Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович (книги без регистрации полные версии .txt) 📗
Подамо ще один висновок професора: «…текст колекції ярликів новиковського видання і текст колекції Львовського літопису дуже різняться між собою, причому останній коротший» [31, с. 4].
Ознайомившись із новиковською «Вівліфікою», Катерина II та її «Комісія» зрозуміли, що вже неможливо заперечити сам факт існування ханських ярликів. Митрополити в XVI ст. через власну необачність, коли в Московській державі ще дуже добре пам’ятали своїх «старих царів», довели до відома громадян систему управління Золотою Ордою. І не просто, так би мовити, ляпнули, а нагадали про існування писемних джерел у своїх руках. Звичайно, ті «митрополичі ханські ярлики» були забрані з Церкви ще за часів Петра І. Швидше за все, Катерина II ідеякі члени знаменитої «Комісії» були ознайомлені з оригіналами тих ханських ярликів. І слід розуміти, що «ханські ярлики російським митрополитам» писалися державною мовою Золотої Орди, якою в ХІІІ–ХV століттях була староуйгурська (тюркська) мова.
Якщо б імператриця та її «Комісія» ставили собі за мету донести до нащадків історичну правду, то, без сумніву, в так званому «Львовському зводі» були б надруковані паралельно оригінали та переклади ханських ярликів. Проте цього не сталося. І не могло статися. Мета московської влади була іншою: потрібно було приховати історичну правду про місце Московського улусу в складі Золотої Орди. Тому новиковський варіант перекладів «ханських ярликів російським митрополитам» пішов з димом, а на світ з’явився новий переклад — скорочений. Але й це дрібниця. Головне — один ярлик зник. І ханських ярликів стало не сім, а шість. Ще цікавіше те, що митрополита Іону чомусь стали іменувати Іваном. Всі подібні маніпуляції російська державна машина проробляла неспроста. Готувався так званий «науковий фундамент» для ліквідації ханського ярлика, в якому згадується митрополиче ім’я Іона.
В 1819 році російська Академія наук видала офіційне «Зібрання Державних Грамот і Договорів», де вже узаконено лише шість «ханських ярликів російським митрополитам». І, як зрозуміли читачі, «зі 7 бракує ярлика… тому митрополитові, ім’я якого читається у списках розширеної колекції — Іона» [31, с. 8].
Знаєте чому? Спрацювала так звана московська «наукова база».: за словами професора М. Д. Приселкова, «такого митрополита не було на Русі за весь час татарської неволі» [31, с. 8].
Він мав на увазі митрополита на ім’я Іван. Але митрополит Іона в московському православ’ї відомий: це перший неканонічний митрополит Московії, який посів кафедру в 1448 році і займав її до 1461 року.
Академія наук у своєму офіційному «Зібранні Державних Грамот і Договорів» (Москва, 1819) «встановила дати видання «ханських ярликів російським митрополитам». Ось вони: «Щодо ярлика Менгу–Тимура «можна вважати, що цей ярлик писаний між 1270 і 1276 роками»; ярлик Узбека митр. Петру, «писаний близько 1313 року»; ярлик Тайдули митр. Феогносту «писаний близько 1333 року»; ярлик Тайдули митр. Олексію «писаний між 1353 і 1357 роками»; ярлик Бердибека митр. Олексію «писаний близько 1357 року» і, нарешті, Атюляка митр. Михаїлу «писаний 1379 року» [31, с. 9].
Тепер ви, шановні читачі, повинні розуміти, чому викинуто з переліку «ярлик митрополиту Іоні». Він був страшний для «нових царів» тим, що подавав та уточнював період перебування Московського улусу в складі Орди, більше того — до певної міри спростовував брехню про «Куликовську битву Москви за незалежність». Адже і в XV ст. Москва була слухняною, відданою Орді й беззаперечно виконувала повеління «старих царів».
Митрополити, пред’являючи «новим царям» Московії свої ярлики, охопили фактично весь період правління «старих царів» — від 1270 до 1461 року. Бракує 32 років на початку правління і 41 року — в кінці. Але це тема окремої розмови. І ми її ще торкнемося.
Таким чином, існує цілком достатня кількість золото- ординського офіційного матеріалу, який охоплює практично весь період входження Московського улусу до складу імперії Чингісидів, щоб судити про місце Московської православної церкви в державній єрархії Орди: про те, як Церквою управляли, кому вона підпорядковувалася, як відбувалося призначення митрополитів на кафедру, кому Церква служила і т. ін. Звичайно, переклади ханських ярликів сфальшовані та спотворені московською владою і церковними ієрархами в бік надання московитам більшої ваги та незалежності. Проте навіть ті переклади «ханських ярликів московським митрополитам», які дійшли до нас, дають змогу зробити цілком конкретні висновки та судження.
Це вже провина московитів, що, маючи оригінали ханських ярликів у XVI століття, вони не дозволили людству побачити їх в оригіналі.
Як уже говорилося вище, московська влада дуже ретельно приховувала свою, по суті рабську, залежність від ханів та чиновників Золотої Орди. Особливо це стосувалося періоду 1300–1500 років. Адже всім втовкмачували: у 1380 році відбулася «визначна Куликовська битва за визволення» і «настало практичне звільнення». Цілком природне національне прагнення оповили величезною історичною брехнею.
Як московити не пробували приховати, збереглися й ханські ярлики, що стосувалися московських князів і цивільних законів, які панували в Золотій Орді.
З тих далеких часів дійшло до наших днів декілька безцінних оригіналів ханських листів, ханських тарханних грамот і ханських ярликів. Повторюю—оригіналів! І звичайно, збереглися ці величні раритети не в Московії, а в сусідніх народів. Серед них:
1. Грамота хана Золотої Орди Менгу–Тимура рижанам про вільний проїзд і торгівлю (1266 рік).
2. Ярлик тарханний хана Золотої Орди Тохтамиша Бек Хаджі (1391 рік).
3. Лист хана Золотої Орди Тохтамиша польському королю Ягайлові (1392 рік).
4. Ярлик тарханний хана Золотої Орди Тимур–Кутлука Мухаммеду (1397 рік).
5. Ярлик тарханний кримського хана Саадет–Гірея Тайкію (1524 рік).
Збереглися також сотні підтверджень російських істориків, особливо В. М. Татіщева і М. М. Карамзіна, які засвідчили входження Московії в єдину державу — Золоту Орду, управління якою відбувалося зі столиці — Сарая.
Щоб читачі не подумали, що оригінали різноманітних ханських ярликів зберігалися тільки до XVI століття (тоді були озвучені «ярлики російським митрополитам»), я наведу надзвичайно цікаве свідчення князя М. А. Оболенського з його листа до професора Казанського університету Мірзи А. К. Казем–Бека від 9 жовтня 1837 року:
«По–перше, він позитивно вирішує питання, якою мовою і якими літерами писалися старовинні Ханські ярлики до Великих Князів Російських (маються на увазі ростово–суздальські. — В. Б.), а тому нічого дивного, що в описі Царського Архіву, надрукованому в Актах Археографічної Експедиції, т. 1, на с. 345 сказано: “Короб 148. А в ньому дефтері старі від Батия та від інших царів, перекладу їх нема, ніхто перекласти не вміє”. Уйгурські літери і в наш час багатьох вчених бентежили, а стародавніх наших перекладачів з мови татарської просто загнали у глухий кут…» [33, с. 35].
А в виносці міститься ще одне повідомлення: «Там само, на с. 345: «Короб 101. А в ньому грамоти шертні Кримські… белерменським письмом, а також грамоти Салтанові, перекладу їх нема”» [33, с. 35].
Фактично всі ханські ярлики в ХІІІ–ХV століттях писалися тюркським (уйгурським) письмом. І соромно за відверту брехню князя М. А. Оболенського, бо він брехав не задумуючись, а можливо, з метою щось приховати. Адже цілком очевидно, якщо ханські ярлики в Золотій Орді упродовж сотень років писалися уйгурською мовою, то ті люди, яким вони призначалися, дуже добре розуміли текст: і ростово–суздальські князі, і тисячі чиновників тієї землі — як московити, так і татари. В XVI столітті у Московії теж знайшлися люди, які переклали «ханські ярлики московським митрополитам». А у XVIII столітті вже існували університет і Академія наук, де тюркологів знайшовся б не один десяток. І сам князь М. А. Оболенський був одним із кращих знавців тюркських мов, зокрема уйгурської. Та й посада, яку князь довгі роки займав, зобов’язувала його зберегти для нащадків старовинні державні раритети: ханські ярлики та грамоти.
