Іще ніч... - Ведмеденко Олег Валентинович (мир книг .txt) 📗
Запитання: Що символізують в Біблії золото, ладан та смирна, які подарували новонародженому Ісусові волхви?
Відповідь: В Євангелії від Матвія читаємо:
“…І ось зоря, що на сході вони [мудреці зі Сходу, волхви] її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було.
А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи.
І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його Матір’ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну” (Мф. 2.9–11).
Золото, ладан та смирна… Що символізують ці дари? Кому призначені вони?
Золото, безперечно, є царським дарунком. І принесли його мудреці світу Ісусові як правдивому Царю, як Тому, Хто явив людству світло Істини – Слово, Вчення, Ідеологію Смирення та Любові, єдино достойну царювання в умах і серцях людських.
ВОЗЛЮБИ, а для цього ЗМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є, достойно: без гніву й роздратування, без страху й тривоги, без гордощів та образи, – ось кредо воістину царської мудрості! І мудрість світу в особі волхвів, принісши Ісусові золото як символ найвищої вартості, тим самим визнає Божу премудрість єдиною, абсолютною цінністю. Прийде час, і за мудрецями прийдуть царі, як прийшла свого часу до премудрого Соломона цариця Савська. Прийде час, і “ніневітяни” – ті, хто сьогодні сповідують ідеологію матеріалізму, – покаються через “Йонину проповідь” (див. Йони 1–3 розд.). Прийде час, і “велика риба” людської спільноти неодмінно “ковтне” слово мудрості Господньої ( див. там же). Прийде час, і “народи ходитимуть у світлі Його, а земні царі принесуть свою славу до Нього” (Об. 21.24). Прийде час, і воля Творця обов’язково зацарює на землі, як і на Небі. “І приймуть царство святі Всевишнього, і будуть міцно держати царювання аж навіки, і аж на віки віків” (див. Дан. 7.18). Прийде час... Але поки що Той, Кому по праву належить це Царство, заховується в убогих яслах, і тільки мудрі знаходять Його…
Ладан. Буквально це пахуча смола, запашний деревний сік, що твердіє на повітрі і збирається з деяких ароматичних дерев. Зернятка ладану, будучи покладеними на тліючу жарину, наповнюють приміщення чудовим, неповторним ароматом. Кадіння фіміаму символізує собою щиру молитву, “пахощі” любі для Господа, а також духовну запашність благодаті Божої, мир і радість у Дусі Святім.
“Нехай стане молитва моя, як кадило перед лицем Твоїм”, – промовляє псалмоспівець Давид (див. Пс. 140(141)). “І знявся дим кадильний з молитвами святих від руки ангела перед Богом”, – читаємо в Апокаліпсисі (див. Об. 8.4). “А коли Він узяв книгу, то чотири тварини й двадцять чотири старці попадали перед Агнцем, а кожен мав гусла й золоті чаші, повні пахощів, а вони – молитви святих. І нову пісню співають вони, промовляючи: «Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племені, і язика, і народу, і люду. І Ти їх зробив для нашого Бога царями й священиками, – і вони на землі царюватимуть!” (Об. 5.8–10).
Ладан був принесений Ісусові уже як Священику – як Тому, Хто Сам Себе принесе у викупну жертву за гріх всього людства. Христос містично – це Той Великий Ієрей, Перший Священик, про Якого сказав “апостол народів” Павло:
“Отож, мавши великого Первосвященика, що Небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося сповідання нашого!
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха…
Цей, що навіки лишається, безперестанне Священство Він має.
Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступатись.
Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса,
що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, – бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе” (Євр. 4.14–15; 7.24–27).
І, нарешті, смирна. Смирна – це благовонний бальзам, мазь, якою намащували тіло покійника. Смирна була принесена новонародженому Месії, як дар Людині, Якій належить померти на хресті. Христос Священик, але Він же і жертва – Агнець Непорочний, що заколюється за гріх світу. І саме цей, останній дар, і був прообразом великої й смиренної Жертви. Неоціненної Жертви…
ХРИСТИЯНСЬКІ ВІТАННЯ
Запитання: До мене в хату завітали священнослужителі з йорданським кропленням, і привіталися: “Христос хрестився!” А я не знала, як відповісти. Розкажіть, будь ласка, як прийнято вітатися в православ’ї, і як правильно звертатися до священнослужителів?
Відповідь: Дійсно, проблема незнання віруючими елементарних, здавалося б, аспектів релігійного життя, – є сумною ознакою нашого часу. До одних з таких атрибутів церковної традиції належать і православні вітання. То як же прийнято вітатися в православній церкві? А як взагалі вітались перші християни? Як здоровкався Сам Христос? Апостоли?
Христос, посилаючи апостолів Своїх на проповідь, вчив їх:
“Як до дому ж якого ви ввійдете, то найкраще кажіть: «Мир дому цьому!»” (Лк. 10.5). Сам Ісус вітався словами “Мир вам”. Справді, мир – найбільше надбання християнина. Мир з Богом і людьми. Мир і радість в серці людини. Апостол Павло вчить нас, що Царство Боже – це праведність, і мир, і радість в Дусі Святім (Рим. 14.17). І при народженні Ісуса Христа ангели на Небі промовляли: “Слава Богу на висоті, і на землі мир, і в людях добра воля!” (Лк. 2.14).
“Радуйся!”, “Радуйтесь!” – іще одне вітання, яке ми зустрічаємо на сторінках Святого Письма. Цими словами здоровив архангел Гавриїл Діву Марію, благовістячи Їй народження від Неї та Духа Святого Дитинки – маленького Христа.
Апостольські Послання дають нам багатий матеріал для досліджень письмових вітань у часи апостолів і перших християн. Так, апостол Павло пише до вірних у Римі: “Благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!” У Першому посланні до Тимофія він вітається: “...благодать, милість, мир від Бога Отця і Христа Ісуса, Господа нашого!” Друге соборне послання святого апостола Петра починається словами: “...благодать вам та мир нехай примножаться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!”
А як же прийнято вітатися в сучасній православній церкві? Залишилось першохристиянське привітання “Мир вам”, на яке православні відповідають “І духові твоєму” (протестанти на це відкажуть: “З миром приймаємо”). Також зустрічаємо один одного словами “Слава Ісусу Христу!”, на що відвічаємо “Слава навіки”. При привітанні “Слава Богу!” – відповідаємо “Навіки слава Богу”. Коли ж до вас здороваються “Христос посеред нас!” – необхідно відповісти “І є, і буде”.
На свято Різдва Христового православні поздоровляють один одного вітанням: “Христос народився!”, “Славмо Його!” – лунає у відповідь. На Водохрище: “Христос хрестився!” – “В річці Йордані!” І, нарешті, у Великдень: “Христос воскрес!” – “Воістину воскрес!”
А як же правильно озиватися один до одного? Православні, звертаючись до брата чи сестри у Христі, так і говорять: “брате Іване”, “сестро Маріє”... Так вчив нас Ісус Христос: «...один вам Учитель, а ви всі брати», – мовить Він в Євангелії від Матвія. Апостоли і перші християни називали один одного братами. Звертання “брати”, “браття”, “брате” десятки разів можна зустріти у книгах Нового Заповіту. Зустрічаються там й інші звертання, що свідчать про різний ступінь досконалості братів-християн, або ж про різні дари Духа Святого членам Церкви Христової. Деякі з цих звертань дійшли до сьогоднішнього часу. Таке звертання “отець” (в українській традиції – “пан отче”) до священнослужителя, який є інструментом в руках Божих, вісником Божим, який повинен нести Слово Бога Живого, Його Вчення усім народам, “хрестячи їх во Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа”.
