Дунайські ночі - Авдеенко Александр Остапович (книга читать онлайн бесплатно без регистрации txt) 📗
Який поважаючий себе іноземець, приїхавши до Парижа, не забреде на Аль? Потягнуло туди й Картера.
Швендяв вузенькими вуличками торгових рядів і дивувався. Справжнє чрево Парижа! Биті, в целофановій броні гуси, качки, кролики. Ящики з помідорами. Дари моря: свіжа риба, лангусти, креветки. Бомби кокосових горіхів. Гірлянди бананів. Піраміди груш, яблук. Корзини з виноградом. Добірні персики, прикриті вологим листям. Яйця в рифлених картонних коробках. Фрукти і плоди Алжіру, Тунісу, Марселя, Ніцци. Баранячі, бичачі туші на гаках. Молоко, вершки. Просто на тротуарах, біля відчинених дверей магазинів, височать купи салату, цвітної капусти, артишоків, редиски, спаржі, зеленої цибулі.
Той, хто побуває на Центральному ринку, неодмінно зазирне і в старе кафе, штаб-квартиру торговців, вантажників, ломовиків, шоферів, базарних злодіїв, проституток. Усі тут почувають себе рівноправними. Найпочесніші гості Франції, королі і президенти, шахи і прем'єри, сидять за одним столом з м'ясниками і зеленярами. Переступивши поріг цього кафе, вельможі стають звичайними відвідувачами. Ніхто їм не поступиться місцем. Ніяких привілеїв. Пийте свій аперитив, каву, кажіть що завгодно і як завгодно, намагаючись привернути до себе увагу,^ все даремно, вас не виділятимуть з юрби відвідувачів.
Побував у цьому кафе і Картер: пив французьку горілку і каву.
Був на Севастопольському бульварі і на Монмартрському горбі. Забрів на Монпарнас. Двічі пройшовся по Єлисейських полях — знизу вверх, від площі Згоди до Тріумфальної арки, площі Зірки, і назад — зверху вниз;
Милувався, заздрив, зітхав! Ех, коли б перенести ці поля за океан, у Штати! Жодна столиця не має такої магістралі, як Єлисейські поля, — широченна, з бетонною смугою для автомобілів. А бульвари, палаци, відомі всьому світові вітрини прославлених магазинів з елегантними парижанками — кожна красуня.
Єлисейські поля!.. Картер був тут увесь, без останку — серцем, розумом, минулим, сучасним, майбутнім. Без Калькутти, Москви, Афін, Пекіна, Праги, Бонна і Стокгольма світ не померкне, думав Картер, але без Єлисейських полів, без Бродвея…
Прогулюючись без цілі по Парижу, Картер вийшов до палацу Бурбонів. Перейшов через міст Олександра на лівий берег Сени і, страшенно втомлений, сів на лавочці на тінистій Курс ля Рейн.
Відпочивав доти, поки годинник не нагадав, що вже час обідати.
Перетнув у людському потоці площу Згоди з її єгипетським обеліском та монументами, що символізують найбільші міста Франції. Проминув Морське міністерство. Помилувався здалеку, поверх дерев саду Тюільрі, аркою Каруселя, луврським палацом і повільно рушив до себе в готель.
Бульвар Мадлен, бульвар Капуцинів, Італійський, Монмартр. Хоча надворі було ще видно, нічні дівиці вже маячіли в тіні арок, за чавунними гратами воріт, у під'їздах, за газетними кіосками. Кожна ловила погляд Картера, підлесливо посміхалася, півголосом питала: «Жуір, мсьє?» Він проходив мимо.
В кінці Італійського бульвару Картер зупинився.
Старий чоловік з гривою сивого волосся, в потертому піджаці стояв на колінах і кольоровою крейдою малював на асфальті чудові жіночі голівки, йому ніхто не заважав: ні двірник, ні ажан. Перехожі не сміялися, не жаліли, не дивувалися. Звична для паризької вулиці картина. Звична, але цікава.
Парижани — чоловіки, жінки, дівчата, діти, бабусі, охайні і неохайні старики, відвідувачі Великого бульвару — стояли навколо художника і мовчки спостерігали, як під його рукою виникають портрети. Повногруда нормандська рибачка в чорному ліфі… Усміхнена збирачка винограду з Лазурного берега… Сумна, в сльозах, кимось обманута продавщиця з Галереї де ля Файєт. Відважний франтирер з дівочими губами. Лукава покоївка у накрохмаленому фартушку і наколці… Щаслива наречена… Молода мати…
Він малював, малював, а нагороди все не було. Парижани не поспішали платити за видовисько, яким вони не повною мірою наситились. Тільки коли художника оточила ціла зграйка молодих француженок і він виписав усю крейду, задзвеніли нікелеві франки.
Картер кинув на розмальований асфальт срібний долар, відчеканений шістдесят років тому, і попрямував далі, пишаючись своєю неймовірною щедрістю. В Парижі не можна скупитися.
З бульвару Монмартр він потрапив на вузьку багатолюдну вулицю Монмартр. Пройшовши один квартал, звернув праворуч і опинився на ще вужчій, але уже тихій малолюдній вуличці Бержер.
Тут був готель «Бержер», де зупинився Картер, під прізвищем Грехем.
Скромний, з невеликим навісом під'їзд. Скромний вестибюль. Конторка міняйли. Лискуча стойка портьє, послугами якого можна скористуватися не лише в межах його службових обов'язків. Якщо ви американець, то акуратний, прилизаний портьє Жан солодко посміхнеться, подаючи вам ключа, запропонує рекламні альбоми і адреси дюжини таємних місць для розваги, порнографічні листівки і, коли ви зацікавитеся, назве ціну, яку треба заплатити дівчині з Італійського чи Севастопольского бульвару.
Картер гордовито-ввічливо кивнув Жану. Портьє з баб'ячим обличчям шанобливо нахилив голову і сказав по-англійськи:
— Сер Грехем, у холі на вас чекають.
— Хто? — здивувався Картер.
— О, цілком джентльмен! — Жан посміхнувся своєму жарту.
Картер похолов. Він згадав Копенгаген, аеродром Каструп, сиву голову і червоні вуха джентльмена, який ішов по його слідах.
Кому і навіщо потрібен він тут, у Парижі? А може, це людина «Бізона»? Не довіряє? Невже виплнла та проклята давня історія?
Картер повільно ввійшов у дзеркальний зал, безшумно ступаючи по товстому килиму, яким була застелена кам'яна підлога. У кріслі, біля каміна, сидів чоловік. Ні, це не «джентльмен».
Картер давно натренував себе пильно спостерігати і надійно запам'ятовувати бачене. Підходячи до незнайомого, встиг роздивитися його. Під кущистими, нахмуреними бровами холодно блищать допитливі, розумні очі. Лоб високий, без зморщок, молодий, але волосся на скронях уже сріблиться. Обличчя довгасте, з трохи впалими щоками, тонкі губи, тверде підборіддя, суворе обличчя схоже на обличчя Данте. Руки жилаві, сильні, з кистю муляра. Враження суворості посилювали чорний галстук і темно-сірий, строго покрою, добротно пошитий піджак.
Картер звик у рамці будь-якого одягу вгадувати «своїх» і «чужих». Своїми вважав лише тих, хто мав відношення до відомства Аллена Даллеса, «Відділу таємних операцій». Чужими для нього були всі, кого він не знав особисто, від кого повинен був приховувати, де служить, що робить.
Чоловік з обличчям Дайте був чужий, з розряду звичайних людей. Але якщо це так, то звідки і як йому стало відомо, що Грехем приїхав у Париж і зупинився в готелі «Бержер»?
— Містер Грехем? — незнайомець поважно підвівся. Високий, сутулий, він спокійно дивився на американця, чекаючи відповіді. На обличчі ні посмішки, ні привітності. Лише похмура гідність і лякаюча суворість.
— Так. До ваших послуг, — намагаючись не виказувати свого хвилювання, відповів Картер. — З ким маю честь?..
Гість злегка скосив очима направо, наліво, оглянув безлюдний зал і, трохи притишивши голос, сказав: Звіть мене, якщо бажаєте, Чарлі.
— Як? — вигукнув Картер і мимоволі ступив крок назад.
— Чарлі! — спокійно підтвердив незнайомець і присунув до Картера крісло. — Вас вітають дядечко Франклін і тітонька Джоя.
Ці слова були вимовлені по-англійськи бездоганно. Для сторонніх нічого страшного в них не було. Але у Картера підкосилися ноги. Дзеркальний зал якось дивно підскочив, перекосився, потемнів. Усі дзеркала раптом стали чорними — на стелі, на стінах, над каміном. І містер Чарлі, хвилину тому білий, обернувся у чорнолнкого, губастого, схожого на негра. Картер наосліп намацав крісло і сів. «Привіт вам, Раф, від дядечка Франкліна і тітоньки Джої». Незабутні слова! Шістнадцять років тому Картер написав їх тут, у Парижі, в одній секретній віллі німецької розвідки. Приперли націсти до стіни, погрожували розстрілом. Не витримав, попросив пощади. Пощадили за певну плату.
