Аномальна зона - Кокотюха Андрей Анатольевич (е книги TXT) 📗
«Не уявляю», — подумала Кiра та знову промовчала, даючи спiвбесiднику мовчазну згоду слухати далi.
— Волею обставин ви опинились у паралельному свiтi. Та я не можу побачити, як ви туди втрапили, i так само не зрозумiю, як ви знову опинились у знайомiй вам реальностi. Ви, зi свого боку, нiчого не побачите в iншому свiтi. Так уже влаштованi людськi очi. Ось якби дивитися один на одного через об’єктиви фотоапаратiв… Пам’ятаєте, мультик такий був, про бременських музикантiв? Там за ними ганявся Генiальний Сищик iз вбудованими в очi фотокамерами. Вiн мiг ними клацати, i камери цi були точно не цифровi. Як вам спосiб побачити паралельний свiт, га, генiальнi агенти?
Тепер Кiрi не без пiдстав здалося, що Торбас знущається з неї. Вона вже пошкодувала про свiй вiзит i витрачений час. А вже, мiж iншим, початок третьої дня. Бражник мiг би дати про себе чути.
Вона справдi не знала, чого хотiла вiд людини на кшталт цього божевiльного професора Торбаса. Але в тому, що пошук паралельних свiтiв — не найкраща iдея i не найкраще зайняття для того, хто шукає вбивцю банкiра, вона за цей час остаточно переконалася. Тепер треба знайти спосiб вийти з цiєї розмови. I з цiєї квартири.
Врятував дзвiнок мобiльного. Помiтивши, як скривився господар, Кiра демонстративно витягла трубку з сумочки, глянула, чи знайомий номер, переконалася — знайомий, вiдповiла:
— Так, добрий день. Можу, звичайно можу. Слухаю вас уважно.
Почуте треба було переварити.
— Навiть так? — перепитала вона про всяк випадок, на мить забувши про присутнiсть Торбаса.
Дослухавши спiвбесiдника до кiнця, вона зрозумiла все про паралельнi свiти.
Тут же, так само не звертаючи увагу на господаря, з якого вже готове було вихлюпнутися щире обурення, Кiра набрала номер Бражника. Вiн повинен це знати i негайно повертатися. Чим швидше вiн залишить аномальну зону, тим краще.
Абонент знаходився поза зоною досяжностi.
Друга спроба. Третя. Четверта.
Результат однаковий. Зв’язку з Сергiєм Бражником не було.
Слiди вiд автомобiльних колiс Бражник помiтив i ранiше, щойно зупинився при в’їздi в Пiдлiсне.
Та побачивши, що покинуте село не таке вже й покинуте, зважаючи на те, що машини сюди таки навiдуються, не надав цьому факту особливого значення. Адже Вiктор Шамрай, а ранiше — Тамара Томiлiна, приїздили сюди автiвками. Навпаки, капiтан скорiше б здивувався, не побачивши на дорозi жодних слiдiв: нi автомобiльних, нi людських.
Проте, прочесавши частину села i наблизившись, таким чином, до його центральної частини, Сергiй у якийсь момент звернув увагу: слiд вiд колiс тягнеться далi по дорозi i в одному мiсцi звертає з неї в певному напрямку. Не треба бути слiдопитом, аби вiдрiзнити слiди, залишенi важким джипом, вiд вiдбиткiв протекторiв легкових автомобiлiв.
Постоявши трошки бiля слiдiв, Бражник повернувся назад, тепер уже вiдстежуючи напрямок руху джипу. Виглядало, що хтось на джипi заїжджав у Пiдлiсне i, не зупиняючись, просувався далi, до центру. Сергiй вирiшив зробити так само, пiшов по слiдах i опинився на невеличкому майданi поруч з порожнiм постаментом, навпроти примiщення колишньої сiльської ради.
Ось тут джип повертав праворуч. До будiвлi, яка колись була, швидше за все, сiльмагом. Пройшовши в той бiк, Бражник несподiвано вiдчув дивний запах. Ледь вловний, але все ж донесений вiтерцем, який дмухав просто в обличчя, жбурляючи заодно дрiбненькi крапельки противного дощику.
Чомусь у цьому мiсцi Бражнику стало не по собi. Потерши скроню, в якiй почалася якась нездорова пульсацiя, вiн, керуючись тими самими дивними вiдчуттями i лихими передчуттями, знову витягнув пiстолет, зняв його iз запобiжника.
Тишу, яка раптом стала здаватися моторошною, не порушувало навiть вороняче каркання. Бражник раптом згадав почуте невiдомо де, не вiдомо за яких обставин i невiдомо вiд кого: на кладовищах вороння не кряче. Женучи вiд себе зовсiм недоречнi могильнi чи навiть замогильнi думки, Сергiй рушив уперед, просуваючись у тому ж напрямку, куди вели слiди вiд колiс.
Обiйшовши колишнiй магазин, вiн наблизився до першої хати, розташованої за ним, обiйшов її й опинився на подвiр’ї. Там, скраєчку, слiди закiнчилися. Придивившись уважнiше до вологої землi, Сергiй зробив висновок: ось тут джип розвертався i їхав геть. Далi, до сусiднiх хат-привидiв, слiди не тягнулися.
Вiдчуваючи, що розгадка поки що невiдомої йому загадки десь зовсiм поруч, Бражник, проте, пройшов до найближчої до нього хати, обiйшов подвiр’я, так само зазирнув усередину, копнув ногою якусь гнилу дошку. Потiм обстежив ще одну хату i, переконавшись, що людським духом тут не пахне давно, повернувся на мiсце стоянки джипа.
Спочатку Сергiй, штовхнувши дверi ногою, зайшов до хати. Обережно, приставними кроками, просунувшись через сiни до великої кiмнати, вiн зупинився в дверях i опустив зброю. Навiть зiтхнув полегшено — не помилився. Тут були люди, причому, неодноразово. Тут вони пили горiлку, їли чiпси та рибнi консерви. Кiлька порожнiх пляшок валялося в кутку, там же незнайомцi влаштували невеликий смiтничок з обгорток вiд чiпсiв та порожнiх консервних бляшанок. Придивившись уважнiше, Бражник не знайшов поглядом пластикових одноразових стаканчикiв. Значить, люди, ким би вони не виявилися, або приносили скляний посуд з собою, або, що бiльш iмовiрно, пили просто з горлечка.
Десь усерединi ворухнулося дуже знайоме: опер убивчого вiддiлу зараз мiг зуб вiддати, якщо невiдомi на джипi не запивали тут скоєний злочин. Убивство або щось, пов’язане з насильницькими дiями. Кожне п’яте зiзнання в убивствi супроводжувалось уточненням: «Пiсля того ми купили пляшку алкогольного напою в найближчому продовольчому магазинi i розпили її просто з горла для зняття стресу». Iнодi у Бражника складалося враження, що бiльшiсть убивць якимось чином домовились мiж собою — кожен раз запивати свiй страх горiлкою, вливаючи її в себе методом горнiста. Тобто, тримаючи горлечко пляшки бiля вуст, як горнiсти тримали горн.
Вiйнув вiтерець i з сусiдньої кiмнати потягнуло сортиром. Скривившись, Бражник таки зазирнув туди. Справдi, тут облаштували iмпровiзований туалет. Пiд стiнами випорожнювалися, клаптi використаних газет протяг ганяв пiдлогою. Вiд самих стiн вiдгонило сечею. Але ця гидота змiшувалася ще з чимось, i Сергiй нiяк не мiг зрозумiти, чому саме цей запах насторожує i лякає його найбiльше.
Вийшовши на свiже повiтря, Бражник видихнув, потiм обiйшов довкола хати, прочесавши заодно невеличкий садок i забрiвши на колишнiй город. Жодних ознак того, що тут колись щось копали. У сiльському господарствi корiнний городянин розбирався слабо, та навiть вiн знав: якщо землю не перекопувати чи не переорювати п’ять рокiв поспiль, вона стане непридатною для обробки i перестане бути родючою. А тут нi лопата, нi плуг не торкалися ґрунту два десятки рокiв.
I все ж таки саме сюди, у двiр цього будинку-привида, заїжджав джип. Саме цю територiю люди обжили, якщо бухати, срати та залишати пiсля себе iншi слiди життєвої дiяльностi для певної категорiї людей означає «обживати територiю». Чому саме тут, якщо кругом таких самих хат не менше пiвсотнi…
У глибинi двору стояв занедбаний, майже розвалений хлiв. Поруч височiв цегляний трикутник — вхiд до погреба. Бражник пiдiйшов.
Хлiв не мав дверей. Темна пройма вiдгонила холодом та порожнечею.
Вхiд до погребу старанно зачинений. Дверi не просто цiлi — на них висiв мiцний навiсний замок. Бiльше дверей, зачинених на замок, Сергiй у цьому мертвому селi не бачив. Навiть цiлi дверi не всюди були, хоча такi погреби були в кожному дворi.
Бражник глянув на годинник. Початок третьої, грудневий свiтовий день добiгає кiнця, виходить на фiнiшну пряму.
Переклавши пiстолет у лiву руку, правою опер взявся за замок, поторсав його. Шукати ключ немає сенсу, вiн напевне схований не тут. Сергiй, коротко замахнувшись, стукнув кулаком у дверi. Загуло, та дверi виявилися мiцними.
Зробивши крок назад, Бражник знову переклав пiстолет у праву руку, нацiлився. Вiн не знав, чи можна вiдчинити дверi, зачиненi на висячий замок, розстрiлявши його з «ТТ». Але, коли мертву тишу Пiдлiсного порушили один за одним два пострiли, вiн зрозумiв — можна. Пiстолет — таки справдi ефективна вiдмичка.
