Бомба для голови - Семенов Юлиан Семенович (книги читать бесплатно без регистрации полные .txt) 📗
Бауер сказав:
— Ну ясно. Він уже послав експертів у гараж Дорнброка?
— Так.
— Коли?..
— Три години тому.
— Ви попередили, щоб цих експертів пустили в гараж?
— Ні, я саме просив нікого не пускати в гараж.
— Це глупство номер один. Як ви можете його виправити? Зараз же, негайно?
— Я не можу цього зробити, тому що люди Берга були в гаражі. Дорнброка і їх туди не пустили.
— Хто?
— Густав.
— Завтра ж звільніть його і офіційно вибачтесь перед Бергом.
— Добре.
— Той хлопець, якого ви підводили до Кочева, надійний?
— Поет? Із знімальної групи Люса? Він цілком надійний.
— Звідки Берг дізнався про «Кругдорф»?
— Не знаю.
— Треба з’ясувати. Він же не міг висмоктати ці дані з пальця. Коли ви записували розмову Люса з Гансом, той нічого йому не казав про пивну?
— Ні. І про червоного він йому теж нічого толком не сказав. Він йому тільки сказав, що чекав дзвінка…
— Хазяїн кабака сказав і про дзвінок… Люс сказав Бергу, що Ганс чекав дзвінка?
— Берг нікого не підпускає до своїх матеріалів…
— Виходить, самі ви нічого дізнатися не можете?
— Ну чому ж… Ми працюємо в цьому напрямі…
— Я просив вас відповідати правду, Айсман. Я питаю ще раз: своїми власними силами ви зможете завтра чи післязавтра підійти до матеріалів Берга?
— Ми намагаємося це зробити…
— Так чи ні?
— Мені важко відповісти напевне.
— Отже, треба відповісти: «Ні, не зможу». І це буде правда. Не вживайте ніяких заходів до кінця завтрашнього дня. Вранці я відлітаю до Парижа з годинною зупинкою в Бонні. Кройцману в міністерстві юстиції я подзвоню сам. Підготуйте матеріали по паризькій біржі… Що-небудь таке, за що я міг би зачепитися, треба ж виправдати доцільність польоту… Вважатимемо, що біржовики ввели вас в оману — це для преси… Ну, а я вилетів для перевірки… Розумієте?
— Так. Я підготую таку дезу сьогодні вночі…
— Що таке «деза»? Дезинформація?
— Це наш жаргон…
— Стежте за жаргоном, Айсман.
— На випадок непередбаченого, поки ви будете в Парижі…
Бауер перебив його:
— Нічого не може бути непередбаченого. Я повернуся з Парижа о шостій вечора. Сподіваюсь, за цей час ви зможете ні до яких дій не вдаватися?
— Пане Бауер, я думаю не про себе, а про нашу спільну справу…
— Розумію… Пробачте, якщо я був різкий. Одним словом, поки що мені важко намітити перспективу в детальній розкладці можливих змін… Спершу треба ознайомитися з матеріалами Берга… А коли ви в чомусь помилились, не розрахувавши, треба круто міняти курс. Тут я вчуся в політиків. Коли вони заходять у безвихідь, використавши всі можливості для виконання задуманої ними лінії, вони цю лінію ламають. Це справляє шокове враження, і це шокове враження дає виграш у часі. А час — це все. Так от, якщо нам доведеться відступати, ми допоможемо Бергу довести алібі Люса. Це раз.
Бауер зиркнув на Айсмана й посміхнувся: у того в очах стояв дитячий подив.
— Це раз, — повторив Бауер, — як це зробити — подумаємо. Я вам підкину кілька думок, а ви розробите операцію. Тепер друге — ми допоможемо Бергу заплутатися, висунувши через наших свідків дві нові версії. Перша: Кочев — агент КДБ, він намагався вербувати наших людей… А втім, другу чіпати поки що не будемо.
— А плівка Ленца?
— Плівка нам на руку. В Люса цей матеріал скопіювали агенти Ульбріхта й підсунули Ленцу, щоб викликати напруження в Західному Берліні. І подумайте — це в крайньому разі, — як нам повернути Кочева проти покійного Ганса. Це була б остаточна перемога… Болгарин отруїв Ганса, який їздив налагоджувати контакти в Китай. Як? Нічого собі?
— Коли станете канцлером, не забудьте старого дурня Айсмана…
— Добре, — серйозно відповів Бауер, — не забуду. Тільки одна біда — я не збираюся ставати канцлером. Я не хочу міняти свободу на кабалу. Невже вам ще й досі хочеться бути лакеєм?
— Я ваш підлеглий, але є межа дозволеного в розмові…
— Ви не розумієте жартів, Айсман… Усі ці гіммлери, гесси, гаддени… Ваше покоління не розуміє жартів.
— Наше покоління розуміє жарти, але не любить зарозумілості, пане Бауер. Я можу бути вільний?
— Не сердьтеся. Справа дуже серйозна, щоб сердитись за дрібницю.
— Я не вважаю дрібницею образу.
— Тоді вибачте мені, я не хотів вас образити, Айсман.
Айсман підвівся і, вклонившись, мовчки пішов до дверей.
— Не сердьтеся, — ще раз попросив Бауер, — послали б мене к чорту, коли вже так образились.
Айсман примусив себе посміхнутись:
— Вважаємо інцидент вичерпаним… Я вважаю його вичерпаним лише тому, що краще дістати ляпаса від розумного, ніж поцілунок від дурня. Мені цікаво працювати з вами.
— Ну, спасибі, старий вовче, — відповів Бауер, — я піду спати, а ви страждайте до ранку: в мене на аеродромі мають бути добрячі матеріали для Парижа. Коли вже алібі — то в усьому алібі.
— Покладіться на мене, пане Бауер.
— Я тільки це й роблю, — посміхнувся Бауер, — тому в мене стільки неприємностей.
— Здрастуйте, дорогий старик! — сказав Кройцман, входячи до кабінету Берга. — Пробачте, що я не подзвонив вам, вранці ваш номер не відповідав, а з аеродрому нема вже чого дзеленькотіти.
— Здрастуй, Юрген, — сказав Берг, підвівшись з-за столу, — чи тепер я повинен називати тебе «пане статс-секретар міністерства юстиції»?
Берг усе зрозумів, коли ввійшов Кройцман, і тому вирішив ударити перший — боннське міністерство не мало права втручатися в його справи, бо прокурор підлягав лише сенату Західного Берліна.
— Тоді я мушу звернутися до вас «пане професоре, мій дорогий учителю», — відповів Кройцман, зрозумівши прихований зміст слів Берга.
— Я читав, що Пушкіну один із старих поетів подарував книжку з написом: «Переможцеві-учню від переможеного вчителя».
— В цьому є щось від кокетства…
— Минуле століття взагалі було кокетливе, і, треба сказати, мені це подобається. Наш прагматизм схожий на природні щоденні функції організму: попоїв, значить, через п’ять годин треба бігти в клозет:.. Ну, що стряслося?
— Ось, — сказав Кройцман, поклавши перед Бергом сторінку машинописного тексту з грифом «Цілком, секретно».
— Навіщо мені це знати, якщо тут штамп міністерства закордонних справ і все наглухо засекречене, Юрген? Це має відношення до справ, які я веду?
— До однієї з ваших справ — до Кочева це має пряме відношення…
Берг прочитав документ, в якому міністерство закордонних справ просило прискорити розгляд справи Кочева. Болгари не раз нагадували і зараз нагадують, що доля аспіранта Кочева непокоїть їх і що вони вимагають або зустрічі з ним, або офіційного повідомлення властей про те, що вони надають йому політичний притулок.
— Я не можу висунути ніякої версії, Юрген… Надішли їм відповідь, що справа — в стадії розслідування… Поки що будь-яка версія буде завчасна.
— Преса на всі лади обговорює арешт Люса. Ця дивна зйомка Кочева… Люс лівий. Чи варто нам іти на конфронтацію з нашими лівими в усій цій справі?
— Я поставив би тобі найнижчий бал за таку відповідь, Юрген. Я не знаю, чи варто йти на конфронтацію: це не моя сфера. Я служу закону, вірю закону і звітую перед законом, прийнятим сенатом Західного Берліна.
— Я не закликаю вас порушувати закон. Але в даному випадку, мені здається, недоцільно розділяти поняття «нація» і «закон». Мова йде — звичайно, в якійсь мірі — про престиж держави.
— Нація і закон — різні категорії, Юрген. Я й досі не збагнув: ти приїхав з якоюсь пропозицією? Чи ти хочеш дати мені наказ?
— Я не смію давати вам наказу, професоре, — знизав плечима Кройцман, — ви ж це знаєте. Ви не підлягаєте нам… А коли б і підлягали — я не посмів би давати вам ніякого наказу. Чи не погодилися б ви зустрітися з представниками болгарського посольства й ознайомити їх з ходом слідства? Це моє прохання, а не наказ.
