Елементарні частинки - Уельбек Мішель (читать полные книги онлайн бесплатно txt) 📗
Після сніданку вони спустилися з пагорба, пройшлися повз піраміди. На березі ставка нікого не було. Вони розляглися на залитій сонцем галявині; Крістіана стягнула з нього шорти й почала йому догоджати. Вона працювала дуже лагідно, надзвичайно чуттєво. Згодом, коли вони ввійшли до таємного товариства пар вільної поведінки, Брюно був змушений зрозуміти, наскільки це рідкісна риса. Більшість жінок з цього середовища діяли грубо, без жодних нюансів. Вони надто сильно стискали член, трясли ним з тупим завзяттям, мабуть, бажаючи бути схожими на актрис з порнофільмів. Мабуть. На екрані це виглядає досить виразно, але дотикальний результат так собі, якщо не болісний. Крістіана ж, навпаки, вдавалася до методу легких доторків, постійно зволожувала свої пальці, пестила чуттєві зони. Жінка у вільній індійській блузі пройшла повз них і сіла на березі. Брюно глибоко зітхнув і стримав виверження. Крістіана усміхнулася йому; сонце починало припікати. Він зрозумів, що другий тиждень у Краї має бути дуже приємним. Мабуть, вони навіть не розстануться, старітимуть разом. Часто вона даруватиме йому коротку мить фізичного блаженства, вони удвох пройдуть крізь період пригасання пристрастей. Так мине кілька років; потім усе скінчиться, вони постарішають, комедія плотського кохання закінчиться для них.
Поки Крістіана приймала душ, Брюно вивчав інструкцію омолоджуючого крему на основі мікрокапсул, який він напередодні придбав у центрі Леклерка. Тоді, як реклама на упаковці підкреслювала новизну засобу, більш докладний текст інструкції щодо застосування особливо наполягав на трьох пунктах: фільтрації шкідливих складових сонячного світла, виділенні активних зволожувачів протягом цілого дня та нейтралізації вільних радикалів. Його читання було перерване приходом Катрін, екс–феміністки, яка була зациклена на єгипетських картах таро. Вона не приховувала, що повертається із занять гуртка з розвитку особистості «Працюйте граючись». Йдеться про виявлення власних схильностей за допомогою серії символічних ігор; ці ігри дозволяють поступово звільнити «внутрішнього героя», що ховається в кожному з учасників. Під час першого дня занять виявилося, що Катрін трохи чаклунка, але разом з тим трохи левиця; це відкриття, певна річ, мало зорієнтувати її на відповідальну посаду у сфері торгівлі.
— Гм-м-м, — пробурмотів Брюно.
Аж тут вернулася Крістіана. З усієї одежі на ній був лише рушник навколо талії. Катрін осіклась, не зуміла приховати роздратування. Пославшись на початок занять у гуртку «Медитації дзен та аргентинського танго», вона поквапливо пішла геть.
— А я гадала, що ти займаєшся у групі «Тантра та бухгалтерський облік», — кинула їй услід Крістіана.
— Ти її знаєш?
— Авжеж, цю дурепу я знаю вже років двадцять. Вона тут теж із самого початку, фактично з дня заснування Краю.
Вона труснула волоссям, тюрбаном намотала рушник на голову. Вони вийшли разом. Раптом Брюно захотів узяти її за руку. Так він і зробив.
— Я завжди терпіти не могла феміністок, — знову сказала Крістіана, коли вони пройшли півдороги схилом нагору. — Ці шльондри весь час базікають про миття посуду чи розподіл обов’язків, вони просто поведені на митті посуду. Часом вони щось говорять про кухню чи пилососи, але брудний посуд завжди залишається головною темою в їхніх розмовах. За кілька років вони перетворюють чоловіків, що їх оточують, у безсилих невротиків, які весь час буркотять. І тоді — цілком природний і неминучий результат — вони починають відчувати ностальгію за мужністю. Врешті–решт вони посилають до біса своїх приятелів, жадаючи, щоб їх як слід обробив якийсь латиноамериканський мачо. Я завжди дивувалася схильності інтелектуалок до пройдисвітів, брутальних тварюк та бовдурів. Коротше, вони встигають перепихнутися з двома–трьома, іншим, більш апетитним, перепадає більше, потім змушують когось зробити їм дитину й починають готувати домашнє повидло за фірмовими рецептами від «Марі–Клер». Власне, я такий сценарій спостерігала десятки разів.
— Це вже в минулому, — примирливо зауважив Брюно.
Другу половину дня вони провели в басейні. Навпроти, по інший його бік, група дівчат стрибала на місці, відбираючи одна в одної плеєр.
— Гарненькі, правда? — зауважила Крістіана. — Он та блондинка з маленьким бюстом — справжня красуня. — Потім вона розтягнулася на лазневому рушнику. — Подай мені крем.
Крістіана не брала участі в жодному гуртку. Вона відчувала певну відразу до цієї, як вона казала, шизофренічної активності.
— Мабуть, я дещо жорстка, — сказала вона мені, — але я знаю цих дітей шістдесят восьмого, що перейшли поріг сорокаліття, практично я теж належу до їх числа. Вони старіють на самоті, їх піхви майже мертві. Побазікай з ними п’ять хвилин і ти побачиш, що вони не вірять у всі ці балачки про чакри, кристали та світоносні вібрації. Хоча й намагаються у все це повірити, часто їм це вдається на кілька годин, поки йде заняття у групі. Вони відчувають янгольську присутність, внутрішню квітку, що розкривається в їх животі і таке інше; потім заняття закінчується, і вони знову бачать, що самотні, старі й дурні. Вони страждають на нервові зриви, ревуть. Не помічав? Особливо після занять дзен. Правду кажучи, вони не мають вибору, адже в них є ще й проблеми з грошима. Майже всі вони пройшли курс психоаналізу, це повністю спустошило їхні гаманці. Мантра і таро — страшенна маячня, але ж це принаймні дешевше, ніж психоаналітики.
— Авжеж, та й ще стоматологи… — невиразно пробурмотів Брюно. Він поклав голову між її розкинутих стегон, відчуваючи, що так і засне.
Коли настала ніч, вони пішли у джакузі. Він попросив її не збуджувати його. Повернувшись до трейлера, вони почали кохатися. Він потягнувся був за презервативом, але Крістіана зупинила його: «Облиш». Увійшовши в неї, він відчув, що вона щаслива. Одна з найдивовижніших рис плотського кохання — відчуття близькості, яке воно викликає, коли бажання змішується з найменшою взаємною симпатією. З перших же хвилин від «ви» переходиш на «ти», і здається, ніби коханка, яку ти зустрів навіть лише напередодні, має право на такий ступінь відвертості, до якого ти б не дійшов із жодною людською істотою. Так і Брюно тієї ночі розповів Крістіані щось таке, про що він ніколи не розповідав, навіть Мішелю, а вже своєму психіатрові й поготів. Він говорив про своє дитинство, про смерть бабусі й приниження, яких він зазнав у пансіоні для хлопчиків. Він розповів про своє отроцтво, мастурбації в електричках за два кроки од дівчат; а ще про літні місяці у будинку свого батька. Крістіана слухала, погладжуючи його волосся.
Вони провели разом тиждень, а напередодні від’їзду Брюно пообідали в ресторані дарів моря у Сен–Жорж?де–Дідонн. Повітря було гаряче і нерухоме, полум’я свічок, що освітлювало їхній столик, майже не здригалося. Зверху вони дивилися на широке гирло Жиронди, а вдалечині можна було побачити мис Грав.
— Коли я бачу, як місяць сяє над морем, — сказав Брюно, — я з надзвичайною ясністю усвідомлюю, що нам нема чого, абсолютно нема чого робити у цьому світі.
— Ти справді мусиш їхати?
— Так, я маю провести два тижні з сином. Насправді, мені слід було поїхати ще минулого тижня, більше я не можу затримуватися. Післязавтра його мати відлітає; вона вже все прорахувала, квитки заброньовані.
— Скільки років твоєму синові?
— Дванадцять.
Крістіана задумливо замовкла, зробила ковток мюскаде. На ній була довга сукня, вона зробила макіяж і здавалася молодою дівчиною. Крізь мережива корсажу вгадувалися груди; полум’я свічок іскорками відбивалося в очах.
— Мені здається, що я трохи закохалася, — мовила вона. Брюно чекав, завмерши, не наважуючись поворухнутись. — Я живу в Нуайоні, — вела вона далі, — разом із сином. У нас все було більш–менш добре, доки йому не виповнилося тринадцять. Не знаю, мабуть, йому бракувало батька… Хоча я й не впевнена, чи насправді дітям потрібен батько. Йому ж його син був напевно не потрібен. Спочатку він зрідка брав його з собою, водив у кіно чи в «Макдональдс». Потім це відбувалося все рідше й рідше, а коли він переїхав зі своєю новою подругою на південь, припинилося зовсім. Я виростила його майже сама, певно, мені бракувало авторитету. Ось уже два роки, як він почав пропадати з дому, завів собі поганих знайомих. Це багато кого дивує, але Нуайон — неспокійне місто. Багато чорних та арабів, на останніх виборах Національний фронт здобув сорок відсотків. Я мешкаю в будинку на окраїні, у поштовій скриньці зламані дверцята, нічого не можу залишити в підвалі. Часто мені буває страшно, час від часу можна почути стрілянину. Прийшовши з ліцею, замикаюся в себе, ніколи не виходжу на вулицю вечорами. Син повертається додому пізно, а часто й зовсім не приходить. Я нічого не насмілююсь сказати йому, боюся, щоб він мене не ударив.
