Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди - Солдатенко Валерій Федорович
Між 3 і 4 годинами ранку полуботківці на кількох автомобілях з’явились на Хрещатику і Олександрівській вулиці, почали обеззброювати і заарештовувати чинів міліції і постових міліціонерів. Близько 5 години вони захопили штаб міліції при Старокиївському районі і заарештували начальника міліції поручика А. Лепарського. Останній був залишений під вартою в своєму кабінеті. Після звільнення, приблизно через шість годин, А. Лепарський розповів, що особи, які його заарештовували, стверджували, що вони діяли від імені двох полків — гетьмана П. Полуботка і Б. Хмельницького.
На питання Лепарського, чи знають солдати про акт Центральної Ради (очевидно, мова йшла про 2-й Універсал. — Авт.) і чи не знаходять вони, що їх дії йдуть врозріз з цим актом, було одержано відповідь: «Ми не знаємо і знати не хочемо. Якщо буде потрібно, заарештуємо і Центральну Раду» 233.
Через деякий час з’явився і якийсь самозваний начальник міліції, що зажадав від Лепарського передачі справ.
В приміщенні помічника начальника міліції доктора Анохіна були зламані шафи і пограбовано все майно.
Із арсеналу штабу міліції забрано 155 револьверів системи «Наган» і 70 тис. патронів до них, 15 револьверів системи «Сміт і Вессон», австрійські шашки та інше озброєння 234.
Під час розділу майна і зброї між солдатами виникли бійки.
На питання, навіщо полуботківці вдалися до роззброєння міліції, ті відповіли: «Ми діємо за наказом командира полку Богдана Хмельницького Капкана, який всім розпоряджається» 235.
Солдати також спробували відібрати у помічника комісара Старокиївського району Гуляєва ключ від камери, де знаходились заарештовані, але, зустрівшись з рішучим опором, відмовились від наміру.
Близько шостої години ранку полуботківці оточили приміщення державного банку і виставили свій караул. До приміщення, що всередині охоронялось юнкерами, вони зайти не наважились. Було також зайняте казначейство, що паралізувало його роботу: приміщення заповнило більше 300 чоловік 236.
Солдати-полуботківці оточили ряд державних установ, серед них будинок присутственних місць. Поширились чутки про захоплення пошти і телеграфу, та невдовзі надійшли офіційні повідомлення про те, що їх охорону продовжують здійснювати юнкери першої школи прапорщиків. Виникли безпорядки в тюрмі. М. Грушевський стверджує, що до повсталих приєдналась частина Українського Генерального військового комітету (хоч не називає жодного імені). Це, звичайно, вплинуло на моральний дух повстанців і, на думку Голови Центральної Ради, в значній мірі пояснює початкові успіхи солдатів-грушківців.
Полуботківці прислали автомобіль до будинку, в якому мешкав Голова Центральної Ради М. Грушевський, і запропонували йому через прислугу поїхати з ними. Довідавшись про його відсутність, вони спокійно від’їхали. Мета ж їх візиту і подальші плани щодо Голови Центральної Ради так і залишились нез’ясованими 237.
Паралельно здійснював свої маневри Перший український полк. На шосту годину ранку його основні сили зосередились біля будинку Центральної Ради. Тут командир полку Ю. Капкан підписав наказ: «Тимчасово беру на себе владу в м. Києві до з’ясування становища. Прошу мені підкорятись і завіряю, що жодних безпорядків не буде. Наказую всім військовим частинам м. Києва у повному складі з’явитись до Української Центральної Ради і чекати моїх розпоряджень. Проти українців ніяких виступів не робити» 238.
Дії Ю. Капкана, зокрема, наведений наказ, більшість дослідників схильні розцінювати передусім як пряме свідчення причетності до виступу полуботківців Центральної Ради. Так, О. М. Знаменський вважає, що Рада безпосередньо підбурила полуботківців на виступ, коли стало відомо про збройну демонстрацію петроградських робітників і солдатів, яка поставила під сумнів подальше існування Тимчасового уряду. В такій обстановці, турбуючись і про свою власну долю (на випадок падіння петроградського уряду), і щоб випередити можливий виступ київських більшовиків, було вирішено використати збуджених, знервованих солдатів-полуботківців 239. Досить складна схема-розрахунок. І виглядає, здається, логічно. Та в кожному з елементів допущено хоч невеличке, та все ж перебільшення, перекручення. Весь наведений фактичний матеріал не дає достатніх підстав для таких висновків, яких дійшов О. Знаменський.
Що ж до наказу Ю. Капкана, то, думається, він має оцінюватись не як логічне продовження вчинків полуботківців, не як акт, що з них витікає і їх вінчає, а, навпаки, як намагання перешкодити розвитку, поширенню небажаних процесів, як спроба опанувати становищем, звести нанівець те, що встигли заподіяти полуботківці, стати на заваді їхніх наступних кроків. Адже саме даний наказ став підставою для того, щоб направити солдатів-богданівців на чолі з деякими членами УГВК для зміни караулів полуботківців. І це почало здійснюватись уже зранку 5 липня, тобто ще до того як оговталися і перейшли у рішучий контрнаступ військові власті штабу КВО.
Тим часом повсталі солдати продовжували розтікатися по місту, займаючи установи, влаштовуючи погроми, наводячи жах на громадян. Вони швидко зайняли Либідський район. Було заарештовано коменданта м. Києва генерала Цицовича. А в квартирі генерала К. Оберучева, командуючого військами Київської військової округи, що саме перебував у поїздці по підпорядкованих йому частинах в Житомирі 240, натовп полуботківців вчинив справжній погром. Забрані коштовності, значна кількість речей. Але сюди встигли прибути юнкери і солдати, вірні командуванню штабу округи. Погромників заарештували і доставили до Маріїнського палацу. У одного із заарештованих вилучено офіційне посвідчення члена Ради полку ім. гетьмана Полуботка. Щодо особистої позиції і дій Ю. Капкана міркування, які заслуговують на увагу, наводить М. Падалка:
«Полковник Капкан знав про організацію виступу й організаторів його, навіть більш того, був в зв’язку з ними, але виступити не хотів і не міг. Невдалий виступ Богданівського полку разом з полуботьківцями міг би здискредитувати тоді ще слабе українське військо в Києві і привести до небажаних наслідків. Отже полковнику Капкану приходилося грати подвійну ролю: він був в зв’язку з організаторами повстання, хоч участи в підготовці його й не брав, з другого боку, мусив солідаризуватися з Генеральним Комітетом як вищою українською військовою владою і виступити проти полуботківців» 241.
В ході подій офіцери, що командували полуботківцями, вдавались і до морального шантажу. Так, очоливши наряд юнкерів, що охороняли склад зброї тилової збройної майстерні Південно-Західного фронту, вони заявили начальнику караулу, що «стався переворот, всі наділені владою особи на чолі з комендантом і начальником міліції заарештовані і на їх місця призначені українці». Офіцери додали, що «сьогодні буде опубліковано Український маніфест Центральної Ради» 242. «Психологічна атака» мала успіх — караул юнкерів було знято і змовники одержали (хоч і офіційно оформлені довідкою складу) 10 кулеметів і 1200 гвинтівок 243. За іншими даними 244, полуботківці захопили в арсеналі 1500 рушниць.
На більшість киян виступ полуботківців справив враження вибуху бомби. Гнітючий, почасти панічний настрій посилився з виходом газет, які на перших сторінках крупним шрифтом з відтінком трагічності повідомили про останні події. Тут же вміщувались надто тривожні телеграфні матеріали про сплеск стихії в Петрограді.
