Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91 - Михайленко Анатолій (читать книги онлайн полностью без сокращений txt) 📗
“Гравці” — наперсточники, шулери, системники — теж відпадали. В цьому не сумнівались ні слідчі, ні Сагайда. В Узені та околицях паслося всього півтора десятки шахраїв, гроші вони мали не надто великі (провінція!), тож досі не спостерігалось помітного тертя між ними та рекетирами. Щотижневі скарги ошуканих доброчесних громадян справи не стосувалися. Звісно, гравці — не овечки, можуть по-звірячому побити конкурента, та й з боржниками не панькаються; коли вже дуже припече, то й кілера наймуть. Але будь-який професійний кілер вимагатиме за Деркача, враховуючи його становище та підготовку, суму, не меншу, ніж піврічний навар усіх “гравців”. Та плюс ризик…
Хто ж іще залишався? “Бутлегери” в Узені не Брижилися — це Сагайда знав точно. В містечку споконвіку пили домашнє вино й наливку, на горілку навіть у застійні часи попит був невеликий, тож після указу на самогон не накинулися, черги біля горілчаних крамниць помітно не зросли. П’ять-десять хвилин у дні авансу, півгодини перед святами — хіба то черга для стійкої радянської людини? Ні, нічого суттєвішого, аніж продаж абрикосівки у банках з-під соку та нечисленних п’яних бійок біля “гадючників” чи в лісосмузі, в Узені не було. І хоч би що накоїв Деркач та його команда, до стрілянини справа б не дійшла. Не той рівень…
— Отже, все-таки наркомафія? — сумно констатував Вадим.
— Боюсь, що так, — зітхнув Сагайда і дістав з коробки нову цигарку. — А це вбивство, вважайте, перший серйозний сигнал…
Всі присутні розуміли, що тепер може розпочатися бій не на життя, а на смерть.
— Статистику по наркоманії маєш? — глухо спитав Шеремет.
— З початку року — сім справ. Одна групова: підлітки із аптечки ЦО промедольчик украли. Всі інші — приїжджі.
— Кучеряво живеш, — ніби аж позаздрив Вадим.
Сагайда вмостився зручніше, випустив з рота цівочку сизого диму і мугикнув:
— Як у раю.
Вони замовкли, думаючи приблизно про одне й те саме: які причини того, що рівень наркоманії в Узені винятково низький. Припущення, що Сагайда не знає реального стану справ, і Вадим, і Шеремет відкинули. Наркоманія, особливо серед молоді, — річ надто помітна. Навіть якщо не брати до уваги злочини, пов’язані із добуванням зілля, вистачає й інших прикмет: від трупів тих, що передозувалися, до просто візуальних спостережень (поведінка наркоманів одразу впадає в очі). У невеличкому місті цього аж ніяк не приховаєш.
Друга ймовірна причина (і страшенно хотілося вірити, що так воно й є): справа не пішла далі аматорських спроб, ще не сформувалися стабільні “кайфові” групи, які неминуче засмоктують новобранців.
Однак доводилось (хоч як цього не хотілося), думати й про третю причину. Схоже, що саме вона зв’язувала в єдиний ланцюжок мізерний рівень наркомани в місті, надзвичайно міцні зв’язки місцевої верхівки з областю (якщо не з республікою), легкий переляк чиновників після того, як накрили цеховиків, і вкрай зухвале та жорстоке вбивство.
Усі троє знали, що область зараз — не тільки споживач наркотиків. Десь на її території працювала підпільна лабораторія, було налагоджено виробництво героїну. Вдалося перехопити чотирьох кур’єрів, які вивозили невеликі партії наркотику, однак жоден не дав корисних показань…
Усі троє розуміли: якщо лабораторія в Узені, то наркомафія збуватиме “білу смерть” де завгодно, тільки не в самому місті. При потребі, по своїх каналах, навіть допомагатиме владі, аби покласти край діяльності “чужих” поблизу бази. Ну і неодмінно — це аксіома мафії — будуть куплені, “схоплені” у різні способи високі чини в міліції, виконкомі, а по можливості — і в прокуратурі. Відпрацюють мафіозі “прикриття” і на обласному рівні; не всі покровителі будуть втаємничені в те, що саме вони прикривають, за що одержують такі гроші, але чудово знатимуть, які саме “сигнали.” належить блокувати, яких людей і які служби треба відгородити од небезпеки. Наркоманія — це й обов’язкова служба безпеки, бойовики, які при потребі не спиняються перед будь-яким злочином. Виконавці? Це можуть бути і професійні кілери, і слухняні раби, здатні на все заради чергових доз…
Наркомафія. Організація, що стоїть абсолютно поза мораллю й живе за рахунок каліцтва та смерті інших. Повільної і страшної смерті. А коли виникає загроза, вона вбиває. Часто — з нелюдською жорстокістю. Нещадна мафія і тоді, коли хтось із “партнерів” виявляє непокору, стає некерованим — а знає і може надто багато. Скажімо, має групу своїх бойовиків і прагне сам стати “хазяїном”… Починає небезпечну гру… Ось тоді й розпрямляється невидима пружина. Удар, і завжди — на повну силу.
Так, мафія не жартує. А от Жора Деркач, очевидно, недооцінив суперника…
Першим порушив мовчанку Шеремет.
— Повтори-но ще раз, що тобі казав наодинці Деркач, — попросив він Вадима.
Вадим повторив.
— Укладається в схему, — замислено мовив Сагайда.
— Аж занадто, — буркнув Шеремет і спитав: — Як гадаєш, чи не час Гнатовича поінформувати?
Сагайда потер долонею лоба:
— Може, ще трошки зачекаємо? Самі спробуємо копнути?
— Не зрозумів, — ображено глянув на них Вадим, — який іще Гнатович?
Шеремет ледь помітно всміхнувся:
— Підростеш — дізнаєшся. А зараз зробимо так: Вадим ретельно перевіряє Жорині зв’язки у виконкомі. З кимось він напевно контактував останнім часом… І не раз. Треба негайно розшукати на комутаторі “слухача”. Навряд чи там щось надрозумне придумали. Доручи кільком тямущим хлопцям ревізію мережі. Певен, є незареєстрована відпайка. Це теж терміново, але паралельно з основним розслідуванням. Іще одне, хлопці… Зверніть увагу, чи не виявлять себе особи, котрих дужа розтривожила історія з Деркачами. Все ж таки це не Палермо. Початківці, так би мовити. А я тим часом, власне, над вбивством поміркую. Щось тут не в’яжеться…
Вадим підвівся:
— Можна йти?
— Так. І постав машину на службову стоянку виконкому — можливо, вона мені знадобиться.
Вадим акуратно пробіг по підступних диктових дошках і вислизнув на вулицю.
Сагайда підійшов до. вікна, відхилив фіранку й уважно оглянув подвір’я.
— Як старанно тебе “пасуть”? — поцікавився Матвій Петрович.
— Коли як. Досі я був впевнений, що то Деркачеві штучки. Психологічний тиск. Він же до мене підкочувався.
— Он як? Відкрито?
— Не зовсім. Через Тетяну. Вона з Деркачихою товаришувала.
— Ще цікавіше! І як же він “підкочувався”?
— Та все на сімейні посиденьки кликали. А мене щось здорово стримувало — навіть тоді, коли я нічогісінько не знав про рекет…
— Ти вибач, що втручаюся в інтим… Але скажи чесно: у вас з Тетяною— остаточно?
— Хіба з моєю собачою службою буває щось остаточно?
— Не перебільшуй, — почухав потилицю Шеремет, а тоді спохмурнів. — “Хвіст” за собою сьогодні помітив?
— Начебто ні, — мовив Сагайда і знову глянув у вікно.
— Не втрачай пильності. Обережність не завадить.
Сагайда вже й ногу на підвіконня поставив, коли Матвій Петрович раптом спитав:
— Ти коли сьогодні з Тетяною побачишся?
— Я й сам хотів би це знати, — здивовано глянув на нього Сагайда.
— А що в неї сьогодні на обід?
— Борщ, а на друге… — тут Микола нарешті зрозумів, що Шеремет напрошується, і зареготав: — Приходьте до нас! Я тільки Тетяну попереджу…
— Але не по телефону, — наказав Шеремет. — Вона коли повинна бути вдома?
— Уже вдома. Телефонувала нещодавно.
— Мчи до неї. Я за сорок хвилин теж там буду.
— Адреса… — почав Сагайда і затнувся, згадавши вранішню розмову.
