Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Зорі падають в серпні - Сизоненко Олександр (бесплатные онлайн книги читаем полные версии TXT) 📗

Зорі падають в серпні - Сизоненко Олександр (бесплатные онлайн книги читаем полные версии TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Зорі падають в серпні - Сизоненко Олександр (бесплатные онлайн книги читаем полные версии TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Та й чи слід тікати? Чи не панічні оці думки у нього? Мабуть, роздобрів він, Кенгуру, на солодкому хлібі курортника, що, наче лякана ворона, почав боятися кожного куща. Ну й що, коли купався? Документи у нього прекрасні, не підкопаються! Треба тільки бути обережнішим.

Кенгуру на самісінькому плесі вирив яму і опустив туди рацію в гумовому чохлі, зарив. Хвильки, ліниво набігаючи на берег, змили, зашліфували пісок, і тепер він сам би не знайшов, де зарита рація. Але Кенгуру запримітив це місце по тому, що берег тут невеличким вузеньким миском видавався в море, і знайти це місце він міг би коли завгодно, будь-якої темної ночі.

Він змотав вудочку і пішов додому. Була четверта година — час, коли всі пляжники відпочивають після обіду і берег, звільнившись від наметів і людських тіл, пустіє, біліє лиш піском. Кенгуру йшов перевальцем. Його хилило на сон — і від спеки, і від утоми; їсти не хотілося. Прийшовши додому, він одразу ж ліг і заснув як убитий.

Полікарпов, проспавши до вечора, прокинувся в доброму настрої, відчув бадьорість і прилив нових свіжих сил. Він вийшов з хати, мружачись на сонце, яке вже заходило. Марфа Іванівна приготувала полудник: в альтанці, повитій плющем, парували запашні голубці в каструлі, в полумиску виблискували червоні, як жар, помідори, і величезний таврійський кавун рябів серед столу темними смугами.

Вечір спадає у серпні одразу, і не встиг Полікарпов закінчити вечерю, як сутінки погасили всі барви на землі і на небі.

Поговоривши з господинею та викуривши цигарку, він збирався вже йти до моря, як Марфа Іванівна сказала, що приходив якийсь чоловік проситися на квартиру. Полікарпов насторожився.

— Про мене питав?

— Ні, не питав. Я сказала, що до вас має приїхати товариш, то він і пішов.

— А який він із себе?

— Молодий, такий білявенький, приємний такий.

— Білявий, кажете? — Полікарпов задумався. Позавчорашній прикордонник, очевидно старший патруля, теж був білявий, і хоч мало хто міг прийти на квартиру проситись, йому це здалося підозрілим.

Знову вернулась тривога, знову Полікарпову стало не по собі. Та як би там не було, треба йти до моря. Захопивши пакунок з одягом, він пішов стежкою через город. Стежка вилася поміж кущами помідорів, губилася в огудині гарбузів, що своїм широченним шелестючим листям перепиняли Полікарпова на кожному кроці.

У кінці городу йому зустрівся онук хазяйки Вітя. Малий, білоголовий, в одних трусах, мокрих ще від купання, він зійшов зі стежки і стояв у огудині, дивлячись на Полікарпова пильними, серйозними очима. Худенькі плечі його були мерзлякувато підняті вгору, підборіддя тремтіло, і він, мабуть, стримувався, щоб не цокотіти зубами.

— Що, змерз, Вітю? — посміхнувся до нього Полікарпов.

Хлопчик мовчки кивнув головою і чекав, поки Полікарпов пройде.

— А я оце тільки йду. Проспав сьогодні.

— Нічого, вода тепла, — серйозно сказав Вітя і побіг стежкою до хати.

Полікарпов провів його поглядом і нерішуче посунув до моря. «Чого цей хлопчак так вороже ставиться до мене?» думав він, відчуваючи неприємний неспокій. Ні цукерки, якими Полікарпов пригощав Вітьку, ні ласкаві розмови, які він намагався нав'язати хлопцеві, ні ліхтарик, який він йому пропонував, не могли розвіяти ворожого ставлення Віті. Та й, зрештою, навіщо він йому здався, оцей хлопчисько? Полікарпов знизав плечима й іронічно всміхнувся до себе. Тим часом він підходив до моря. Зараз його відділяла тільки стіна туї, темна і така густа, що здавалася муром. Він проліз крізь неї, вийшов на білу смугу піску і поклав одяг.

На березі ще де-не-де виднілися групи купальників — здебільшого це були сім'ї, бо чути було дитячі голоси. В цьому місці, де зупинився Полікарпов, ніхто не купався: дно було грузьке, все поросло товстим шаром водоростей. Він глянув на годинник — було пів на десяту. Роздягнувшись і посидівши якийсь час на березі, доки найближчі купальники зібрались і пішли, Полікарпов одягнув на свого ліхтаря розтруб і двічі натиснув кнопку, пославши два коротких сигнали. Переждавши хвилин п'ять, він знову натиснув кнопку і так повторював сигнали кілька разів.

Потім він скупався і почав одягатися. Він саме розчісувався, коли десь за островом блискавично виріс меч прожектора, перекреслив усе небо і ліг на воду, наче придивляючись до чогось. А невдовзі він повернувся сюди і освітив раптом віхи фарватеру, голови купальників і навіть прибережні дерева і кущі туї. Полікарпов з несподіванки присів, зовсім засліплений. Коли прожектор, ковзнувши по ньому, перемістився далі, він блимав очима, перед якими плавали зелені та жовті кола, безпорадно нишпорив руками по землі, шукаючи ліхтаря.

Катер, поклавши смугу прожектора на хвилі, мчав уздовж берега, ревів мотором, невидимий за смугою яскравого світла. Він ледве-ледве малювався на тлі чорного моря, в задньому кінці прожекторної смуги. По швидкості, по хвилі, яка йшла від його носа, вихоплена розсіяним світлом прожектора, і по ледве вловимих обрисах Полікарпов пізнав торпедний катер. Він таки шукав когось. Він шукав гарячково, поспішно, водив по морю прожектором і шалено мчав по мілководдю, нагадуючи гончого пса, що натрапив на слід лиса і загубив його з поля зору.

«Невже Шакала шукають?» подумав Полікарпов з тривогою, не рухаючись з місця. Та ось катер розвернувся, знову ковзнув по ньому променем прожектора і полетів назад, освічуючи купальників, що, здивовані й стривожені, стояли у воді і стежили за цією незвичайною погонею. Полікарпов теж невідривно стежив за катером, розтягнувшись на піску, а коли перевів погляд на море, то мало не скрикнув: з води метрах в десяти від берега стирчала голова якоїсь людини.

Знову темрява й тиша повисли над морем, незнайомий підвівся на весь зріст, — задзюрчала вода, стікаючи з його тіла, — і повільно й сторожко пішов на берег, пильно роздивляючись навкруги. Помітивши Полікарпова, він на мить зупинився, пригнувся, наче перед стрибком, а потім пішов сміливіше. Полікарпов підвівся йому назустріч. Він побачив перед собою молодого хлопця років двадцяти двох, високого, з крутими м'язами грудей і гнучким сильним торсом.

Незнайомий глянув на небо, всіяне зорями, і сказав спокійним, трохи приглушеним голосом:

— Як багато метеорів.

— Зорі падають в серпні, — відповів Полікарпов і пошепки додав: — Ось ваш одяг, одягайтеся, хутко!

— А кажуть, Кенгуру сміливий… Він просто хитрий, — посміхнувся незнайомий.

— Зараз не час для жартів, нас можуть накрити, поспішайте, — по-зміїному прошипів Полікарпов.

Незнайомий миттю вліз у штани, накинув сорочку, і вони швидко пішли від моря, що, спокійне і чорне, лежало під зорями, дрімаючи та підморгуючи їм услід червоними безсонними маяками і злегка хлюпаючи хвилями в берег. Сонне й ліниве, воно вихлюпнуло із себе людину й одразу про неї забуло — до всього байдуже, таємниче і німе. Тільки десь у безмежній його далечині все моргало й моргало насторожене, таємниче око, наче хотіло підгледіти за двома людськими тінями, що швидко й беззвучно пішли і щезли, злившись із мороком ночі.

4

У кабінеті майора Дорофєєва сиділи сержант Безбородько з Ібрагімовим і лейтенант Дениско. Безбородько та Ібрагімов зайшли до майора сповістити йому місце засади і вислухати його останній наказ, а лейтенант Дениско мав доповісти про свої спостереження.

Худе обличчя лейтенанта за цей день видовжилося ще більше, напівзакриті очі були злі.

— Після обіду Полікарпов на пляж не приходив.

— Не приходив, кажете? — майор швидко підвів голову, наче не вірив Денискові. — Що це значить?

— Це значить, що ми його чимсь потривожили.

— Може, ви припустили якийсь необдуманий крок?

— Такого не пам'ятаю.

— Значить, ви його більше не бачили?

— Ні, навіть його знайома, Галина Михайлівна, про яку я доповідав вам в обід, дуже стривожена й здивована. Вона каже, що Полікарпов ніколи не запізнювався, завжди був точним. А це я зустрів її увечері в алеї, каже, Полікарпова не було, хоч квитки вони взяли в кіно ще вдень. Щез.

Перейти на страницу:

Сизоненко Олександр читать все книги автора по порядку

Сизоненко Олександр - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Зорі падають в серпні отзывы

Отзывы читателей о книге Зорі падають в серпні, автор: Сизоненко Олександр. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*