Вогняний вершник - Бердник Олесь Павлович (онлайн книги бесплатно полные .txt) 📗
“Насамперед обережність, — вирішив УР. — Проблему контакту мають вирішувати Ікс та Ігрек, коли підростуть. А справа УРа — оберігати їх”.
По дорозі робот заглянув у невеликий лісок, дослідив кілька дерев, здивувався. їхнє коріння занурювалося в грунт неглибоко, воно було схоже на кінцівки павуків чи якихось комах. УР спостеріг, як кілька низькорослих дерев пересувалися з місця на місце.
“Рухливі ліси, — констатував УР. — Таке в нашій системі не зустрічається. Дуже цікава знахідка для земної науки”.
Робот рушив далі. Зненацька з-за скелі на нього кинулася якась велетенська істота. Сітка довгих щупалець обплутала робота, міцні обійми тиснули його тіло. УР під вагою істоти впав, промовивши здивовано:
— Це — живе створіння. Воно хиже.
Він занепокоєно відзначив, що мацаки хижака всмоктуються в його шкіру, намагаються порвати її. Це було неприємно. Він дав наказ своєму захисному центрові ввімкнути струм високої напруги на зовнішній покрив. Істота з тривожним свистом відскочила, закрутилася на місці й почала корчитися, розпадаючись на шматки. УР підвівся, оглянув залишки істоти, похитав головою.
— Дивно. Схоже на рослину, але хутко пересувається. Дуже спритне створіння. І хиже. Чому? Чого хотіло воно від УРа? А тепер його система зіпсувалася. Само винне.
Входячи до шлюзу корабля, робот рішуче заявив сам собі:
— Малих космонавтів випускати з космокрейсера поки що не можна. Це дуже небезпечно для них. Тіла дітей не захищені. Хай трохи підростуть, оволодіють інформацією. А тоді почнемо з ними вивчати конічну вежу.
Минуло ще кілька років. УР терпляче ждав, виховував дітей. Вони стали високими, сильними юнаками, майже такими, як і дорослі космонавти, що колись стартували з Землі. УР відзначив, що Ікс схожий на капітана, а Ігрек — на Лесю.
“Очевидно, принцип стандарту, — міркував УР. — Але як же так сталося, що одночасно народилося дві істоти, не схожі одна на одну? Адже любов у капітана й Лесі була спільна?”
Так і не розв’язавши цього питання, УР продовжував невтомно готувати своїх вихованців до самостійних дій.
Їм почали снитися сни. Вони прокидалися після них задумливі, занепокоєні, тривожні. Марилися хлопцям гомінливі гурти юнаків та дівчат, веселі ігри та гульбища, танці й пісні. Вабили до себе широкі простори океанів з білими вітрилами граціозних яхт, тінисті гаї, мелодійний спів птахів і марево місячних ночей, яких вони не бачили наяву. І очі… Таємничі, звабливі очі… І тривожний подих когось рідного, близького, жаданого.
УР в такий час довго не міг докликатися юнаків. Він гукав, сигналізував, нарешті з’являвся сам до палати і дивувався, бачачи, що вони лежать на ліжках, втупивши замріяні погляди в стелю.
— Чому не відповідаєте? — запитував УР. — Вже пора до праці.
— Неохота, — зітхнув Ігрек.
— Набридло, — додав Ікс, одвернувшись до стіни.
УР спантеличено мовчав деякий час, потім підступив ближче.
— Що таке “неохота”? І що таке “набридло”?
— Нецікаво, — огризнувся Ігрек. — Невже не розумієш? Скільки можна вдовбувати собі в голову інформацію?
— Скільки є вільного місця, — сказав УР.
— То вважай, що в мене вже такого місця нема, — засміявся Ігрек. — Я вимикаюся. Захисний рефлекс. Слухай, Урчику, ти робот і не можеш всього збагнути в людині…
УР справді не міг усього збагнути, але якийсь імпульс болю прокотився в його системі. Він помовчав, а потім спокійно мовив:
— Ви вживаєте паразитарні слова, які не несуть у собі точної інформації. Я здивований. Звідки ви взяли їх?
— Урчику, — відповів Ікс, — тобі лише здається, що в тих словах немає точної інформації. Якраз в абсурдних словах надлишок інформації. Це вже перехід до парадоксального мислення, яке виходить за межі раціонального.
УР мовчав, намагаючись усвідомити почуте. Мабуть, вони кажуть правду. Адже він уже кілька років прагне розібратися в понятті любові і ніяк не збагне її суті. В людей, безумовно, є багато нелогічних проблем і явищ, які їм здаються нормальними і важливими.
— Нам важко, Урчику, — примирливо додав Ігрек, задумливо дивлячись кудись у далечінь. — Щось розриває нас, вимагає вияву. Нам сняться сни, а ми не знаємо, що це таке, звідки воно…
— Що таке сни? — запитав УР.
— Видіння життя, — пояснив Ікс. — Коли виключаються зовнішні органи і ми спочиваємо, раптово нас захоплює хвиля образів, і ми живемо серед людей, бачимо дівчат, хлопців, тварин, птахів, гуляємо берегами океану, літаємо в повітрі…
— Генетична пам’ять, — озвався УР. — Я читав про таке в інформатори. Тепер я розумію. Невикористані резерви психіки кличуть вас до звершень. А я затримую вас у космокрейсері. Мабуть, цей період затягнувся.
УР вчасно збагнув небезпеку дальшої затримки розвитку своїх вихованців. Вони вже вільно орієнтувалися в складних системах корабля, опанували всі абстрактні й конкретні науки Землі. Вони жадібно поглинали все, що можна було засвоїти. Могутній потік інформації заповнював чисте поле їхньої свідомості, але не мав застосування. Юнаки з тривогою і хвилюванням спостерігали за життям рідної планети, яке виникало перед ними в численних фільмах, узятих космонавтами. їх потрясали історичні хроніки, видіння кривавих боїв та героїчних подвигів, сцени кохання і страти, муки рабства і поетичного натхнення. І все це не для них, не для них! То були тільки примари, тіні майже неіснуючого життя.
Ікс та Ігрек зрештою збагнули, що не вони і не УР одержали завдання летіти в іншу зоряну систему, що на кораблі мусять бути ще якісь люди. І тоді юнаки рішуче приступили до свого наставника, але він уникав розмов на цю тему.
— УР, ми вже не маленькі, — сказав Ікс. — Ми вирахували. Зореліт вилетів із Землі раніше, ніж ми народилися. Отже, ми з’явилися уже під час польоту. Де наші батьки?
УР довго мовчав. Його кристалічний мозок вирував у вихорі квантових струменів. Він зважував усі можливі наслідки відвертої розмови. І нарешті зважився розрубати вузол таємниці.
— Так, ви вже дорослі люди, — сказав робот. — Я скажу. Ви народилися на космокрейсері. Корабель вів ваш батько, капітан Богдан Полум’яний. Мати ваша — біолог, поетеса, лікар, фізіолог, співачка. Ім’я її Леся. У складі екіпажу ще, крім них, було дванадцять людей. Зореліт потрапив у потужний потік руйнівної радіації. Люди загинули. Тільки двоє дітей залишилося в біомагнітному ізоляторі. То були ви. Все інше ви знаєте. Я вирішив привести корабель до системи червоного карлика, щоб виконати завдання Землі.
Юнаки довго мовчали, перезиралися. Тільки тепер вони почали розуміти, хто для них був УР. Ікс з пошаною і почуттям ніжності доторкнувся до руки робота.
— Отже, все це ти?
— Що таке я? — запитав УР.
— Виховав нас? Ти був нашою нянькою, нашим батьком. Ти кожного дня, кожної години пестив нас.
— Ти зробив нас людьми, — додав Ігрек, з повагою дивлячись на робота.
— Я лише виконав програму, — незворушно заявив УР.
— Лише програму? — 3 притиском запитав Ігрек.
— Не слід хвалити мене, — сказав робот. — Це людські поняття. Я робив усе що міг.
— Ти дуже скромний, Урчику, — зворушено мовив Ікс. — Ти міг би бути чудовою людиною…
Робот промовчав. Потім обняв близнюків за плечі і бадьоро озвався до них:
— Вернемося на Землю, я вам ще дещо розповім.
— Що, Урчику?
— Це моя таємниця.
Юнакам здавалося, що всередині наставника щось тихенько булькає. Чи то він сміявся, чи муркотів від задоволення. А потім сказав:
— Залишимо цю розмову. Пора виконувати завдання Землі. Тепер — ваша ініціатива. Я буду допомагати.
Повітря планети було придатне для дихання, але аналізатор виявив у ньому багато шкідливих мікроорганізмів. Щоб уникнути зараження, юнаки одягнули скафандри. Захопивши КДІ — квантові дезінтегратори, вони в супроводі УРа попрямували до конічної будівлі.
Все було для них дивне, незвичне, хвилююче: і відчуття кам’янистого грунту під ногами, і тумани над горами, і манлива океанська далина, що блакитніла па обрії. Вони раз у раз оглядалися, милувалися велетенським сфероїдом космокрейсера, дивуючись, запитували в УРа:
