Я, робот - Азимов Айзек (читаем книги бесплатно .TXT) 📗
— Усі шістдесят три для мене однакові. Важко сказати…
— Годі було й сподіватися, Сьюзен, що ви їх розрізните на слух. Проаналізуємо записи.
У звичайних умовах математична інтерпретація висловлювань роботів — одна з найважчих галузей роботоаналізу. Вона потребує цілого штату досвідчених техніків і складних комп’ютерних машин. Богерт це знав. Він так і заявив, приховуючи роздратування, коли прослухав усі відповіді, склав списки відхилень у словах і графіки інтервалів між відповідями.
— Аномалій не виявлено, Сьюзен. Різниця в словосполученнях і в швидкості реакцій не виходить за межі норми. Потрібні тонші методи. У них повинні бути тут комп’ютери… Хоча ні, — він насупився й почав гризти ніготь на великому пальці, — ми не можемо скористатися комп’ютерами. Надто велика небезпека розголошення. Хоча, можливо, коли ми…
Доктор Келвін зупинила його нетерплячим жестом:
— Прошу вас, Пітере. Це не дрібна лабораторна проблема. Якщо ми не можемо відрізнити модифікованого Нестора від усіх інших за якоюсь безсумнівною ознакою, то це ще не помилка, це просто нам не щастить. Помилкою буде, коли ми дамо йому втекти. А можливість такої помилки вкрай велика. Мало знайти незначне відхилення в таблиці. Скажу вам, що якби лише до цього зводилися мої дані, я б знищила всіх їх, щоб бути впевненою. Ви розмовляли з іншими модифікованими Несторами?
— Та розмовляв, — огризнувся Богерт, — з ними все гаразд. Хіба що приязність вища за норму. Вони відповідали на мої запитання, пишаючись своїми знаннями: крім двох новачків, котрі ще не встигли вивчити фізики поля. Вони досить добродушно посміялися над моїм незнанням вузької спеціалізації. — Він стенув плечима. — Гадаю, що це певною мірою спричиняє неприязнь до них з боку техніків. Роботи, очевидно, аж надто стараються справити враження своїми знаннями.
— А якби скористатися кількома реакціями Планера, щоб з’ясувати, чи не сталося якихось змін або погіршення в їхньому мисленні?
— Я не думав про це, але спробую. — Він докірливо похитав перед нею пальцем: — Ви нервуєте, Сьюзен. Не розумію, для чого ви все так драматизуєте. Від них немає ніякої шкоди.
— Немає? — вибухнула Келвін. — Немає? А ви розумієте, що один з них бреше? Один з шістдесяти трьох роботів, з якими я щойно розмовляла, збрехав, хоч я суворо наказала говорити лише правду. Це свідчить про глибоке відхилення від норми, це страшенно лякає.
Пітер Богерт зціпив зуби.
— I зовсім ні. Подивіться, Нестор-10 одержав наказ зникнути. Наказ максимально категорично видала людина, вповноважена командувати ним. Ви не можете відмінити наказ ні більшою категоричністю, ні більшими повноваженнями. Звичайно, робот намагатиметься виконати його. Якщо відверто, то я захоплююсь його винахідливістю. А найкраще зникнути — це сховатися серед таких самих роботів?
— Так, ви захоплені цим. Я помітила, вас це навіть розважає, Пітере. Це — жахливе нерозуміння ситуації. Адже ви роботист, Пітере. Ці роботи надають великого значення тому, що вважають довершеним. Ви самі про це щойно сказали. Підсвідомо вони відчувають, що людина стоїть нижче за них, а Перший закон, що захищає нас від них, порушений. Молодий чоловік наказує роботові йти геть, зникнути, висловивши при цьому своє презирство, відразу й невдоволення ним. Звичайно, робот мусить коритися, але підсвідомо він ображений. Тепер йому важливіше, ніж будь-коли, довести, що він стоїть вище, попри ті страшні слова, якими його обізвали. Це може стати для нього настільки важливо, що його не зупинить частина Першого закону.
— Сьюзен, а де на Землі або будь-де в Сонячній системі є робот, який збагнув би таку соковиту лайку? Ми не вводили в його мозок інформації про непристойності.
— Первинна інформація — ще не все, — розсердилась Келвін. — Роботи здатні вчитися самотужки, ви… недотепо!
Богерт зрозумів, що вона по-справжньому розгнівалась. I її понесло.
— Невже, по-вашому, він не здогадався, що таким тоном йому не говорять компліментів? Чи, може, гадаєте, що він раніше не чув цих слів і не здогадується, коли вони вживаються?
— Он як! — скрикнув Богерт. — То, може, ви мені люб’язно поясните, як це модифікований робот може заподіяти шкоду людині, який би ображений він не був і як би не хотів довести свою вищість?
— А коли скажу, ви мовчатимете?
— Так.
Вони нахилилися через стіл, вп’явши одне в одного сердиті погляди.
— Якщо модифікований робот, — сказала Келвін, — упустить на людину важкий вантаж, цим він не порушить Першого закону, — він знає, що завдяки своїй силі й миттєвій реакції він встигне перехопити вантаж, перш ніж той розчавить людину. Однак, коли робот випустить вантаж з рук, він уже не активний посередник. Почне діяти лише сліпа сила тяжіння. А робот може передумати, не втрутитися і своєю бездіяльністю дасть змогу вантажу впасти. Змінений Перший закон це допускає.
— У вас надто багата уява.
— Цього іноді вимагає мій фах. Пітере, давайте не сперечатися, а працювати. Ви достеменно знаєте спонуки, які змушують робота ховатися. У вас є записи його способу мислення на самому початку. Я хочу знати, наскільки може наш робот зробити те, про що я щойно говорила. Йдеться не лише про цей конкретний приклад, а про цілий клас подібних дій. I я хочу почути це якнайшвидше.
— А поки що…
— А поки що перевіримо їх на відповідність Першому закону.
Джеральд Блек з власної ініціативи наглядав за будівництвом дерев’яних перегородок, що як гриби з’являлись довкола великої зали на третьому поверсі другого радіаційного корпусу. Робітники працювали без зайвих розмов, хоча дехто й дивувався, для чого було встановлювати шістдесят три фотоелементи.
Один із них біля Блека зняв капелюха і задумливо витер чоло рукою в ластовинні.
Блек кивнув йому:
— Як справи, Валенський?
Валенський здвигнув плечима і закурив сигару.
— Як по маслу. А що сталося, Док? То три дні не було роботи, а тепер не знаєш за що хапатися. — Він відкинувся на спинку крісла, сперся ліктями об поруччя і випустив клуб Диму.
У Блека сіпнулися брови.
— З Землі прилетіли робототехніки. Пам’ятаєш, скільки було мороки з роботами, які лізли під гамма-промені, поки ми не вбили їм у голови, щоб вони цього не робили.
— А хіба ми не одержали нових роботів?
— Одержали кілька, але здебільшого перевчали старих. Отож конструктори хочуть розробити нову модель робота, який би не боявся гамма-променів.
— I все ж дивно, що через це припинили роботу над двигуном. Я думав, що ніхто не може припинити П.
— Ну, це вирішують нагорі. Я роблю те, що мені кажуть.
— Може, тут справа далі тягнеться…
— Може. — Електрик усміхнувся і хитро підморгнув: — Хтось знає когось у Вашингтоні… Та поки мені добре платять, мене це не обходить. Двигун — не моя справа. А що вони збираються тут робити?
— Питаєш! Вони привезли силу-силенну роботів — більше шістдесяти — і хочуть перевірити їхні реакції. Оце все, що я знаю.
— I довго це триватиме?
— Я і сам хотів би знати.
— Ет, що ж, — саркастично докинув Валенський, — аби платили гроші, а там хай собі граються, скільки їм заманеться.
Блек був задоволений. Хай ця версія поширюється. Вона безвинна і досить близька до правди, щоб задовольнити цікавість.
Чоловік непорушно сидів на стільці. Вантаж зірвався й полетів униз, але в останню мить відлетів убік під ударом сильного, вчасно пущеного променя. Дослідні роботи НС-2, що сиділи в шістдесяти трьох кабінетах, розділених дерев’яними перегородками, рвонулися вперед за якусь частку секунди до того, як вантаж змінив свій напрямок. Шістдесят три фотоелементи в п’яти футах від своїх висхідних позицій дали сигнал, і пера позначили це на графіку у вигляді гострого зубця.
Вантаж піднімався і падав, піднімався і падав…
I так десять разів!
Десять разів роботи кидалися вперед і зупинялися, як тільки бачили, що людині вже не загрожує небезпека.
Генерал-майор Келлнер не вдягав свого мундира після обіду з представниками “Ю. С. Роботс”. I зараз він нічого не одягнув поверх блакитно сірої сорочки з розстебнутим комірцем, на якій теліпався чорний галстук.
