Буремний Перевал - Бронте Эмили Джейн (читаемые книги читать онлайн бесплатно TXT) 📗
Я опиралася, не бажаючи підводити господаря, якому прислуговую, і зауважила, що з його боку буде жорстоко й себелюбно порушувати спокій місіс Лінтон заради вдоволення власної примхи.
— Вона хвилюється через будь-яку дрібницю, — мовила я. — Вона вся — мов один оголений нерв, їй не витримати раптового удару, я впевнена! Не наполягайте, сер! Інакше я буду вимушена сповістити хазяїна про ваші наміри; і він по старається надійно захистити свій дім та його мешканців від будь-якого небажаного втручання.
— У такому разі я постараюся не дати тобі можливості це зробити, жіночко! — вигукнув Гіткліф. — Ти не підеш звідси до завтра. Це дурниці, що Катрина не витримає зустрічі зі мною! А щодо несподіванки, то я й не хотів її несподівано вразити: ти маєш підготувати її — спитати, чи можна мені прийти. Ти казала, що вона ніколи не згадує мого імені і що його ніколи не згадують при ній. Та з ким вона може про мене згадувати, якщо виголошувати моє ім'я у вашому домі заборонено? Вона вважає вас усіх шпигунами свого чоловіка. О, я не сумніваюся, вона поміж вас мов у пеклі! Я здогадуюся про це з її мовчання — так само як і про всі інші її почуття! Ти кажеш, вона часто хвилюється й позирає тривожно; чи свідчить це про душевний спокій? Ти запевняєш, що в неї нестійка психіка. А якою вона, чорт забирай, мусить бути в її жахливій самотині? А те мізерне, жалюгідне створіння піклується про неї з «відчуття обов'язку й людяності»! З жалю й милосердя! Це все одно, що посадити дуб у квітковому горщику і чекати, що він ростиме, — він уявляє, ніби може поставити її на ноги своєю показною турботою! Давай домовимось одразу: або ти залишаєшся тут — а я прориватимуся до Катрини через Лінтона та його попихачів, — або будеш мені другом, як була досі, і зробиш усе, що я кажу? Думай! Я не зволікатиму жодної хвилини, якщо ти й далі опиратимешся всією своєю впертою натурою! Так, містере Локвуд, я заперечувала та дорікала йому, і безліч разів відмовлялася навідріз; та врешті-решт він змусив мене погодитись. Я пообіцяла, що передам його листа моїй пані, і якщо вона згодиться, сповіщу йому, коли Лінтона не буде вдома, щоб він міг прийти і потрапити у дім, якщо вдасться; а сама піду звідти й постараюся тримати подалі інших слуг. Правильно це було чи ні? Боюся, що ні — хоч у мене й не було вибору. Я гадала, що своїм посібництвом відверну нову грозу, і думала, що це побачення для хвороби Катрини буде лише на краще. Потім я згадала суворий наказ містера Едгара не приходити до нього зі своїми доносами, і тому намагалася побороти свій душевний неспокій, весь час повторюючи собі, що таке зловживання довірою — якщо цей вчинок навіть і заслуговує на таку назву — буде останнім. Попри все це, дорога додому видалася мені ще тяжчою, аніж дорога до Буремного Перевалу, і я довго вагалася, перш ніж передати листа до рук місіс Лінтон.
А ось і Кеннет; я піду вниз і скажу йому, що вам стало набагато краще. А моя історія, як то в нас кажуть, загайна — і доведеться згаяти на неї ще день, як не більше.
Загайна й гнітюча, подумав я, коли добра жінка вийшла зустріти лікаря; і не зовсім така, яку я б вибрав для власної розваги. Та байдуже! Я отримаю цілющі ліки з гіркого зілля місіс Дін; і перш за все вони врятують мене від чарівного блиску, яким сяють прегарні очі Катрини Гіткліф. Я б ускочив у неабияку халепу, віддавши серце цій молодій особі, якщо вона виявиться копією своєї любої матінки!
Розділ п'ятнадцятий
Ще тиждень минув: і моє одужання, й весна вже зовсім близько! Я почув історію мого сусіди повністю; економка поверталася до своєї розповіді кілька разів, у години, вільні від важливіших клопотів. Я продовжуватиму її власними словами, тільки трохи стисліше. Загалом вона дуже гарно оповідає, і я не думаю, що зміг би поліпшити її виклад.
— Увечері,— розповідала вона, — тобто увечері того дня, коли я відвідала Буремний Перевал, я знала напевне — все одно як бачила на власні очі,— що містер Гіткліф десь поблизу, й уникала виходити надвір, бо його лист досі ще лежав у мене в кишені, а мені не хотілося знов чути погрози чи глуми. Я надумала не віддавати листа, доки хазяїн кудись не піде, бо не могла вгадати, як це вплине на Катрину. Так і склалося, і лист потрапив до неї лише через три дні. Четвер того дня була неділя, і коли всі в домі вирушили до церкви, я віднесла листа до кімнати моєї пані. Залишався ще один А служник, що разом зі мною наглядав за будинком, і ми з ним зазвичай замикали двері на той час, поки йде служба. Та цього разу погода була така гарна, що я розчинила двері навстіж, а щоб дотримати своєї обіцянки, я, знаючи, хто може прийти, сказала служникові, що хазяйці дуже захотілось апельсинів, тож хай він біжить до крамниці і візьме хоч декілька штук, а заплатити можна й завтра. Він пішов, а я піднялася нагору.
Місіс Лінтон, як завжди, сиділа біля відчиненого вікна, у легкій білій сукні, з шаликом на плечах. її густе довге волосся підстригли ще на початку хвороби, і тепер воно було прибране у просту зачіску з кучерями на скронях та шиї. її зовнішність змінилась, як я й казала Гіткліфові; та коли вона була спокійна, у ній вбачалася дивна, неземна врода. Палкий полиск її очей поступився місцем мрійливій, сумній ніжності; здавалося, вона не помічає нічого довкола; її погляд був спрямований кудись далеко, дуже далеко — як сказали б ви, за межі світу цього. А блідість обличчя (після її тілесного одужання воно вже не здавалося таким виснаженим) і особливий вираз, що зринув на ньому внаслідок душевного розладу, — ці ознаки, хоча й вказували на свою сумну причину, все ж таки надавали їй певної зворушливої принадності; і для мене, та й для кожного, хто її бачив, вони тяжіли над будь-якими втішними доказами її одужання, підтверджуючи найгірші припущення.
На підвіконні перед нею лежала книга, і легкий вітерець час від часу шелестів її сторінками. Я думаю, це Лінтон поклав її тут: Катрина ніколи не розважалася читанням чи ще якимось зайняттям, і він витрачав чимало часу, марно намагаючись викликати в неї бодай найменше зацікавлення ці чимось, що захоплювало її раніше. Вона співчувала його старанням і, якщо цієї миті була спокійна, терпляче їх зносила, даючи зрозуміти безнадійність його зусиль лише тим, що час від часу тамувала втомлене зітхання і зрештою винагороджувала його поцілунком і смутною посмішкою. Іншим разом У вона просто відверталася і затуляла руками обличчя або навіть зі злістю відштовхувала свого чоловіка; і тоді він лишав її у спокої, знаючи, що нічим не зарадить.
У гімертонській церкві ще калатали дзвони, і здалеку долинало м'яке, мелодійне дзюрчання струмка в долині — замість шепоту листя, який улітку, коли дерева навколо вбираються в зелені шати, притлумлює цю музику. її особливо добре чути в Буремному Перевалі тихої днини після того, як зійде сніг або під час дощів. І Катрина, слухаючи дзюркіт струмка, думала про Буремний Перевал — якщо взагалі здатна була про щось думати чи щось чути; її погляд був звично відчуженим і далеким, й здавалося, що жінка не бачить і не чує нічого довкола.
— У мене для вас лист, місіс Лінтон, — сказала я, обережно вкладаючи листа їй у руку, безсило зронену на коліно. — Ви прочитайте його зараз, бо він потребує відповіді. Зламати печатку?
— Так, — відповіла вона, не глянувши на мене. Я розпечатала листа; він був дуже короткий.
— А тепер, — продовжувала я, — прочитайте.
Вона прибрала руку, і лист упав. Я знов поклала його їй на коліна і стояла, чекаючи, поки вона захоче поглянути вниз. Але вона сиділа, мов у заціпенінні, і врешті-решт я наважилася заговорити:
— Може, я вам прочитаю, мем? Це від містера Гіткліфа. Вона здригнулась, в її очах майнула неспокійна тінь згадки
і намагання зібратися з думками. Вона взяла листа й нібито уважно вивчала його; а побачивши підпис, зітхнула. Та все ж я зрозуміла, що вона не усвідомлює його змісту, бо на моє питання, яку відповідь передати, вона лише вказала на підпис — і збентежено й запитально позирнула на мене.
