Мельник вирішив розкуркулити Ольгу. Після того, як він витягнув труп, його ніхто особливо не тримав. Побачивши явний кримінал, райвідділовські заметушилися, дільничний голосно заматюкався, і ось його Віталій розумів: за один ранок два потерпілих на ввіреній дільниці, причому одного ледь не вбили, а другого проштрикнули на смерть і кинули в воду.
Він нічого не пояснив Обухівському, чим точно викликав уже погано приховану неприязнь до своєї особи. Ользі сказав лише, що Кулакова вбити і йому треба подзвонити, бо його „трубі” гаплик. Та мовчки протягнула мобільний і навіть не образилася, коли недавній коханець відійшов подалі від її вух.
Заруба вислухав його звіт, жодного разу не перебивши. Потім не звелів, не наказав — попросив залишатися на місці, більше нічого не робити, по можливості виконувати свої прямі обов’язки чи хоча б працювати на публіку, пообіцяв заспокоїти Обухівського і максимально сприяти тому, аби уникнути найменших проявів паніки.
Чекати — значить, чекати. До вечора Мельник нічим іншим не займався, окрім як то бродив довкола понівеченої „Ниви”, то тинявся по пляжу, ловлячи на собі цікаві бісики, то займався сексом із Ольгою в її будиночку — того дня новоспечені коханці зробили це двічі: до обіду та після. Перший раз це було швидше фізичне злягання. Білявка коротко сказала йому: „Ходімо”, завела до кімнати практично за руку, скинула обидві частини купальника-бікіні і лягла, відвернувшись. Кохалися мовчки, зате потім її прорвало — почалося каяття. Вона кричала, що винна в смерті цього нещасного, бо забула сказати озброєній досвідченій людині про те, що бідолаха не повернувся додому зі свого божевільного полювання. Заспокоєння тривало кілька годин, аж поки Ольга знову не віддалася йому: цього разу так само несамовито і бурхливо, як учора вночі. Відпочиваючи після любощів і дивлячись у нефарбовану фанерну стелю, Мельник цілком серйозно прийшов до думки, що сьогодні двічі мав секс із двома різними жінками. З цією думкою він навіть задрімав.
Більше вони про вбивство не говорили. А під вечір з’явився особисто Заруба.
— Бачив, бачив. Типовий вандалізм, скажу я вам, Віталію. Машину треба якщо не в музей, то хоча б на тиждень десь на людному місці поставити: краще всякої профілактики злочинності буде.
— Ми тут не займаємося профілактикою злочинності. Справа взагалі не в потрощеній машині, навіть не в мені. Явне вбивство. Жодних привидів — привиди не орудують довгими гострими предметами!
— Ножами для коління свиней, — уточнив Заруба.
— Що?
— Нічого. Вам хіба за вашу практику не доводилося бачити різні знарядді вбивства людини? Бувають кухонні ножі, трапляється — манікюрні ножиці в сонну артерію на шиї встромляли, хіба ні? У вас же була така справа три роки тому, коли дівчинка-наркоманка вбила так свою маму, бо та не давала їй грошей на „колеса”...
— Ви можете перерахувати всі мої справи?
— А як же! Я ж не двірника наймаю, діло серйозне.
Вони стояли в сутінках на березі Десни і дивилися, як червоне сонце повільно сідає за обрій. Дзижчали комарі, чоловіки ліниво відганяли їх руками від облич.
— Добре, не про мене мова...
— Правильно, не про вас. Не треба, Віталію, сприймати мене як такого собі фокусника. Кролика з капелюха я пере вами виймати не стану, мої реальні, не магічні можливості ви вже знаєте. Тому не питайте про походження інформації, краще сприймайте її і робіть висновки. Я, нагадаю, слухав вас і не перебивав.
— Вибачте...
— Отак краще. Значить, Антонові Кулакову справді нанесли удар просто у центр живота. Спочатку було невідомо, чим же його били, та потім, коли оглядали місце споєння злочину, один із наших рятувальників, який допомагав при цьому, знайшов у кількох метрах спеціальний сталевий ніж, який називають колюн і спеціально застосовують, коли колють свиней. Він є в господарстві кожного, хто тримає цих тварин і годує на продаж. У Козубах таких маленьких господарств два...
— Стоп-стоп, хіба знайшли місце, де Кулакова вбили?
Заруба зітхнув.
— Ви, Мельник, досвідчений опер, але чомусь я, досвідчений фінансист, мушу вам пояснювати різницю між поняттями „вбили” і „нанесли удар”.
— Що ви маєте на увазі?
— Те саме, про що ви подумали. Місце, де могли вбити Кулакова, підказав я, коли отримав сьогодні через свої зв’язки інформацію про результати розтину. Звісно, не сам побіг у міліцію, мої припущення передали ті, кому слід, тим, кому треба.
— Ваші припущення?
— Дасте ви, нарешті, сказати! — Заруба починав злитися. — Результати медичної експертизи однозначні: довгим гострим предметом Кулакова проштрикнули вже після смерті. Дійшло? Спочатку він помер, а потім його проштрикнули.
— Для чого?
— Отепер ви точно починаєте мене розчаровувати, Віталію. Дізнатися це — ваша робота, я вам за це плачу. Ви не дослухали головного: від чого, по вашому, помер Кулаков насправді?
— Від чого? — як папуга, повторив Мельник.
— Захлинувся водою. Хімічний аналіз води мені дуже добре відомий. Тепер дійшло?
— Тихий Затон?
— Нарешті! Ви, коли мужньо витягали тіло з води, відволіклися на рану в животі. А медицина каже — причиною смерті стала механічна асфіксія, що одночасно супроводжувалася проникненням води в легені потерпілого. Простіше кажучи, його затягли під воду за шию і там душили. Далі — справа техніки. Опергрупа виїхала на Тихий Затон, я попросив двох тутешніх рятувальників, що так само працюють на мене, бути присутніми в якості пойнятих і заодно допомогти при потребі. Знайшли місце, де Кулаков лежав, знайшли сліди волочіння по вологій землі, почали шукати ще — і мій хлопчина знайшов колюна. Хто і для чого штрикнув нещасного після смерті, поняття не маю. Човен, до речі, там же знайшли — на смужки порізаний. Мабуть, тим самим ножем. Ну, то хто з нас правий?
Сліди волочіння.
Кулакова тягнули до води і затягнули під воду.
Вираз подиву, що застиг на обличчі. Він таки справді когось, а швидше — щось побачив. І це його не стільки перелякало, скільки здивувало.
А може, Антон Кулаков не встиг здивуватися, коли Воно...
Знову Воно. Отже, темна вода таки справді ховає щось незрозуміле...
— Відчуваю, Віталію, я дав вам досить інформації для роздуму, — втрутився в думки Мельника Заруба. — На жаль, не можу поки що дати вам новий засіб зв’язку. Технічні проблеми — якось не подумав, що під час пригод у вас уже немає мобільного. Ми це виправимо, думаю, досить скоро. Поки що мушу лишати вас із цією інформацією. Постарайтеся більше не дзвонити з випадкових телефонів і активізуйте дії замість того, аби битися зі шпаною. У мене на території вже п’ята жертва невідомо чого.
