Переспівниця - Коллінз Сюзанна (книги полностью txt) 📗

— Нехай залишається, Плутарху, — мовив він. І Прим залишилася.

— Отже, Катніс. Пітин стан — несподіванка для нас, — мовив Плутарх. — У двох останніх інтерв’ю було видно, що він погіршився. Вочевидь, із Піти знущалися, і це не могло не відбитися на його поведінці. Однак зараз ми думаємо, що причини набагато серйозніші. Ймовірно, Капітолій застосував проти нього нову технологію: Піту накачали. Біпере?

— Перепрошую, — мовив той, — але я не можу розповісти про неї в деталях, Катніс. Капітолій старанно приховує всі дані про цей вид тортур, і на мою думку, результат не завжди однаковий. Це єдине, що нам відомо напевне. Це один із видів залякування. Термін «накачати» умовний, ми гадаємо, для таких катувань використовують отруту мисливців-убивць. Під час перших Голодних ігор тебе ужалила така оса, тому тобі ліпше за нас відомо, як ця отрута впливає на людину.

Страх. Галюцинації. Видіння. Смерть моїх близьких... Отрута вражає ділянку мозку, відповідальну за страх.

— Упевнений, ти добре пам’ятаєш, як страшно це було. Як ти почувалася опісля? — запитав Біпер. — Чи не було в тебе відчуття, наче ти не певна, що відбувалося насправді, а що ні? Більшість людей, яких вжалили мисливці-вбивці і яким вдалося вижити, розказують саме таке.

Так. Ота зустріч із Пітою. Навіть отямившись, я не знала, чи Піта справді бився з Катоном і врятував мені життя, чи я просто все вигадала.

— Виокремити справжні спогади важко, бо їх можна змінити, — Біпер постукав себе пальцем по чолі. — Спочатку їх активізують, змінюють і тоді знову зберігають у новій формі. Уяви, що я попросив тебе щось запам’ятати, — я сказав тобі це або показав відеозапис, — і поки ти намагаєшся запам’ятати подію, тобі вводять отруту мисливців-убивць. Доза не достатня для того, щоб вирубати тебе на три дні, а тільки для того, щоб посіяти страх і сумніви. Саме такі спогади відкладаються в твоєму мозку.

Мені стало зле. І тут Прим поставила запитання, яке давно крутилося у мене на язиці:

— І таке зробили з Пітою? Викликали спогади про Катніс і змінили їх так, що тепер він її ненавидить?

Біпер кивнув.

— Нові спогади такі страшні, що він бачить у Катніс загрозу для свого життя. І намагатиметься її вбити. Таке наше припущення.

Я затулила обличчя руками. Цього не може бути! Це неможливо! Щоб Піта забув, як він мене кохає... Хіба це комусь до снаги?

— Але це поправимо, правда? — запитала Прим.

— Гм... у нас дуже мало відомостей про такі методи катування, — відповів Плутарх. — Тобто взагалі ніяких. Якщо такі методи колись і використовувалися, то в нас немає доступу до звітів.

— Але ж ви все одно спробуєте? — наполягала Прим. — Ви ж не збираєтеся просто замкнути Піту в темній кімнаті, щоб він там страждав на самоті?

— Звісно, що ми зробимо все можливе, Прим, — мовив Біпер. — Просто ми не певні, чи наші спроби матимуть успіх. Страх викорінити найважче. Саме його наш мозок запам’ятовує найкраще.

— Не відомо, до яких спогадів вони докопалися, окрім тих, що стосуються Катніс, — сказав Плутарх. — Ми залучили психологів і військових медиків. Особисто я переконаний, що ми досягнемо успіху і Піта повністю одужає.

— Ви переконані? — запитала Прим з іронією в голосі. — А що думаєте ви, Геймітчу?

У маленьку щілину між пальцями я зиркнула на Геймітча. Він виснажено зітхнув і неохоче визнав:

— Гадаю, Піті може стати трохи ліпше. Але... сумніваюся, що він колись стане таким, як був.

Я щільно затулила обличчя долонями, відгороджуючись від світу.

— Принаймні він живий, — мовив Плутарх нетерпляче. — Сьогодні ввечері в прямому ефірі Снігоу публічно стратив Пітиного стиліста і всю підготовчу команду. Ми й гадки не маємо, що сталося з Еффі Тринькіт. Піта в поганому стані, але він тут. Із нами. А це уже набагато краще в порівнянні з тим, що було дванадцять годин тому. Не забуваймо про це, гаразд?

Спроба Плутарха підбадьорити мене — приправлена новиною про смерть ще чотирьох, а можливо, і п’ятьох людей — мала кепські наслідки. Порція. Пітина підготовча команда. Еффі. Всі мої намагання побороти сльози закінчилися тим, що я знову почала задихатися. Зрештою лікарям не залишилося іншого вибору, як дати мені снодійне.

Прокинувшись, я подумала: я ще зможу засинати сама, чи тепер мені завжди потрібна буде доза снодійного? Я раділа з того, що мені наступні кілька днів заборонили розмовляти, бо мені не було чого сказати. І не хотілося нічого робити. Власне, я була зразковим пацієнтом, а мою апатичність сприймали як добровільну покору волі лікарів. Мені навіть плакати не хотілося. Перед очима стояло обличчя Снігоу, а внутрішній голос шепотів: «Я вас уб’ю».

Мама з Прим по черзі сиділи біля мене, умовляючи з’їсти бодай щось. Час від часу приходив хтось і приносив мені свіжі новини про Піту та його стан. З Пітиного тіла вже вийшло чимало отрути мисливців-убивць. За ним доглядали тільки незнайомці, вихідці з Округу 13: до Піти не підпускали жодного мешканця Округу 12 чи Капітолія, щоб не ворушити небезпечних спогадів. Команда спеціалістів із ранку до ночі працювала над тим, щоб допомогти Піті одужати.

Гейлові заборонили мене навідувати: через ушкодження плеча йому прописали постільний режим. Однак на третю ніч мого перебування в лікарні, коли світло згасло і оголосили сонну годину, він непомітно проник у мою палату. Не мовивши і слова, він тільки ніжно провів кінчиками пальців по синцях на моїй шиї, поцілував мене в чоло і зник.

Наступного ранку мене виписали й наказали не рухатися й не говорити без потреби. Оскільки на руці у мене не було розкладу, я безцільно блукала коридорами, чекаючи, поки Прим звільниться від своїх обов’язків у лікарні й покаже мені нашу нову кімнату. 2212. Ідентичну попередній, от тільки без віконечка.

Тепер Денді діставав щоденний пайок, а ще. він отримав коробку з піском — вона стояла під умивальником. Коли Прим почала вкладати мене в ліжко, він вистрибнув на подушку, вимагаючи уваги. Прим узяла його на руки, але вся її увага була зосереджена на мені.

— Катніс, я знаю, тобі важко через те, що сталося з Пітою. Але не забувай: Снігоу мучив його кілька тижнів, а у нас він тільки декілька днів. Є шанс, що колишній Піта, той, який так міцно тебе кохав, нікуди не зник. Він намагається пробитися до тебе. Ще зарано здаватися.

Поглянувши на сестру, я зловила себе на думці про те, що Прим успадкувала в нашій родині все найкраще: мамині золоті руки, батькову поміркованість і мою войовничість. Було в ній і щось абсолютно унікальне, притаманне тільки їй: вміння вирізняти в хаосі життя, що там і до чого... Невже вона має рацію? Невже є шанс, що Піта не зовсім утрачений?

— Мені час повертатися в лікарню, — мовила Прим і поклала Денді на ліжко поруч зі мною. — Складіть одне одному компанію, гаразд?

Денді, голосно нявкаючи, зіскочив із ліжка й кинувся до дверей. Хіба ми можемо скласти одне одному компанію? Секунд за тридцять я збагнула, що здурію в цій клітці, й покинула Денді самого. Дорогою я кілька разів заблукала, однак зрештою дісталася Штабу оборони. Хай хто мені траплявся, всі витріщалися на мої синці, тому я зловила себе на тому, що втягую голову в плечі й напинаю комір сорочки аж до вух.

Мабуть, сьогодні вранці Гейла також виписали з лікарні, бо я натрапила на нього в одній із лабораторій. Вони з Біпером із головою поринули в якісь папери, креслили щось, обчислювали. Увесь стіл і підлога були всіяні аркушами з кресленнями, так само як і стіни, і всі екрани комп’ютерів. На одному з них я впізнала Гейлове складне сильце.

— Що це? — запитала я хрипким голосом, відірвавши їх від роботи.

— Катніс, ти нас викрила! — мовив Біпер весело.

— Що таке? Невже це таємниця?

Я знала, що Гейл часто навідується до Біпера і що вони проводять багато часу разом, але гадала, що вони вовтузяться з луками й іншою зброєю.

— Не зовсім. Просто я відчуваю провину, що краду в тебе Гейла, — зізнався Біпер.

Оскільки в Окрузі 13 я переважно почувалася дезорієнтованою, постійно хвилювалася, гнівалася й була зайнята: мене переодягали, підфарбовували чи лікували, — я й не помічала відсутності Гейла. Та й ніде правди діти — останнім часом наші стосунки було важко назвати гармонійними. Але нехай Біпер думає, що завинив переді мною.