Цифрова Фортеця - Браун Дэн (книга читать онлайн бесплатно без регистрации TXT) 📗

Сюзанна підвелася і швидко підійшла до термінала Ґейла. Екран був чорний, але вона знала, що він не замкнений, бо слабо світився з країв. Шифрувальники рідко коли замикали свої термінали — тільки увечері, вирушаючи додому. Натомість вони просто затемнювали монітори — як універсальне, засноване на кодексі честі попередження, що термінал чіпати не слід.

Сюзанна наблизилася до термінала Ґейла.

«Чхати я хотіла на кодекс честі, — мовила вона. — Що ж ти задумав, га?»

Швидко окинувши поглядом порожнє приміщення шифрувального відділу, Сюзанна повернула регулятор яскравості екрана. Монітор засвітився, але екран був абсолютно порожній. Сюзанна нахмурилася. Не знаючи достеменно, що робити далі, вона вивела на екран пошуковий двигун і вдрукувала:

Ждати доведеться довго, але якщо в комп’ютері Ґейла містилися якісь посилання на Сюзаннину програму-«слідопита», то пошуковий двигун неодмінно мав їх знайти. Це могло хоч трохи прояснити, чому Ґейл вручну скасував її програму. Через кілька секунд на екрані з’явився новий напис:

Сюзанна трохи посиділа, не знаючи, що шукати. А потім спробувала знову.

Монітор обновився й видав жменьку начебто безневинних посилань, котрі і близько не вказували на те, що Ґейл тримав у своєму комп’ютері копії конфіденційного коду Сюзанни.

Вона шумно зітхнула. «Які ж тоді програми він сьогодні використовував?» Вона зайшла до меню «нещодавніх застосувань», щоб знайти в ньому останню програму, якою користувався Ґейл. Виявилося, що це програма, яка стосувалася сервера електронної пошти. Сюзанна понишпорила на жорсткому диску й нарешті знайшла там теку електронної пошти, хитро сховану серед інших каталогів. Вона розкрила теку — і в ній виявилися додаткові теки. Схоже, Ґейл мав багато електронних імен та адрес. Серед них Сюзанна без особливого здивування виявила одну анонімну адресу. Розкривши цю теку, вона клацнула одне старе вхідне повідомлення і прочитала його.

І в неї відразу аж дух перехопило. У тому повідомленні йшлося:

Наче уві сні, Сюзанна знову і знову перечитувала це повідомлення. А потім, тремтячи від хвилювання, розгорнула ще одне.

У це важко повірити, однак ось воно — перед очима. Електронне повідомлення від Енсея Танкадо. Написане Ґреґові Ґейлу. Виявляється, вони працювали вдвох. Сюзанна заціпеніла від тієї неймовірної правди, яка лилася зі світлом на неї з екрана:

Сюзанна очей не могла відвести від екрана. Вона відчайдушно перебрала подумки інші пояснення, але таких не було. То був доказ — раптовий та невідпорний: Танкадо використав мутаційні ланцюжки для створення циклічної функції відкритого тексту, і Ґейл змовився з ним, щоб завдати АНБ нищівного удару.

«Цього... — мовила, заїкаючись, Сюзанна, — ...цього просто не може бути!»

Але в її пам’яті залунав голос Ґейла, підтверджуючи протилежне: «Танкадо кілька разів писав мені... Стретмор дуже ризикував, беручи мене на роботу... Невдовзі моєї ноги тут не буде...»

Та Сюзанна ніяк не могла вмістити побачене у своїй свідомості. Так, Ґреґ Ґейл був набридливим і противним, але він не був зрадником. Він знав, що «Цифрова фортеця» означатиме для АНБ; та ніяк не міг він бути учасником змови з метою створення незламного коду!

Утім, Сюзанна розуміла, що коли цей чоловік не мав честі та гідності, то його не зупинить ніщо. їй пригадався алгоритм «Стрибунець». Одного разу Ґреґ Ґейл уже зруйнував плани АНБ. І що втримає його від того, щоб спробувати ще раз?

«Але ж Танкадо... — ошелешено подумала Сюзанна. — Як гака параноїдально-обережна людина, як Танкадо, могла довіритися такому ненадійному типу, як Ґейл?»

Вона знала, що все це вже не має значення. Значення мало лише одне: якомога швидше дістатися до Стретмора. За якоюсь незбагненною іронією долі виявилося, що напарник Танкадо — просто в них під носом.

«Цікаво, чи знає Ґейл про смерть Танкадо?» — майнула думка в її голові.

Сюзанна почала швидко згортати теки в комп’ютері Ґейла, щоб залишити термінал таким, яким він був до її приходу. Навряд чи Ґейл щось підозрює — поки що. Вона з подивом збагнула, що, можливо, пароль до «Цифрової фортеці» схований десь у цьому ж комп’ютері. Та не встигла Сюзанна згорнути останню теку, як за склом блоку № 3 промайнула тінь. Вона стрельнула поглядом — і побачила, що до приміщення наближається Ґреґ Ґейл.

Адреналін потоком хлинув у кров. Ґейл був майже біля дверей.

«Чорт!» — вилаялася Сюзанна, міряючи поглядом відстань до свого крісла. І збагнула, що не встигне. Ніяк.

Вона різко крутнулася на п’ятах, озираючись І відчайдушно перебираючи можливі варіанти дій. Двері позаду неї клацнули. І почали відчинятися.

Сюзанна діяла інстинктивно: рішучими довгими кроками рушила вона до буфета, швидко прискорюючи ходу. Коли двері блоку № 3 засичали, Сюзанна аж ковзнула на підошвах, зупинилася перед холодильником і розчахнула дверцята. Скляна кружка, що стояла на полиці скраю, непевно гойднулася, захиталася, але не впала.

— Зголодніла? — спитав Ґейл, як увійшов до блоку, і рушив до неї. Його голос був спокійний, і в ньому звучали грайливі нотки. — Хочеш, дам тобі сиру тофу?

Сюзанна видихнула, взяла себе в руки, обернулася й опинилася з ним лицем до лиця.

— Та ні, дякую, — відказала вона. — Мені просто хочеться... — Та слова застрягли в неї в горлі, і вона побіліла, як крейда.

Ґейл із подивом поглянув на неї.

— А що сталося?

Не зводячи з нього очей, Сюзанна прикусила губу.

— Та так, нічого, — вичавила вона. Але то була неправда. На протилежному кінці кімнати яскраво світився монітор Ґейла. Вона забула затемнити його.

РОЗДІЛ 37

А на першому поверсі готелю «Альфонсо XIII» стомлений Девід Бекер забрів до бару. Маленький, як карлик, бармен поклав перед ним серветку.

— Que bebe Usted? Що будете пити?

— Нічого, дякую, — відповів Бекер. — Я просто хотів спитати, чи є у вашому місті які-небудь клуби для панків та рокерів?

Бармен здивовано поглянув на нього.

— Клуби? Для панків?

— Еге ж. Чи є якесь місце у вашому місті, де вони полюбляють стирчати?

— No lo se, senor. Не знаю, сеньйоре. Але однозначно — не в нашому барі, — усміхнувся він. — Може, таки вип’єте?

Бекеру захотілося вхопити бармена за комір і щосили струсонути. Бо все йшло шкереберть. Зовсім не так, як він планував.

— Може, таки вип’єте? — наполягав карлик. — Фіно? Херес?

Згори з динаміків тихо лунала класична музика. «“Бранденбурзький концерт”, — подумав Бекер. — Номер чотири». Минулого року вони із Сюзанною слухали «Бранденбурзький концерт», коли до університету приїздив англійський камерний оркестр «Академія Святого Мартіна в полях». Йому дуже захотілося, щоб Сюзанна була тепер тут, із ним. Легкий вітерець, що дув із кондиціонера, нагадав Девіду про спеку, що панувала надворі. Він уявив собі, як, обливаючись потом, блукає розпусним районом Тріана в пошуках якоїсь панкерши у футболці з британським прапором. І знову подумав про Сюзанну.

— Zumo de arandano, — почув він власний голос. — Журавлиновий сік.

Бармен отетеріло витріщився на нього.

— Без нічого? — Журавлиновий сік користувався в Іспанії популярністю, але пити його без нічого — щось нечуване.