Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Голова Дракона - Тендюк Леонід Михайлович (читать книги бесплатно полностью txt) 📗

Голова Дракона - Тендюк Леонід Михайлович (читать книги бесплатно полностью txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Голова Дракона - Тендюк Леонід Михайлович (читать книги бесплатно полностью txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Там — люди! — вигукнув і я, глянувши на те місце, куди показував Заєць.

Перед нами з океанарію піднімалося кілька видовжених, із розчепіреними руками й ногами постатей: голомозі, білі, ніби привиди. Не було сумніву, що то люди.

Один… два… три… Кістляві, голі… Я налічив понад десять утоплеників. Та, досягнувши поверхні, люди-привиди враз ожили, заворушилися.

Хтозна-звідки у колодязі з'явилося кілька дельфінів. Описавши розгонисте коло, наблизились до загадкових плавців, підпірнули під них і, вишикувавшись по двоє, зупинилися.

Біля передніх спинних ластів — збруя й волочилися схожі на шлеї паски.

Люди, як по команді, пірнули в глибину й осідлали тварин: на кожну вийшло по два вершники.

Це було чудернацьке видовище.

Одного разу на Гавайських островах я відвідав тамтешній океанарій, спостерігав за витівками приручених дельфінів. Усе було набагато простіше. Дівчина-полінезійка, гукнувши «Алоха!», що мовою тубільців означає вітання, почала виманювати дельфінів на поверхню. Під схвальні вигуки глядачів ластоногі показували трюки: випірнувши, точніше — вирвавшись із води ракетою, на кількаметровій висоті пронизували металевий обруч, хапали з рук дресирувальниці рибу, перескакували через човен.

Звичайний цирк та й годі. Тут же, в скелі Голови Дракона, ми стали свідками іншого, схожого на те, що дехто з нас уже бачив на подвір'ї об'єкта «Баракуда»: між дельфінами йшла війна.

Страшний то був поєдинок! Приборкані й скеровані людиною, тварини нападали одна на одну, намагаючись влучити в голову або живіт. Від притаманної їм доброти й грайливості нічого не лишилося — дельфіни стали жорстокими й агресивними.

Та нас не так вразили ці ластоногі, їхні «бойові» дії, як люди, ті, хто їх осідлав. Відомо, що без дихання дельфіни можуть пробути під водою лише кілька хвилин. Їм, як і китам, обов'язково треба піднятися на поверхню, щоб вдихнути чергову порцію повітря.

Ми бачили, як дельфіни перешикувались. Люди тепер опинилися під ними, в глибині. Дельфіни пірнали, роблячи віражі. З обережністю підпливали до нирців, брали в них щось із рук, відносили до невеличкої, що височіла серед океанарію, скелі.

— Веселі ігри, — посміхнувся Кім Михайлович і запитав: — Зрозуміли, що вони роблять?

— Ні.

— Ясніше ясного — мінують, узявши в нирців «вибухівку», підводний об'єкт.

Потім дельфіни транспортували, штовхаючи поперед себе щось видовжене, схоже на торпеди; відшукували в підводних «мінних» полях проходи.

Так тривало довго. І щоразу, аби вдихнути повітря, тварини вискакували на поверхню, тоді як люди залишалися під водою.

Страх пройняв мене від однієї лиш думки, що цим нещасним прищепили зябра, і вони вже ніколи не можуть вернутися на землю. І що, мабуть, нас теж чекає така ж доля…

Сумлінно попрацювавши, дельфіни зникли невідомо куди, а людинориби випірнули з глибини.

— Агов! — гукнув до них Альфред.

І луна підхопила басовито:

— …го-о-о-ов-ов-ов-ов…

— Гомо акватікус, пливіть-но сюди! — докинув я.

Підводні нирці почули — вони висунули голови з води, зацікавлено оглянули нас. І, наче марево, розтанули в сутінковій темно-синій глибині.

НАД ПРІРВОЮ

Скеляста порожнява нагадувала конус із зрізаною й перевернутою вершиною — багатометрова прірва, недоступна й похмура, велична і грізна, страшніше за яку важко й придумати.

Внизу лежав океанарій, де недавно відбувалися військові маневри. Дельфіни та загадкові людинориби зникли з очей, а ми, вражені побаченим, сиділи, не знаючи, що робити.

Було радісно від того, що залишились живі, але гнітила думка про безвихідь. Невже ми, як мовиться, потрапили з ринви та під дощ? Не загинули на «Баракуді», то сконаємо тут, у цій лиховісній Голові Дракона.

Сонце перемістилося лівобіч. Навкісне проміння, ковзнувши по скелях, упало півколом, освітило горішній ярус порожняви, через що низ її ніби звузився. В потемнілому повітрі окреслився кожен виступ, став схожим на щаблі довжелезної драбини, яка вела в самісіньке небо.

Із свого сідала — кам'яного карниза ми бачили, як вода в океанарії прибуває й прибуває, піднімаючись вище горловини, крізь яку ми сюди проникли.

Водоспад змовк — печеру затопило. Отже, рада Кіма Михайловича — перейти з озера — мудра: там уже все, мабуть, пішло під воду, і ми давно б захлинулися.

— Що ж далі?! — вихопилося у мене.

Хоч кожен із нас і був сповнений кращих надій, вірив удачі, проте розумів, боячись про це говорити вголос: перехід з озера — тимчасовий порятунок. Відмежовані од решти світу, рано чи пізно ми загинемо. Скоріше всього помремо з голоду. Правда, серед скель на присадкуватих кущах росли ягоди. Біля них метушились пташки, дзьобали ту дрібноту. Тож і нам ягоди можуть знадобитися.

Я нахилився над кущем, нарвав у жменю, поділився з товаришами, попробував сам. Ягоди були кислі й терпкі, мов терен. На зубах — оскома, а відчуття голоду стало ще дужчим.

— Повірите, вола з'їв би, — ковтаючи слину, озвавсь Альфред.

— Розмовами ситий не будеш. Треба, хлопці, добратися до вершини. На ній, можливо, знайдемо і їстівне.

Кім Михайлович відмовився од цієї кислятини, жбурнув ягоди у воду. Альфред мовчки жував.

Тим часом я переліз на іншу скелю.

У заглибинах лисніла вода. Дощова, рятівна і, може, необхідніша нині за хліб.

— Михайловичу, ідіть-но сюди! — покликав я командира.

Він по карнизу пробрався до мене. Угледівши калюжі, вигукнув:

— От і гаразд! Від спраги ми, здається, врятовані.

Я припав губами до води.

На озері і в океанарії вода була солона, а тут вона прісна, хоч і теплувата.

— Зупинись, Васько! — порадив командир. — Погамував спрагу — і досить. Навіщо себе накачувати? Ти ж не верблюд, який запасається наперед.

Мені так хотілося пити, що ніяка сила не могла відірвати мене од кам'яного келиха.

Альфред і собі підійшов до «кринички».

— Не вода — мед, — примовляв він. — Вода та ягоди — чим не компот! — поплескуючи долонею по животі, вдоволено говорив. — Такої смакоти і нашому чудодію Антрекоту Антрекотовичу не зварганити — краще за його остогидливу какаву, хоч зараз і вона стала б у пригоді.

Ми перепочили й полізли вгору.

Голова Дракона гула. За її неприступним базальтовим обводом лютував шторм. Відлуння наповнювало порожняву. Раз у раз чулися вдари, ніби хто молотом гатив по стінах. Примруженим оком синіло внизу плесо. До океанарію було далеко, але й вершина, в покручах чагарів, куди ми лізли, не ближче. Он вона над нами. Пошвидше б туди!

Добре, якщо там безлюддя. Та сподіватись на це даремно: містер Осел і його дружки від нас не відстануть. Вони, напевне, уже чекають, коли ми потрапимо до них у пазури.

«Не надійтеся! — з гнівом подумав я. — Тепер ви, злодюги, нас не обдурите — поквитаємось за все: за смерть Данила, за наш полон».

Як альпіністи, один за одним пробиралися ми по скелях: обходили завали, чіплялися за кущі й карнизи, підтягувались до них на руках. Та Голова Дракона вперто не пускала до вершини, щомиті загрожуючи кинути нас у прірву або розчавити під обвалом.

Спроба вилізти на одну, потім ще на кілька скель виявилась марною. Вони ошкірились урізнобіч, заважаючи просуватися.

Скелі довкола були крутобокі й стрімкі.

— Це — пастка, скажу я вам! — невтішно відзначив Альфред. — Доведеться або піднятися, чіпляючись за ікла над карнизом, або ж вернутися до океанарію. Іншого виходу не бачу.

Він наблизився до скелі, схопився за виступ, намагаючись підтягнутися до карниза, та шпичаки над головою, наїжачившись, не дали, і Альфред відступив назад.

— Пропоную, — сказав я, — подерти одяг, зв'язати мотузку і петлею накинути на той зубець.

На лобатій брилі, як ріг носорога, стирчав довгий кам'яний нарост.

— Слушно, — погодився Кім Михайлович. — А з нього потім переліземо на інший. Ану, Заєць, скидай штани!

Альфред без вагання скинув, лишився в самих трусах.

Перейти на страницу:

Тендюк Леонід Михайлович читать все книги автора по порядку

Тендюк Леонід Михайлович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Голова Дракона отзывы

Отзывы читателей о книге Голова Дракона, автор: Тендюк Леонід Михайлович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*