Остання любов Асури Махараджа - Дереш Любко (читать книгу онлайн бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
Із палацової брами до натовпу знову вийшов брамник.
— Асура Махарадж, — оголосив він у тиші, що запала від його слів у натовпі.
— Здається, мені пора, панове. Отож, головне — не втрачати ціль. Йти і вірити. Дякую, — Асура зробив поклон, конвоїри грубо шарпнули його за мотузки і він, заточившись, пішов за ними.
Слуги Повелителя смерті завели його до великої, суворого виду зали, чия стеля ховалася високо угорі, в темряві. Посеред зали, встеленої чорним та білим мармуром, в якому все відображалося, наче в дзеркалі, стояв трон, із боків його охороняли пара безжального виду воїнів зі списами. Пара тигрів, що їх тримав на ланцюгу один із посланців смерті, при вигляді Асури Махараджа стали люто гарчати і дерти лапами повітря. На троні сидів чоловік із тонкими рисами обличчя, зодягнений у розкішні царські ризи. Він мовчки, пронизливим поглядом зустрів нового відвідувача.
— Ваша світлосте, прийміть мої шанування, — вклонився перед чоловіком Асура Махарадж. — Мене звати Асура, і я провів грішне життя на одній із підземних райських планет. Однак потім я зустрів…
Верховний суддя владно підняв долоню, й Асура Махарадж замовк. Обличчя судді, суворе і шляхетне, не зраджувало жодного почуття. Суддя дав знак герольду, і той оголосив:
— Приведіть слухачів!
Зайшло четверо шляхетного вигляду мужів із великими вухами, прикрашеними золотими сережками, зодягнутих у білі монаші одежі. Вони чули й розуміли на відстані, а бачили дуже далеко. На них лежав обов’язок фіксувати все, що відбувалося з Асурою Махараджем за життя. Слухачі вклонилися верховному судді, й старший серед них, сивобородий чоловік, прокашлявшись, почав перелічувати всі події, що мали місце в Асуриній біографії у хронологічному порядку.
— …народився у сім’ї астролога під знаком Стрільця в асценденті Меркурія. У віці двох років і двох місяців уперше скуштував плоті живої істоти, яку вбив власноруч…
— Це був папуга моєї тітки, я зробив це виключно з наукової цікавості… — спробував вставити Асура, але зрозумів, як дріб’язково виглядає ця поправка на тлі гріхів, що їх слухачі стали озвучувати, доповнюючи одне одного, далі: заздрість, хтивість, ненависть, жадібність, обман і одне суцільне безумство… Зрештою, Асура Махарадж відчув, що не має жодної влади над тим, що відбувалось, і став із уважністю слухати перелік звинувачень, подивовуючи його точності та детальності. Зачитування списку тривало довго — Асурі здалося, що це тривало, може, з добу. Судити, знову ж таки, в умовах вічних сутінків було важко. Коли ж старший слухач дійшов до моменту, де Махарадж витягнув із пекла бійки на Уолл-стріт стару жінку і кинувся сам під киї, Повелитель смерті підняв голову і зупинив свідка.
— Ти сам поліз під киї? — спитав він у Асури.
— Так, Ваша милосте, — відповів він.
— Навіщо? — Повелитель смерті примружив очі, й Асурі здалося, що його просвічують наскрізь. — Тобі ще не час помирати. Ти мусиш повернутися туди, звідки прийшов.
— Я знаю, що мені ще не час помирати, Ваша милосте. Що ж стосується мого дивного вчинку, то це довга історія. Я закохався у земну жінку і вирішив добровільно піти на Землю до неї. Я думав, що моє призначення — насолоджуватися разом із нею радощами земного життя, однак вона пробудила в моєму серці щось незвичайне. І хоч вона наступного ранку тут же втекла, це почуття залишилось у мені, і, я б навіть сказав, дало нові паростки. Вона подарувала мені здатність бачити, хоча сама була сліпою. Отож, коли я прозрів, я побачив, що всі живі істоти прагнуть одного — повернутися до Джерела, з якого вони вийшли, і знайти у Ньому своє вічне сповнення. Це знання повністю розвіяло мій страх, Ваша милосте, і я вирішив зупинити Жнива, які замірилися зробити мої колеги з Інституту гуманітарних досліджень. Зізнаюся, мною керувало те, що у нас на планеті зазвичай називають «дурнуватим співчуттям», і хоч наповсякдень я ігнорував це почуття, однак тоді мені здалося, що призначення людини лежить поза тими вузькими рамками, які намагалися нав’язати людству мої колеги. Я переконаний, що поза їжею, сном і можливістю близько спілкуватися з протилежною статтю людина здатна на значно більше. Тому я вирішив піти під киї, ваша милосте.
— Щось я не розумію, який зв’язок між тим, що ти говориш, і тією дурнуватою смертю, яку ти прийняв на себе.
— Справа в тому, Ваша милосте, що я прекрасно розумію всю незбагненність механіки цього Всесвіту, і знаю, що не мав повноважень змінювати хід історії, як він був запланований вищим керівництвом Інституту. Однак, я взяв на себе сміливість і відповідальність спробувати відтермінувати Жнива з тим, аби дати людям можливість скористатися відведеним їм часом більш розумно. Оскільки всі операції нашого Інституту в кінцевому результаті санкціонуються Верховним, я зрозумів, що маю спробувати потрапити на аудієнцію до нього. Але, позаяк у тілі людини я більше не мав можливості робити переходи між світами, я вирішив скористатися найприроднішим із коридорів і Ваші слуги милостиво провели мене до Вас. Тепер, коли Ви почули мою історію, Ви можете вирішити, як учинити зі мною, я повністю у Ваших руках.
Повелитель смерті задумався.
— Я не знаю, чим я тобі можу зарадити, Асуро Махарадж. Твоя черга помирати прийде ще не скоро, любий демоне. Твої промови торкнули моє серце, і я хотів би допомогти тобі.
— Ваша милосте, все, що мені потрібно — лиш невеличкий супровід ваших покірних слуг, які би провели мене до Верховного.
— Верховний, як ти знаєш, не терпить нахаб, які хочуть отримати у нього щось поза чергою. Своїм поглядом він може спопелити тебе. Ти навіть гадки не маєш, який він могутній. На твоєму місці я повернувся б на Землю і спробував подивитися на все, що відбувається, по-філософськи. Всі, хто помирають, помирають вчасно, і на справедливому суді вони отримують те, що їм належить по праву.
— Згоден, Ваша милосте, тут немає за чим шкодувати, я не сентиментальний. Однак, подумайте, як можу я з’явитися перед своєю коханою, не здійснивши ані спроби змінити щось? Хіба гідний чоловік, який мав можливість змінити світ на краще і не зробив цього, зможе з’явитись на очі жінці, довіру якої він хотів би здобути? Боюсь, я не зможу заглушити голос у серці сухим знанням того, що все справедливо. Милосердя вище справедливості, тепер я розумію це. Я відкрив у своєму серці джерело вічної насолоди, і з почуття вдячності перед Дашею, котра допомогла мені узріти його, я почуваюсь зобов’язаним бодай спробувати зробити щось для неї. Щось таке, що принесло б їй утіху. Я знаю, що вона не та жінка, котра тішиться матеріальними дарами. Ані розкішшю, ані владою, ані містичними здібностями її не купиш. Вона чиста, наче гірське джерело, що бере свій початок серед прадавніх снігів. Як можу я задовольнити її серце іншим способом, окрім як спробувавши зробити щось настільки ж безкорисливе, наскільки безкорисливим є саме її існування?
Верховний суддя уважно вислухав Асуру Махараджа, жоден м’яз не ворухнувся на його обличчі. Спокійним залишався й Асура Махарадж.
— Що ж, раз ти хочеш, Асуро Махарадж, я дам тобі своїх слуг, вони проведуть тебе до обителі Верховного, але далі ти мусиш вирішувати свої справи сам. Знай же, що тільки через твою надзвичайну відданість цій безкорисливій жінці я дарую тобі свою милість.
Асура Махарадж поштиво вклонився, склавши руки перед грудьми на знак вдячності.
— Проведіть Асуру Махараджа до обителі Верховного управляючого, — наказав Володар смерті, і двоє демонічних слуг із перекошеними люттю обличчями стали обіруч Асури.
— Дякую вам, Ваша милосте! Ваш подарунок упевнив мене у тому, що я рухаюся вірним шляхом, — сказав він, і в товаристві двох озброєних кривими мечами чортів Асура Махарадж попростував до виходу. Брама на терасу розчинилася перед ним, і він побачив дивовижний пейзаж, що відкривався з тераси: сутінкові долини, затягнуті туманом, блакитна мла, нечіткі обриси гір — а за тим всім стояло неясне почуття, не то смуток, не то радість, щось таке, що Асура вже відчував, коли дивився, як сходять сутінки на Мангеттен.
