Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович (читаем книги онлайн TXT) 📗
27) У Длуґоша (II. 397) Татари беруть участь в походї Шварна на Польщу 1266 р., але се додаток його власної фантазії: польські записки нїде про Татар не згадують.
28) Іпат. c. 575, 585, 588, 591.
29) Іпат. c. 588.
30) Іпат. c. 578-9, 585, 587-9.
31) Іпат. с. 578.
32) Іпат. с. 575-6, 581-2, Воскр. I. 172, Monumenta Poloniae II. 847, 878, III. 364. Можливо, що й татарський напад на Сендомирську землю, записаний в декотрих польських річниках під р. 1293 (Monum. Pol. h. III. 185), стояв у якімсь звязку з заходами Льва коло прилучення Люблинщини.
33) Левъ... єха к Ногаєви оканьному, проклятому, помочи собЂ прося отъ него на Ляхы... а Мьстиславъ и Володимеръ, сынъ Мьстиславль Данило поидоша неволею татарьскою — Іпат. с. 581.
34) Див. текст в прим. 14 (в сих словах є одначе ваганнє в варіантах: annua tributa i omnia tributa). Меньше вартна звістка Івана Віктрінґського, в оповіданню про подїї 1341 р., що татарський хан уважав Галичину своєю tanquam sibi et suis progenitoribus censuale (Fontes rerum Germanicarum I c. 438): тяжко покладати ся на докладність відомостей такого далекого хронїста, і сї слова можуть просто означати залежність Руси від Орди. Так само ще загальнїйший вираз; tributarii reges Litwinorun et Ruthenorum — Voigt Codex dipl. Prussiae III ч. 21.
35) Іпат. c. 536; описуючи контраст Данилової слави з пониженнєм його в Ордї, лїтописець каже: „нынЂ сЂдить на колЂну и холопомъ называєть ся, и дани хотять, живота не чаєть, и грозы приходять”. Як бачимо, риторична опись, з котрої заведеннє дани на практицї годї вивести.
36) Іпат. c. 595.
37) Таку практику знаємо докладно в пізнїйших часах на Поділю, за Коріатовичів: гроші на контрібуцію Татарам зберали ся тільки часами, а не реґулярно, були явищем надзвичайним: див. грам. 1375 і 1392, Акты Зап. Рос. І ч. 4 і Zrodla V c. 21.
38) Іпат. c. 591 (чи не читати: замість „єго” „єю рядьцахъ” ?).
39) Не було тут, як бачимо, затвердження ханом передачі володимирського стола, як думає Линниченко (див. дальше нотку на c. 103).
40) Іпат. c. 591, 611-2.
41) В сучасній лїтературі залежність Галицько-волинських земель від Татар часом занадто побільшуєть ся. Так нпр. Леонтович (Очерки исторіи рус. литов. права І c. 215) думав, що від часів Льва відносини Татар до галицько-волинських князїв зрівняли ся з загальною нормою залежности від Орди, в якій тодї були князї великоросийських земель. Линниченко (ЗамЂчанія на статью Ржежабка c. 95), виступаючи против поглядів Ржежабка, приймав також значну залежність Галицько-волинської держави від Орди — нпр. що князї затверджували ся ханом. Полємізуючи ж з моїми поглядами, висловленими в першім виданню сеї книги, він іде ще далї в тім напрямі і стає майже на тім становищу, що й Леонтович (про се його реферат в одеськім істор. товаристві і Дополненія къ замЂчаніямь, c. 109-112). Але при сїм йому приходить ся пускати ся на ріжні способи; він каже, що з правного становища відносини до Орди були ті ж самі в Галицько-волинській державі, що й землях великоросийських, тільки фактична залежність була слабша (наче б тут противставляв ся дипльоматичний акт його переведенню в практицї, а не говорило ся взагалї про фактичні відносини), іґноруючи ріжницї в формах воєнної помочи у нас і в землях північних, толкує він сю відміну тим, що наші землї залежали ”від полудневих Татар” (sіс) і т. и.
42) Іпат. c. 588-9.
43) Іпат. c. 588, 589.
44) Іпат. c. 615.
45) Т. II c. 378 і далї, passim, і c. 403.
46) Іпат. c. 605.
47) Іпат. c. 593.
48) Іпат. c. 591.
49) Іпат. c. 593.
50) Іпат. 594-5.
51) Іпат. c. 599-601.
52) Про сей епізод говорив я в т. II c. 399-400.
53) Іпат. c. 613.
54) Іпат. с. 613, пор. 574.
55) Іпат. c. 592-3.
56) Іпат. c. 596-7, 613-4, про поміч дану Володимиром разом з Юриєм Конрадови — Іпат. c. 587, пор. Monumenta Poloniae III c. 185.
57) Іпат. c. 616.
Темні часи; спадщина Мстислава; сполученнє Галицько-волинської держави за Юрия Львовича; полїтична ситуація в перших роках XIV в.; утвореннє галицької митрополїї; королївський титул Юрия; смерть Юрия. Лев і Андрій Юриєвичі, їх полїтика і союз з Прусією і відносини до Татар, литовські відносини; участь в угорських справах; руські землї й партизани за Карпатами; кінець Юриєвичів. Безкняжий час; претенденти; Юрий-Болєслав, початок його князювання; його загранична полїтика: союз з Прусією й становище супроти Польщі, союз з Литвою, польсько-угорський союз і порозуміннє в справі Галичини; традиції угорської полїтики; відносини до Угорщини Юрия-Болєслава. Внутрішнї відносини — звістки про них, релїґійна справа, протеґованнє нїмецької кольонїзації, відносини до боярства; смерть Юрия Болєслава; кандидатура Любарта, його роля. Любарт князем галицько-волинським.
На вступних роспорядженнях Мстислава та на звістцї про з'їзд Льва з Вацлавом уриваєть ся Галицько-волинська лїтопись. З тим „кімерійська пітьма” спадає на історію Галицько-волинських земель, бо якої небудь української лїтописи з сих часів не маємо, а північні лїтописи давно перестали подавати які небудь звістки про українські справи: полїтичне й суспільне житє колишнїх складових частин Руської держави розійшло ся зовсїм далеко. Скупих звісток, які можна визберати в чужих джерелах, та грамот галицько-волинських князїв, що переховали ся в чужих архивах (таких грамот до тепер звістно вісїм з р. 1316-1339) 1), ледви вистає на те, аби лише уставити ряд галицько-волинських князїв та бодай якось в приближенню означити часи їх князювання. Тільки про останнього галицько-волинського князя Юрия-Болеслава знаємо трошечки більше.
Галицько-волинська лїтопись полишає нас в р. 1290, коли на Волини сидїв Мстислав, в Галичинї Лев, а син Льва Юрий мав Белзько-холмське князївство. Як довго ще потім княжив старий Лев, ми не знаємо. В науковій лїтературі XIX в. широко розповсюднена дата 1301 р., як рік його смерти, але доказів автентичности її нема нїяких, хоч треба признати, що сама по собі вона можлива: Лев мусїв мати сїмдесять лїт уже десь коло 1295 р. і не міг далеко перетягнути за границю XIII в. З поміж написаних його іменем грамот декотрі датовані останнїми роками XIII і першими XIV в., але з сих „Львових грамот” нема анї одної певної (хоч звістно їх in extenso кільканадцять) 2). Одинока документальна звістка про нього з сих часів, яку досї удало ся видобути — се той документ Григория наджупана бережського, що називає себе урядником Льва в 1299 р. 3). Подробиць про останнї лїта житя Льва взагалї не маємо нїяких, окрім дуже пізньої і нїчим не задокументованої традиції, що перед смертию він постриг ся в монахи і дуже змінив свій суворий давнїйше характер 4).
Не знаємо, чи пережив Льва Мстислав, про котрого з кінцем Волинської лїтописи нїчого не чуємо, і навіть пізнїйших традицій не маємо нїяких 5). Не знаємо також, чи лишив він по собі наступників. В волинській лїтописи ще 1280/1 р. згадуєть ся його син Данило, тодї вже, видко, дорослий, але більше ми про сього Данила не знаємо нїчого — чи пережив він батька, чи мав потомство.
До недавна була гадка, що потомки Мстислава княжили ще в 2-ій половинї XIV в. в Холмській землї. Ся гадка вийшла з одної записи на евангелїю з датою 1376 р., де якийсь князь Юрий холмський, „син Даниліа холмского” надає чотири села холмській катедрі 6). Сього Данила признано тим Данилом Мстиславичом, хоч при тім зіставало ся невиясненим, як опинив ся він у Холмі. Але в дїйсности не можна припустити, аби в другій чверти XIV в. або пізнїйше були які небудь мужеські потомки Романової династиї, й тепер в науцї загально запановало переконаннє, що той Юрий Холмський, хоч би навіть признати ту грамоту автентичною (против автентичности її теж піднесено закиди), у всякім разї не може уважати ся потомком Мстислава 7).
