Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗
Король стояв під Гусятином 6), і з-під Гусятина післав 8 хоругов під Бар 7), і як довідався про прихід гетьмана і хана під Степанівку, так пішов під Камінець, а з-під Камінця під Хотин. Війська з ним польського й шведського тисяч з 60. Воєвода Степан після капітуляції Сучави прийшов до короля з Уграми і Мутьянами-дякувати за поміч, і забрав з собою скарб забраний в Сучаві. А до турецького султана післав листа, обіцяючи йому платити стільки ж, що платив воєвода Василь-аби його султан потвердив на воєводстві, і султан затвердив. А воєвода Василь з гетьманом, хан його потішає: “Не сумуй, будеш знову в Волоській землі господарем, я напишу про се турецькому цареві! не бувати господарем Степанові Лоґофетові!”
По Тимошеве тіло гетьман післав “київського полковника Павла” (Яненка, замісника Антонового)-велів відвезти просто до Чигрина, а козаків що були в Сучаві пустив до дому. А тим козакам і Татарам, що пішли під Сучаву, гетьман і хан післали наказ, щоб верталися до війська; але вони мабуть підуть (наздогін) за воєводою Степаном-за тим великим скарбом, що він узяв у Сучаві, бо з Степаном люде потомлені. Ідуть помалу, а скарб везуть великий (с. 51-3).
В звязку з сими вістями Стрешнев з Бредихиним розпитував Томиленка і чигринських козаків про ті місця, котрими пішов гетьман на короля, і одержав такі інтересні інформації: воєводство Браславське, Волинське і Подільське, котрими пішли гетьман з ханом, залюднені мало. Більше як сто городів в них запустіло. Запасів там і коням фуражу мало що можна буде дістати: що взяли з собою, тим мусять бути ситі. А дійшовши до короля гетьман довго стояти не буде, і без бою не піде-бо сором розійтися без бою, прийшовши з великим військом. А як буде бій, хоч би й оден, тоді можна і розійтись: чи замиритися та до весни відкласти. А через зиму ні козаки ні Татари стояти не будуть (с. 55).
Цікавих річей довідалися Стрешнев і Бредихин ще від Єська товмача військового: як він їздив в посольство до султана і до хана в місяці квітні того року. Гетьман просив помочи на короля, котрого сподівався під Камінець, і щоб султан дав такий наказ ханові, аби він пішов в поміч козакам на короля. Султан, мовляв, такого листа ханові написав, але коли Єсько приїхав до хана (з тим листом від султана?), хан прийняв його дуже не ласкаво: кричав і сердито говорив: “Пощо до гетьмана і війська їздять безнастанно посли з Москви, і ви теж посилаєте до царя?” Єсько говорив, що се приїздять з пограничних городів, або туди їздять в ріжних процесах (для росправы).
При тім розповів деякі подробиці про останнє невдоволеннє козацьких кругів з тих поступок, які гетьман мусить робити ханові та султанові, з огляду на союзні відносини. Свого часу відібрали козаки у кримського хана городок Іслам 8), а сього літа гетьман віддав ханові, і той його гарно вибудував; потім попросив хан у гетьмана гармат для того городка, і гетьман йому дав дві гармати. Сей городок буде великою перешкодою для козацьких походів на море; а хан випросив його у гетьмана тому що йому догідно перевозитися з Ордою в тім місці через Дніпро (с.56-7).
2 н. с. листопада, як ми вже знаємо, приставив до Чигрина Павло Яненко-Хмельницький Тимошеве тіло. Він докладніш розповів послам про смерть Тимофія і капітуляцію Сучави (про се потім був іще окремий наказ з Москви Стрешневу і Бредихину: написати чи удалось гетьманові виручити сина, чи ханові відомо, що Хмельницький проситься під царську руку, і чи не треба сподіватися, коли хан про се довідається, порозуміння його з королем і спільної війни їх против козаків, а на випадок війни-як козаки думають від них боронитись?)-Павло додав, що сучавським козакам, відправляючи їx додому, гетьман велів бути готовими для нової мобілізації, а Павлові велів, не вертаючись до війська, зіставатися в Чигрині і чекати вістей: коли б у війську щось вийшло (“незгода”), то Павло має забрати гетьманову дружину і дітей і вивезти до Путивля- бо йому крім царської ласки нема де дітись”. До Чигрина приїхати-щоб побачитися з послами, гетьманові не можна ніяк: він або викличе їх до себе потайки, або прийдеться їм чекати, поки військо буде розпущене і він вернеться до Чигрина.
Про плян кампанії Павло розповів таке: гетьман з ханом з Степанівни пішли на короля і хотіли стати табором під Русавою, 40 верст від Камінця, і тут переглянувши військо виправити на короля (очевидно-вибрану найбільш боєздатну, ударну частину), а самим стояти обозом. Коли вдасться (ся ударна операція), тоді хан і гетьман самі підуть (на короля); коли ж буде війську якась невдача від короля, велено йому назад відступати. Гетьман був у хана тільки раз, а в справах посилає до нього на розмову полковників. У короля рахують війська до ста тисяч, але в війську його, кажуть, голод і мор, і військо розбігається. В козацькім же війську запасів буде місяців на два, а до того промишлятимуть загонами.
“Король присилав до гетьмана листи, хто з сенаторів яким воєводством має володіти, а у (козаків) була рада, і постановлено, що з королем і сенаторами ніякого договору не буде, хоч би й згинути всім. А хто лишиться живий, ті тікатимуть до государевих городів; а хто не втіче, той від Ляхів жив не буде” (с. 57-8).
Другого дня, 3 н. с. листопада повернув з Москви Лаврин Капуста, і “тої ж години” спішно відїхав до гетьмана. Томиленко розповів послам, що Лаврин привіз царську грамоту гетьманові, королівські листи привезені з Польщі Репниним з товаришами, і відомости про велику московську поміч: одно військо з арматою вислано до Київа- воно вже йде під Сівськ; 40 тисяч велено післати від Яблонова (в прилуцько-миргородському напрямку); велике військо з арматою післано також під Смоленськ. Старшина висловляла велику радість з сього приводу, і згадувала, що Київ і Чернигів мали православних володарів-тепер знову будуть мати. А козацьке військо, будучи під царською рукою, не буде вже потрібувати татарської приязни: тепер у них з Татарами приязнь по неволі, терплять від них всякі прикрости, знищення, забирання в неволю, бо ні-звідки не було помочи-тим часом як Ляхам помагають ріжні держави. Під самим Чигрином-поясняє при тім посольська реляція, мешкають Татари, верст за 30 або за 20 або й ближче, приїзжають до Чигрина по харч з жінками, кожного дня (с. 60).
10 н. с. листопаду приїхав з війська чигиринський козак Іван Скочок (Скочко?)- виїхавши відти сім день перед тим, і розповів такі вісти: гетьман стоїть в Шаргороді, а хан неподалік, з милю або трохи більше, переходячи з місця на місце. Гетьман хотів би відступити назад, через осінню погоду, а хан каже стояти, бо коли король знову почне наступати на гетьмана, ханові вже ніколи буде знову йти в поміч, бо люди і коні будуть потомлені.
“А ще кримський цар говорив гетьманові, щоб гетьманські городи (!) з боку Камінця і від польської сторони спустошити, а села попалити-зробити пустими, тому що як від польської границі все буде пусте, то гетьманові з королем не буде за що сваритись, і Ляхам не буде чого добиватись, ані загонів посилати не буде куди. Коли ж “Україна” буде заселена (“жила”), то у гетьмана з королем знову буде сварка.
“Та воно й там майже все пусте, а останкам людей гетьман велів з сіл іти в городи. А як військо йшло, гетьман і сам по селах, де дров не було, велів з дворів возити будованнє (хоромы) на паленнє війську” (с. 61-2).
14 н. с. листопаду чигиринський підписок Левко розповів послам, що від гетьмана прийшов наказ: щоб з огляду на можливий поворот Орди з походу люде з сіл і хуторів переїздили в городи, і мали велику обережність від Орди, бо Татари забирають по дорозі самих козаків, їx жінок і дітей в неволю, хапають коней, худобу і збіже. З сього приводу посли знову почали з Томиленком розмову про те, що час дурно минає, просиділи вони даремно в Чигрині 4 тижні, і ніякої відомости від гетьмана не мають-чи не міг би котрийсь з них поїхати потайки до гетьмана з Яськом товмачем, що його посилають до гетьмана? Томиленко пустити когось з послів не згодився, але позволив післати з Яськом товмачем одного або двох з своїх людей з листом до гетьмана,-тільки щоб вони в дорозі нічого не згадували про царських послів, а говорили, що вони приїхали з Путивля в пограничних справах. Посли так і зробили: 18 н. с. листопаду післали від себе боярського сина Черепова з листом до гетьмана, просячи у нього дозволу приїхати до нього, куди він скаже, перебравшися для непізнання за козаків, без своїх людей, з самими козаками (с. 65).
