Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
Зеддікус Зул Зорандер закинув голову і розпростер руки.
— Так почуйте мої слова живі і мертві! Шукач названий! — проголосив Великий Чарівник.
Земля затряслися від страшного громового удару. Келен опустилася перед Річардом на коліна, відвела руки за спину, схилила голову і промовила слова присяги:
— Клянуся віддати життя в захист Шукача!
Зедд став на коліна поруч з нею.
— Клянуся віддати життя в захист Шукача.
Річард стояв, стискаючи в руці Меч Істини, зачаровано дивлячись перед собою широко розкритими очима.
— Зедд, — прошепотів він, — в ім'я всього святого, що таке «Шукач»?
9
Чарівник піднявся на ноги, поправив просторий балахон, який приховував його непомірну худобу, і звернув погляд на Келен. Дівчина стояла на колінах, занурена в сумні роздуми. Вона здавалася втраченою і засмученою. Зедд подав їй руку. Келен відсторонено подивилася на старого і, скориставшись запропонованою допомогою, встала з землі. Чарівник стривожено заглянув їй в очі. Келен мовчки кивнула, даючи зрозуміти, що з нею все гаразд.
Тоді старий звернувся до Річарда.
— Що таке Шукач? Мудре питання. Твоє перше питання у новій ролі. Але відразу на нього не відповіси.
Річард поки розглядав меч, що відливав сріблом в сонячних променях. Він сумнівався, що хоче мати справу з магією клинка. Юнак вклав меч в піхви. Охоплюючі його відчуття, навіяні чарівною зброєю, негайно зникли. Річард полегшено зітхнув. Тепер він тримав меч прямо перед собою на витягнутих руках.
— Де ти його ховав? Він ніколи не попадався мені на очі.
— У будинку, — гордо посміхнувся Зедд. — У шафці.
Річард недовірливо подивився на друга.
— У шафці нічого немає, окрім мисок, каструль і банок з зіллям.
— Не в цій шафці. — Зедд перейшов на шепіт, наче побоюючись ворожих вух. — У чарівній.
Юнак спантеличено насупив брови.
— Але я не бачив жодної іншої шафки!
— Фу, Річард! Тобі й не належало її бачити. На те вона і чарівна.
Річард відчув себе більш ніж нерозумно.
— А давно у тебе цей меч?
— Ох, не пам'ятаю. Щось близько дванадцяти років.
Зедд невизначено махнув рукою, немов відганяючи питання. Несподівано старий посерйознішав.
— Нікому, крім Чарівника, не дозволено називати Шукача. Вища Рада порушила це право. Радники не утруднювали себе пошуками гідних кандидатів і призначали на цю посаду тих, хто їх влаштовував. Хто міг щедро оплатити незаслужені почесті. Меч знаходиться в повному розпорядженні Шукача, поки той живий, якщо тільки він сам не вважає за потрібне відмовитися від відповідальності. Поки тривають пошуки нового Шукача, Меч Істини належить Чарівникові, тобто мені, бо тільки я можу назвати Шукача. Тип, якому меч дістався останнім… е-е… — Зедд звів очі до небес, немов сподіваючись там знайти більш підходящий вираз. — … Сплутався з однією відьмою. Поки він віддавався утіхам, я встиг сходити в Серединні Землі і повернути собі те, що належало мені по праву. Тепер я передаю меч тобі. Він твій.
Річард був уже не радий, що вплутався в цю історію. Він докірливо глянув на Келен, яка, опанувавши себе, сиділа з непроникним виглядом.
— Так ось навіщо ти сюди прийшла! Ось для чого тобі знадобився Чарівник!
— Річард, я дійсно хотіла, щоб Чарівник назвав Шукача. Але мені і в голову не могло прийти, що він назве тебе.
Він зрозумів, що попався, і зацьковано переводив погляд з одного на іншого.
— Ви чомусь вирішили, ніби я можу всіх врятувати. Ось, значить, як! Ви думаєте, що я зможу зупинити Даркена Рала? Чарівник не може нічого з ним вдіяти, а я, значить, повинен спробувати?
Річарда охопив жах.
Зедд підійшов до юнака і співчутливо поклав руку йому на плече.
— Подивися на небо. Скажи-но, що ти там бачиш?
Річард підняв очі і відразу побачив знайому хмару, яка нагадувала змію. Він не відповів, визнавши питання риторичним. Зедд здавив плече учня сухими кістлявими пальцями.
— Ходімо сядемо. Я все розповім, а далі вирішуй сам. Йдемо.
Він обняв вільною рукою Келен і підвів обох до столу. Посадивши їх на лавку, Зедд сів сам, зайнявши звичне місце навпроти співрозмовників. Річард поклав меч на стіл в знак того, що ще не прийняв остаточне рішення.
Чарівник поправив рукава балахона.
— На світі, — почав він, — є магія древня і небезпечна. Її влада не знає кордонів. Магія ця — дитя землі, дитя самого життя. Вона схована в трьох шкатулках, званих скриньками Одена, і дрімає до тих пір, поки не знайдеться сміливець, який наважиться ввести їх в гру. Далеко не всякий здатний на це. Перш ніж ввести в гру шкатулки, необхідно отримати особливе знання, для осягнення якого потрібні довгі роки. Але це ще не все. Той, хто зважиться почати гру, повинен володіти величезною внутрішньою силою. І коли в руках у такої людини виявиться хоча б одна скринька, він зможе закликати магію Одена. З цієї години йому дається рівно рік на те, щоб відкрити скриньку. Але раніше він зобов'язаний у що б то не стало роздобути дві решту, інакше магія не подіє. Якщо ж йому не вдасться за цей час заволодіти всіма трьома скриньками і відкрити ту, яка потрібна, він поплатиться життям. Для того, хто вступив у гру з цією магією, шляху назад не існує. Даркен Рал повинен або відкрити скриньку, або померти. Термін закінчується в перший день зими.
На лобі Чарівника залягли важкі складки, але погляд світився рішучістю. Старий подався вперед, нахилившись до співрозмовників.
— У кожній скриньці таїться особлива сила. Відкривши скриньку, її можна випустити на свободу. Якщо Рал відкриє потрібну скриньку, магія Одена стане підвладна йому. Я говорив, що магія Одена — це магія життя. Безмежна влада над усіма, живими і мертвими, опиниться в його руках. Рал буде вічно панувати над світом. Він зможе вбивати тих, хто йому неугодний, однією лише думкою. Вбивати будь-яким способом, яким забажає. І ніхто не зможе сховатися від нього.
— Схоже, це жахливо зла магія, — задумливо промовив Річард.
Зедд випростався і похитав головою.
— Ні, зовсім ні. Магія Одена — всього лише влада. Влада життя. Як і всяка влада, вона сама по собі не зла і не добра. Вона існує, і все. Магію Одена можна використовувати і для того, щоб ростити хліб, виліковувати недуги, щоб покінчити з війнами. Суть не в магії — суть в тому, хто нею володіє. На зло він використає дану йому владу або на благо — вирішувати йому. Вибір Рала, на жаль, досить очевидний. Не думаю, щоб він обдурив наші очікування.
Старий замовк, даючи Річарду час подумати. Він завжди так робив, говорячи про серйозні речі. Зедд був повний рішучості довести до свідомості друга весь жах ситуації, що склалася. Келен, судячи з усього, хотіла того ж. Річарду ж не треба було довго обдумувати почуте. Магія Одена детально описувалася в Книзі Зниклих Тіней, яку він давно завчив напам'ять. Річард міг уявити собі, які лиха загрожують всім живучим зараз, відкрий Рал потрібну шкатулку. Знав він і про те, що станеться, якщо Рал помилиться і відкриє іншу. Але йому доводилося приховувати своє знання.
— А якщо Рал відкриє не ту шкатулку?
Зедд чекав цього питання. Він знову подався вперед і заговорив:
— Варто йому відкрити іншуу шкатулку, як магія Одена заволодіє ним, і він помре. — Зедд виразно клацнув пальцями. — Тоді — все відмінно: ми врятовані, загроза зникне. — Чарівник нахилився до Річарда. На лобі в нього проступили глибокі зморшки, погляд став жорсткішим. — Але якщо він відкриє третю, то кожна билинка, кожне дерево, кожна мошка, кожен звір, кожна людина — словом, кожна жива істота перетвориться у прах. Життя скінчиться. Бо магія Одена — двійник магії життя, але життя і смерть невіддільні один від одного. А тому магія Одена — і магія смерті.
Зедд відкинувся назад, втомлений і спустошений. Річард давно читав про це, але тільки зараз, почувши все з вуст учителя, вперше усвідомив, що написане може здійснитися. Тепер, коли страшні слова були вимовлені, вони начебто знайшли нове життя, і шляху назад не залишалося. Річард згадав, як учив в дитинстві таємну Книгу. У ті часи все написане в ній здавалося хлопчикові чужим і далеким. Йому і в голову не могла прийти думка, що слова Книги мають до нього хоч якесь відношення. Тоді його турбувало одне: необхідність зберегти таємне знання і повернути Книгу власнику. Річард дуже хотів розповісти про все Зедду, але клятва міцно пов'язувала його. Клятва вимагала, щоб він продовжував грати і задавати непотрібні питання.
