Острови Халдеї - Джонс Діана Вінн (читать книги онлайн бесплатно регистрация .txt) 📗
У будь-якому разі, як ви могли зрозуміти з цього, Тітонька Бек є Мудрою Жінкою, так само як і чарівницею, як і всі жінки у наші родині. Чоловіки, що народжуються у нас, одружуються поза родиною. Ось як Король Кеніг трапився нашим далеким родичем. Брат моєї пра-пра-бабусі одружився із сестрою тодішнього Короля і їхній син був дідусем Короля Кеніга. Колись, наша родина була велика, із репутацією найкращих Мудрих Жінок на весь великий острів Скарр, але це було за часів Дванадцяти Сестер Кенніл. Тепер Тітонька Бек та я - лише єдині, хто залишився. Але Тітонька Бек все ще, як кажуть. Найкраща.
Також вона виглядала досконало, коли вийшла з-за ширми у своїй найкращій сукні та всілася, щоб причесати мене. Моє волосся все ще було вологе, і вона його багато смикала, щоб позбутися трав, що заплуталися у ньому.
Глава 2.
До замку пара миль, по болоту та униз, до прибережної полоси, але здавалося, що довше, тому що спустився туман та заховав усі відстані. Я втомилася. Я пленталася крізь верес позаду двох інших, почуваючись маленькою та неохайною та невдахою. Іноді я намагалася не заплакати від думки про те, що доведеться провести ще одну ніч у Місці, через місяць.
Навіть якби я пройшла посвячення, тоді я це знала із жахливою впевненістю, що я ніколи, не зрівняюся із Тітонькою Бек. О, я запам’ятовувала заклинання* та процедури добре, і я знала всі мої трави та, як передбачувати погоду, але потрібно більше, ніж це, щоб бути відповідною чарівницею. Мені було достатньо глянути на високу, пряму фігуру моєї тітки, яка елегантно крокувала уперед, із стильно, не повністю обгорнутим, навколо її маленької темної, акуратно заплетеної голови, пледом, щоб знати це. Найкращі чоботи Тітоньки Бек мали червоні підбори з коркового дерева – вони коштували надзвичайно дорого, тому що прибули з Логри до блокади – і жодного разу не розбризкали бруд, чи розпорошили верес, зачепившись цими поблискуючими алими кубами.
_______________________________________
* тут використовується слово шотландського походження
Мої ступні вже були повністю забруднені. Моє волосся було безладне блідо-коричневе і здавалося ніщо не могло зупинити його випадати з моїх кісок пучками. Вони шльопали біля мого обличчя - вже пух. І я невисока, як для мого віку. Навіть молодші діти у замку були вищі за мене нинішню і я не могла уявити, що зможу стати високою чи мудрою. “Я завжди буду тою маленькою Ейлін із веснянками та виступаючими зубами і зовсім без обдарування”, думала я сумно. Прокляття, навіть Ого виглядає імпозантніше ніж я.
У Ого були нові чоботи, що зашнуровувалися нагору, поверх його шикарних картатих штанів*, до колін. Вони повинні були використати велику кількість шкіри, тому що Огові ступні - величезні. Вони виглядали навіть більшими на кінці його худих, зашнурованих ніг. Я могла бачити, що він ступає дуже обережно, так щоб не зіпсувати їх у торфі. Я здогадувалася, що він пообіцяв швецю, що принаймні про цю пару потурбується.
_________________________________________________
* Тут йде мова про штани в обтяжку та у клітинку, яку носили шотландські солдати
Бідний Ого. Усі у замку лаяли його або висміювали. Він іноземець та відрізняється від решти. Наскільки я знала, його залишили тут десять років тому, коли чарівники з Логри наклали закляття, що зробило неможливим для будь-кого зі Скарру – чи Берніки, чи Галлісу, у цьому випадку – перетнути море до Логри. Логра могла бути на Місяці, для нас усіх дістатися туди було б так само легко.
Тоді ми воювали з Логрою. Ми завжди воюємо. Все одно, тут на Скаррі було декілька сімей Логранців, торговці та посли, священики і тому подібне, які втекли на човнах у ніч, коли наклали закляття. Один чи два залишилися по цей бік бар’єру, так само як Ого: божевільна стара жінка-прядильниця нагорі у Кілканноні, та чоловік, який твердив, що він учений, якого Кормаки арештували як шпигуна, але Ого був лише дитиною. Я певна, що йому було п’ять у ті часи. Припускаю, що його родичі були торгівцями, чи щось таке, які втекли із рештою, і просто забули про нього. Я думаю найгірше про них, через це. Якщо вірити Ого, то деякі з них були чарівниками, але це лише ймовірно. Якщо вони були, то не могли бути і в половину такими ж добрими чарівниками, як Тітонька Бек. Вона ніколи нічого не забуває. Ого пощастило, що Король Кеніг взяв його до себе.
Тим часом, Тітонька Бек крокувала своєю чудовою, хитною ходою, а Ого марширував, як пара ножиць, поруч із нею, униз пагорбу, до річки та через каміння для переходу її, поки я шумно рухалася позаду.
Темні фігури вийшли з туману до нас, на іншій стороні.
- А ось і вони, - сказав мій далекий родич Івар. До того часу ми не бачили його у тумані. – Здається, на цей раз Ого все зробив правильно. Можете починати зараз, хлопці.
- Що це таке? – вимагала відповіді Тітонька Бек, стоячи, як шомпол, на останньому камінці, а коричнева вода кружляла у вирії під її червоними підборами. Але її голос майже потонув у раптовому вереску та пісні з вершини берега, щонайменше чотири волинки почали “Марш Халдеї”.
Я було немало здивована, так само як і моя тітка. Вшанування волинками було цілком нечуване, щонайменше з часів Дванадцяти Сестер. Але тепер я могла побачити, що нагорі було шість волинок – більше ніж було у замку.
- Я сказала, що це ТАКЕ? – крикнула моя тітка.
- Нічого, моя люба кузина. Не тривожтеся, - сказав Івар. Він підійшов прямо до берега та простягнув їй свою руку. – Король настоював на цьому, з якихось підстав. Він сказав, що пані повинні бути доставлені із належними почестями.
- Хм, - сказала Тітонька Бек. Але вона дала йому руку та виступила на берег. Івар був її улюбленцем.
Я відчула себе краще, коли побачила, що Івар також тут. Він темний та худий, із довгою шиєю з великим Адамовим яблуком. Я вважаю його дуже гарним, у нього крючкуватий ніс, зубчастий профіль, темні очі та виступаючі вилиці. І він також добре жартує. Хоча він цього ще не знає, я вибрала його, як свого чоловіка, коли прийде час, а до того часу, я спокійно та безмірно милуюся ним, у секреті. Все ж таки я дивувалася, коли видиралася на берег, чого це Королю Кенігу, Іваровому батьку, прийшло у голову супроводжувати нас таким чином - із волинками. Я знаю, що Король любить робити все як у давнину, тепер, коли Логра відчепилася від нас, але це було сміховинно!
Насправді, я була цілком рада цим волинкам. Щось у безсонній ночі додає слабкості вашим ногам. Щоб піднятися до замку необхідно вибиратися по досить крутому схилу, а без стійкого різкого звуку волинки, попереду мене, мені було б важко йти далі. Або я взагалі могла не добратися туди. Зараз туман був такий густий, що я могла легко загубитися, хоча я і знала шлях дуже добре.
Як би так не було, я не бачила волинки чітко, лише йшла до них, допоки під вологими чорними стінами замку вони не зникли, плавно, крім однієї – Старого Іана – який урочисто вів нас сходами і крізь замковий хол.
Там усе було приготовано для вечері, всі розсілися, а служники стояли під стінами. Було багато жовтого світла від свічок, яких було більше, ніж я могла порахувати. Це мене безмірно здивувало. Король Кеніг навіть несамовитіше економний ніж Тітонька Бек – вона і так посміховисько у сільській місцевості. Старий Іан урочисто провів нас до головного столу, граючи всю дорогу, і зупинився коли ми дібралися туди, всередині мелодії.
Івар копнув ліктем Ого і Ого вклонився Королю Кенігу, що сидів там.
- Я-я привів до Вас пані, пане, - сказав він.
- Зробивши крюк через Кілканнонську Голову, гадаю. Ви безумовно поспішали, - сказав Король. – А тепер йди на своє місце.
Ого повернувся, із білим обличчям та піджавши очі та рот. Я бачила його таким часто, і часто після того, як діти глузували з нього. Раз чи два, я бачила його, натягнувшого саме цей вираз обличчя, стоявшого у самотній частині замку, зі сльозами, що текли по його щоках. Коли він зник за дальнім столом, я подумала, що Король міг бути добрішим.
