Одіссея капітана Блада - Sabatini Rafael (книги хорошего качества .txt) 📗
Після цього Левасер почастував свого адмірала обідом, і вони випили за успіх експедиції, причому Левасер не обмежував себе і незабаром ледве тримався на ногах.
Тільки надвечір капітан Блад залишив «Ла-фудр», і шлюпка доставила його на борт «Арабелли», червоний фальшборт і позолочені амбразури якої вигравали пломенистими барвами у промінні призахідного сонця.
Невесело було на душі у Блада в ту хвилину. Як уже говорилося, він непогано розбирався в людях, і від враження, справленого на нього Левасером, у його душу закралися сумніви, які з наближенням години відплиття дедалі зростали. Про сумніви ці він і сказав Волверстону, який зустрів його на борту «Арабелли»:
— Це ти умовив мене підписати з ним договір, кат би тебе взяв. Я не певен, що такий союз доведе до добра.
Велетень примружив своє налите кров'ю єдине око і посміхнувся, випнувши важку щелепу:
— Ми скрутимо собаці в'язи, якщо він тільки спробує зрадити,
— Скрутимо, якщо до того часу нам їх не скрутять, — кинув Блад і, йдучи до своєї каюти, додав: — Виходимо вранці, на початку відпливу.
Розділ XIV
«ПОДВИГИ» ЛЕВАСЕРА
Вранці, за годину до відплиття, до борту «Ла-фудр» підплив легенький човен-каное. З нього по мотузяному трапу на корабель піднявся мулат у коротких штанях з не-вичиненої шкури і з червоною ковдрою на плечах, що правила йому за плащ. Мулат привіз для капітана Левасера згорнутий в кілька разів аркуш паперу.
Капітан розгорнув листа, пом'ятого й заяложеного брудними пальцями посланця, і прочитав:
«Коханий мій! Я на голландському бризі «Джонгроув», який от-от вийде в море. Жорстокий батько, вирішивши назавжди розлучити нас, посилає мене під опікою мого брата до Європи. Благаю тебе, врятуй! Звільни мене, мій любий герою!
Твоя нещасна в коханні Мадлен».
Таке палке благання до глибини душі зворушило нашого коханця-героя. Насупившись, він кинув погляд на бухту, шукаючи в ній голландський бриг, який мав вийти в Амстердам з вантажем шкір та. тютюну. Серед суден, що стояли у вузькій гавані, стиснутій скелястими берегами, брига не було. Розлютований Левасер накинувся на мулата, вимагаючи сказати, куди подівся бриг.
Замість відповіді мулат показав рукою у бік моря, де спіненим валом хвиль позначалася лінія рифів — одного з головних оборонних рубежів фортеці. Там, далеко за рифами, білів парус.
— Он він, — сказав мулат.
— Ото?! — Француз зблід і вп'явся поглядом у морську далечінь, та зразу ж, не стримавши люті, загорлав: — Де ж ти досі волочився, проклята твоя душа? Відповідай!
Мулат злякано зіщулився. Паралізований страхом, він не міг дати ніякого пояснення, навіть якщо воно й було в нього. Схопивши його за горло, Левасер з сердитим гарчанням двічі струсонув ним і шпурнув до борту. Падаючи, бідолаха вдарився головою об планшир і нерухомо простягнувся на палубі; з його рота цівочкою потекла кров.
Левасер з огидою потер долоні, наче на них був бруд.
— Викиньте цю мерзоту за борт! — наказав він піратам, що без діла тинялися на шкафуті. — І зразу ж піднімайте якір. Ми вирушаємо в погоню за голландцем!
— Спокійно, капітане. Що тут сталося?
На плече Левасера лягла міцна рука. Обернувшись, він побачив перед собою широке обличчя лейтенанта Каузака — кремезного, дужого, кривоногого бретонця.
Щедро пересипаючи свою мову непристойностями, Левасер пояснив йому свій намір.
Каузак похитав головою:
— Голландський бриг? Ні, цього не буде! Цього нам ніхто не дозволить.
— А який біс нам може не дозволити? — вибухнув Левасер, і в його голосі зазвучали і подив і лють.
— Насамперед — твоя команда не дуже охоче підтримає цю авантюру, та й про капітана Блада не слід забувати.
— Капітана Блада я не боюсь…
— Даремно. В нього є сила, зброя, люди і, наскільки я його знаю, він раніше потопить нас, аніж потерпить напад на голландців. Я попереджав тебе, що в цього капітана свої погляди на каперство.
— Он як? — процідив Левасер і скреготнув зубами. Втупившись поглядом у білі вітрила, він замислився, але ненадовго. Багата уява та винахідливість цієї людини, підмічені свого часу і капітаном Бладом, незабаром знайшли вихід.
Кленучи в душі на чім світ стоїть угоду з Бладом, пірат обмірковував, як краще обійти її. Безумовно, Каузак мав рацію: Блад нізащо не потерпить нападу на голландців. Але хіба цього не можна зробити в його відсутність? Пізніше Блад, хоче він того чи ні, змушений буде простити цей вчинок, адже протестувати буде пізно.
Через годину, а може, й менше, «Арабелла» і «Ла-фудр» вийшли разом у море. Блад не розумів, що саме примусило Левасера змінити план: адже збиралися вирушити пізніше. Проте поведінка союзника не викликала в нього підозри, і, помітивши, що Левасер підняв якір, Блад також наказав вирушати раніше призначеного часу. Весь день попереду в них біліли вітрила голландського брига, хоча надвечір він зменшився до ледве помітної цятки в північній частині горизонту. Курс, яким мали йти Блад і Левасер, пролягав на схід вздовж північного узбережжя Гаїті. Всю ніч «Арабелла» трималася визначеного курсу, але, коли зайнявся світанок, виявилось, що вона лишилася одна. «Ла Фурд», піднявши на реях усі вітрила, під прикриттям ночі повернув на північний схід.
Каузак ще раз спробував сперечатися проти самочинства свого капітана, але той гримнув на нього:
— Ішов би ти, хлопче, під три чорти! Корабель є корабель, байдуже, голландський він, чи іспанський. А кораблі — це те, чого нам зараз бракує. Команду задовольнить таке пояснення.
Лейтенант промовчав, але, знаючи зміст листа і догадуючись, що справжньою метою капітана була дівчина, а не судно, він похмуро похитав головою. Однак нічого не поробиш. І Каузак, перевалюючись на своїх кривих ногах, пішов віддавати необхідні розпорядження.
На світанку «Ла-фудр» був уже за милю від брига. На «Джонгроуві» занепокоїлись. Адже брат мадемуазель д'Ожерон добре знав корабель Левасера. Голландці, намагаючись утекти від «Ла-фудр», підняли додаткові вітрила. Пірати звернули трохи вправо і не припиняли погоні, аж поки не змогли дати пострілу впоперек курсу голландця. Це було попередження. У відповідь «Джонгроув», повернувшись кормою, відкрив вігонь, і невеликі гарматні ядра з свистом пронеслись над кораблем Левасера, завдавши незначної шкоди вітрилам. Бій тривав недовго, голландцям пощастило зробити тільки один бортовий залп.
Через п'ять хвилин абордажні гаки, кинуті з «Ла-фудр», міцно вп'ялися в «Джонгроув», і пірати з криком вдерлися на його шкафут.
Капітан голландського корабля, побагровівши від гніву, сміливо вийшов назустріч корсарові. За ним ішов тендітний, блідий джентльмен, в якому Левасер упізнав свого майбутнього шуряка.
— Капітане Левасер, це ж нечуване нахабство, за яке вам доведеться відповідати! Що вам потрібно на моєму кораблі?
— Спочатку я мав намір забрати тільки те, що в мене вкрали. Але оскільки ви першими розпочали воєнні дії, своїм вогнем завдавши шкоди моєму кораблю, і вбили п'ять матросів, то нам залишилось тільки прийняти виклик, і ваш корабель стане моїм воєнним трофеєм.
Мадемуазель д'Ожерон стояла біля поручнів кормової рубки і, затамувавши подих, не зводила закоханих очей із свого героя. Владний, сміливий, він справді здавався їй втіленням героїзму. Левасер угледів дівчину і з радісним вигуком кинувся до неї. Голландський капітан, простягнувши руки, намагався зупинити його, але Левасеру не терпілося скоріше обняти свою кохану. Він розмахнувся алебардою, і голландець з розколотим черепом повалився на палубу… А пристрасний коханець, у якого й на обличчі світилася радість, переступив через труп і кинувся до дівчини.
Однак перелякана мадемуазель д'Ожерон відсахнулася. Це була висока, струнка дівчина, що обіцяла стати чарівною жінкою. Важкі чорні кучері вигідно відтіняли її обличчя кольору слонової кістки, а низько опущені вії великих чорних очей тільки підкреслювали властиву їй гордовитість.
