Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі (читать хорошую книгу txt) 📗
Ледве вони відійшли на півсотні кроків, як двері з жахливим гуркотом зірвалася з петель. Міцні петлі розлетілися вщент, ніби були зроблені з глини.
Зедд відскочив вбік — покриті золотом залізні двері просвистіли поруч і врізалася в гладку гранітну стіну, висікаючи іскри і піднімаючи клуби кам'яного пилу. Зедд схопився на ноги і побіг.
Скрійлінг вистрибнув з Саду Життя в зал — на перший погляд навіть не дуже страхітливо: присадкуватий скелет, абияк обтягнутий сухою, хрусткою, почорнілою шкірою. Як труп, за довгі роки висушений сонцем. Подекуди клаптями висіла шкіра і стирчали білі кістки — мабуть, він постраждав у сутичці. Але скрійлінг не з тих, хто звертає увагу на подібну нісенітницю, — він прийшов з Підземного світу, і йому не перешкоджала тлінність живих.
Крові не було зовсім.
Якщо б його можна було серйозно поранити або розчленувати, може, це б його зупинило, але він жахливо швидкий. І магія, безумовно, не могла заподіяти йому відчутної шкоди. Скрійлінг породження Магії Збитку. Магія Приросту просто абсорбувалося Магією Збитку, усмоктуючись, як у губку.
Може, його й можна пошкодити Магією Збитку, але у Зедда була геть відсутня ця сторона дару. Як і у будь-якого іншого чарівника за останні кілька тисяч років. Дехто міг, правда, мати здібності до магії Збитку — Даркен Рал тому доказ, — але ніхто не володів даром.
Ні, його магія не зупинить цю тварюку, подумав чарівник, — в усякому разі, безпосередньо. Але, може, побічно?
Зедд відступав, скориставшись тим, що скрійлінг ошелешено моргає.
Тепер, вирішив чарівник, поки він нерухомий.
Сконцентрувавшись, Зедд згустив повітря. Він зробив повітря щільним, щільним настільки, щоб підняти важкі двері. Він втомився, а це вимагало зусиль. Подумки бурмочучи закляття переміщення, він уявив двері на спині скрійлінга.
Закурився пил. Двері пронеслася по залу і обрушилася на скрійлінга, придавивши його до землі. Скрійлінг дико завив. Цікаво, від болю або від люті, подумав Зедд.
Двері підвелися, посипалася всяка труха. Скрійлінг тримав двері на голові і реготав, на шиї у нього все ще бовталася лоза, якою його безрезультатно намагалися задушити.
— Прокляття, — пробурмотів Зедд. — Як все непросто.
Він продовжував відступати. Скрійлінг виліз з-під дверей, і двері звалилася на підлогу. Він пішов на Зедда.
Схоже, він уже почав розуміти, що ті, хто повільно переміщається, це ті ж самі, що біжать або стоять нерухомо. Це був поки що незнайомий йому світ.
Зедд повинен щось придумати до того, як скрійлінг зрозуміє ще що-небудь. Якби він не був таким втомленим…
Чейз йшов вниз по широких мармурових сходах. Зедд — швидким кроком за ним.
Якби знати точно, що ті, за ким полює скрійлінг, це не Чейз з Рейчел. Тоді він пішов би іншим шляхом і відвернув увагу на себе, але ця тварюка могла запросто ув'язатися за ними, і він не хотів залишати Чейза боротися поодинці.
Чоловік і жінка, обоє в білому одязі, піднімалися сходами назустріч. Чейз спробував окликнути їх, але вони вже проминули його.
— Ідіть кроком! — Крикнув їм Зедд. — Не біжіть! Поверніться назад, або вас уб'ють.
Вони здивовано дивились на Зедда. Скрійлінг неквапливо рушив, клацаючи кігтями по мармуровій підлозі. Зедд чув важке дихання і моторошний регіт. Чоловік і жінка побачили чорну тварюку і завмерли, широко відкривши однакові голубі очі. Зедд розштовхав їх, розвернув кругом і підштовхнув назад, вниз по сходах. Вони разом кинулися бігти, перескакуючи через три сходинки. Їх світле волосся і білі шати майоріли.
— Не біжіть! — Одночасно прокричали Зедд і Чейз.
Скрійлінг підвівся на кінчиках кігтів, приваблений несподіваним рухом, вибухнув кудахкаючим реготом і кинувся до східців. Зедд вдарив його у груди щільним повітряним згустком, відкинувши на мить назад. Але скрійлінг не помітив цього. Він дивився поверх різьблених кам'яних перил вздовж сходів на бігунів.
Закудахкавши, скрійлінг вчепився в перила і перемахнув через них, одним стрибком подолавши добрих двадцять футів, які відділяли його від біжачих, одягнених в біле фігур. Чейз миттєво притиснув лице Рейчел до свого плеча і, розвернувшись назад, почав підніматися сходами. Він знав, що зараз відбудеться, і нічого не міг з цим вдіяти.
Зедд чекав нагорі.
— Швидше, поки він відволікся.
Сутичка була недовгою, і крики — настільки ж недовгі. Завиваючий регіт луною відбивався від стін. Кров фонтаном бризнула на білий мармур. Рейчел що є сили притиснулася до Чейзу, уткнувшись в плече, але не видала ні звуку.
Зедд був просто вражений. Він ніколи не бачив, щоб хтось настільки ж юний так добре все розумів, як вона. Вона винахідлива. Спритна і рвучка. Він зрозумів, чому Джіллер використав її, щоб зберегти останню шкатулку Одена. Так і чинять чарівники, подумав Зедд, використовують людей, які роблять те, що повинно бути зроблено.
Вони встигли пробігти майже через весь зал, перш ніж скрійлінг з'явився на верху сходів, а тоді перейшли на крок. Скрійлінг скалив криваві зуби, його чорні очі на мить блиснули золотом в сонячному світлі з вузького високого вікна. Він скривився від світла, злизав кров з пазурів і вистрибом побіг за ними. Вони пройшли наступний проліт сходів.
Тварюка переслідувала їх, іноді зупиняючись в замішанні, ніби втрачаючи впевненість, що слідує за тими, за ким треба.
Чейз однією рукою тримав Рейчел, а іншою — меч. Зедд тримався між ними і скрійлінгом. Задкуючи, вони увійшли в маленький зал. Скрійлінг дерся по стінах, продовжуючи переслідування, — дряпав гладкий камінь, стрибав по гобеленах, розриваючи їх кігтями.
Поліровані столики горіхового дерева, кожен на трьох прикрашених ніжках, з різьбленням з виноградних лоз і позолочених квітів, полетіли на підлогу, коли скрійлінг зачепив їх кігтем, гримасничаючи і регочучи, під звуки розбитих об камінь скляних ваз. Вода і квіти виплеснулися на килим. Скрійлінг зіскочив вниз, роздер в клапті безцінний жовто-блакитний танімурський килим, а потім, завиваючи й регочучи, побіг по стіні на стелю.
Він просувався по стелі, як павук, висячи вниз головою, вистежуючи їх.
— Як це в нього виходить? — Прошепотів Чейз.
Зедд тільки похитав головою. Продовжуючи відступ, вони опинилися в неосяжних центральних залах Народного палацу. Стеля тут йшла вгору футів на п'ятдесят і складався з декількох арочних склепінь, підтримуваних колонами.
Несподівано скрійлінг промчав по стелі маленького залу і спікірував на них.
Зедд послав вогняну стрілу, поки тварина була ще в повітрі, але промахнувся, і вогонь лише вдарив в гранітну стіну, залишивши чорну мітку.
А ось Чейз на цей раз не промахнувся, його меч наздогнав скрійлінга і обрубав одну лапу. Вперше вони почули, як тварина завила від болю. Скрійлінг відскочив убік, сховався за оповитою плющем мармуровою колоною. Обрубок на кам'яній підлозі конвульсивно смикався.
До зали увірвалися солдати з мечами наголо. Брязкання амуніції і зброї відбивалося від склепінчастих стель високо над головами, як і мірний тупіт солдатських чобіт по кам'яних плитах навколо басейну. Їх обличчя спотворила лють — в палаці виявлений окупант.
Зедд відчув, що, як не дивно, він може їх зрозуміти. Всього кілька днів тому ці солдати настільки ж охоче схопили б його самого і потягли до попереднього Магістра на розправу, але тепер вони законослухняні сподвижники нового Магістра Рала — Річарда, внука Зедда.
Зедд раптом зрозумів, що в залах повно народу — посвята тільки що закінчилося. Навіть якщо у скрійлінга всього лише одна рука, це не завадить йому влаштувати тут криваву бійню. Скрійлінг встигне вбити сотню людей перш, ніж до них дійде, що треба звідси тікати. А ще більше він уб'є, коли вони побіжать. Треба вивести звідси всіх.
Залізна хвиля докотилася до чарівника і оточила його. Солдати напружено видивлялися ворога, готові до всього. Зедд звернувся до командира, здоровенного хлопця у шкіряній сорочці з кольчугою зверху. На грудях воїна був начищений до блиску нагрудник з химерною буквою «Р» — символом будинку Ралів. На передпліччях, покритих широкими кольчужними кільцями, виднілися знаки рангу. Пронизливі блакитні очі блищали з-під блискучого шолома.
