Добло і зло - Карпа Ирена (читать книги онлайн без сокращений .txt) 📗
— Різниці не бачу. — ще авторитетніше ставить крапку Медвідь.
— А хороший ламінат подібний на паркет, — проваджу я, і ми одночасно розуміємо, яка це все суцільна лажа.
Паркет дорівнює лінолеуму.
ВАЖЛИВА НОВИНА ДНЯ
Медвідь, попиваючи чай зі шматками фейхоа і цедринками:
— Блядь, поймала лімончік. Патом пасматрєла на тєбя, атвлєклась і виплюнула. Тєпєрь єво апять лавіть.
Зловила, полегшено зітхнула, відкинулася на спинку Дарт Вейдера і похвалила себе: "Хух. Лідєр".
КОРОТКА ІСТОРІЯ ПРО ТЕ, ЯК МИ ШВИДКО РОЗБАГАТІЛИ І ВАСЯ ПОВЕРНУЛАСЯ ДО НАС У СЕРЕДУ
— Ну, і як це сталося? — цікавлюся я.
— Алігарх, кроме всєх етіх фруктав і карзін, дал нам єщьо і дєнєг, — твердо мріє Ведмідь.
— Та нє, так не буває.
— Та ясно, шо не буває.
— Тоді Вася повернулася і привезла нам многа дєнєг. — Пропоную я.
— Нє нада. Бо вона так вийде заміж і я цього не переживу. Давай Вася вернулася і робила Грізліка щасливим з кожним днем все більше і більше — шість годин, вісім…
Якийсь час ми мовчимо, а потім Медвідь каже:
— Я Лев Палікарпавіч.
Отак ми й розбагатіли. А Вася приїхала. Правда, не в середу, а в четвер.
ПРИНЦЕСА ВАСЯ
Вася була принцесою. З нарощеними нігтями, великими цицьками і купою косичок. Не червоних, як у Медведя, а чорних, типу під натуральні. Я Васю дуже любила, бо Вася мене не напрягала і давала носити свої бірюльки. В мене таких блискучих ніколи не було. Бо ніколи не було під рукою справжніх ТЬОЛОК. Вася як символ. Вася як безплатна радість. Вася як пристрасть Ведмедя. Вася як об'єкт антропологічного дослідження. Вася як окраса нашого дому, куди ми заманили її байками про депутатські машини і зірковими перспективами. Вася як цілодобовий користувач ЖЖ і аськи. Вася як пересувна вечірка. Вася як безплатний алкоголь.
Колись її екс — Рєдісов, дав їй почитати мою книжку, і тоді Вася взяла і пішла від нього до Ведмедя. Не знаю, в чому тут зв'язок, але Рєдісов коли-небудь мене приб’є сухим батоном без висівок.
ГУМОВА КАЧЕЧКА
Ахілесовою п’ятою Медведя були гумові качечки. Цей невроз проявився не в ранньому дитинстві, а в цілком зрілому віці тварини, у 24 роки. У нас була кімната Рєзінавай Утачькі — в цю кімнату всі боялися ходити, а найбільше Михайлина. Навіть вікно вона там мила, намагаючись не кинути погляд на зловісне жовто-рожеве каченя, бозна-для чого запхане за трубу батареї під самою стелею. В кишки і дроти, що колись вели до люстри, попередні орендарі квартири (мормони, чи що) понапихали навіщось штучних ялинових гілок. Напевно, святкували свої екстатичні сектантські свята. Новий рік, наприклад.
Але самих сектантів ми не боялися — Ведмідь тільки пообривав зі шпалерів наклейки з розтиражованим Джізасом, а я навіть наказала не чіпати одну на дверях. Там теж був Джізас і досить влучні слова для тих, хто підсцикає виходити надвір, у гидке вороже місто: "Бо якщо Господь із тобою, кого ти убоїшся?" За точність цитати не відповідаю. А от Ведмідь взагалі за себе не відповідав, коли його відправляли мити підлогу в кімнату Рєзінавай Утачькі, що її ми ніяк не наважувалися вийняти з-під стелі.
— А ще ти боїшся вантузів, — припускала я, — бо вони нагадують тобі про гумових качечок.
— Всьо-та ви знаєте, доктар…
Так там Качечка й висіла, поки не приїхала Вася, котрій начхати було на наші забобони.
— Я знаю, як ми це зробимо! Є один спосіб… — примружилась вона.
Коли ми знімали з верхатури качечку держаком від швабри, та жалісно дивилася в очі Васі й ніби промовляла: "Не віддавай мене їм!"
Ведмідь стояв і нерухомо споглядав качечку:
— Ага, і зараз вона переведе на нас очі і скаже: "Ви теж не викидайте мене! Я останній захист цієї кімнати від Сил Зла!" і ми обісцяні побіжимо всі втрьох геть щойно вимитим коридором…
СЕРЖАНТ ВИТЯЖКА
Ми сидимо на кухні. І куримо цигарки. Тьолки — бо курять. Я — бо сиджу з тьолками. Плюс дизайн хороший: сірий, в полосочку.
— Я курю, бо це в мене гопнічний рефлекс… І ви дві гопніци в вєчєрнєм свєтє… — задумливо видихаю дим. Його багато, бо курити я не вмію.
— Карпа, закрий рот, відкрий витяжку. — Ведмідь хамить в вєчєрнєм свєтє.
— О, точно. Можна замість слова "рот" казати "витяжка". Закрий свою витяжку!
— Дуже по-армійськи звучить, — погоджується Ведмідь.
— Ага, по-армійськи. Сержант Витяжка.
Вася до мене, тикаючи в покоцану давно колись ногу:
— А цей шрам у вас звідки, сержант?
— Це я з лжка впав… У сенсі, у В'єтнамі.
Вася:
— О, в мене теж такий є! — Показує подібний шрам у себе на гомілці. — Це я з лавочки впала… Ну, в смислі, тоді, в Перл-Харборі…
Медвідь задирає свою штанину:
— А це я… не побрила ноги. Ще тоді, тоже в Перл-Харборі.
ГОЛОВНИЙ ПРЕДМЕТ *ЕБЛІВ
А, щоби не забути сказати. Бо так нечесно. Алігарх, зглянувшись над нашим позірним зляганням із півздутим Дарт Вейдером, подарував нам ліжко. Справжнє Ліжко. Пахуче й індонезійське. За купу грошей. Я сама вибирала.
Ліжко тепер кочувало в нас із кімнати в кімнату. Щоби досягти максимального фен-шую.
Спали ми на ньому всі втрьох. Але при бажанні місця би стало ще двом красивим тайським емігранткам.
— Слушай, Карпа. Давай ми в кліпе "Секс" снімєм ету кравать? — пропонував деколи заощадливий Медвідь. — На декораціях зекономимо.
— Щоби на ньому сидів екс і їв депресивно шоколадки?
— Нє, — каже Вася, — треба щоби твоїми ексами були ті чотири чуваки з харківського балету.
— Балєруни?
— Пі-джеї! — Ведмідь.
— А ми за сценарієм маємо з ними усіма переспати. — Вася. — Ой.
КВАРТИРНИЙ ПЛАН
— О, тьолки. Давайте зробимо собі в коридорі Алею Звйозд! — кричить Вася, підібгавши ноги на здутій половинці Безіменного Матрацу. Він зелений, плаский і нам його дав Кучерявий Хлопчик як запоруку того, що ми не повернемося на його жилплощу.
— Точно, — кажу я, — наші імена плюс імена Чайника Лєни, Дарта Вейдера, Шерлока Голмса…
— А ще би кльово, щоби там лампи денного світла так запалювалися поступово, — каже Вовчик, — пум, пум, пум!
— Та нє, — раціоналізую я, — ми не зможемо реально встановити такі лампи… треба щось простіше типу…
— О, точно. Можна цю, як її, гі… гі…
— Гільйотину? — підказує Ведмідь.
— Гєрпєс? — питає з надією Вася.
— Та нє, — каже Вовчик, — гі… гі… ну, на Новий рік!
— Гірлянду! — видихаю я.
— Гірлянду, — погоджується Вовчик. — І силіконом покрити все.
— Прощайте, Карпині сіські! — Радіє Ведмедець.
— Вовчик, скажи їй! — благаю я.
— Що сказати?
— Що цицьки не силіконові.
— Не силіконові.
— Ага. Значить, прийдеться знову все купляти в будівельному супермаркеті… — зітхає Ведмідь.
Отак вони й жили. Пизділи цілими днями про будматеріали, час від часу їздили по них у супермаркет і поступово порожня квартира переставала бути порожньою — її починав заповнювати хлам. Ремонт поки що мав лише пасивний характер — будувалися плани і складалися мертвим гамузом будматеріали. Вже сто п’ятдесят разів "перефарбовувалася" кухня (від помаранчевих кругів а-ля диско-сімдесяті до зелено-рожевих смужок а-ля взагалі невідомо що). Нахабним чином з журналів видиралися всі сторінки з дизайнерськими кухнями-камінами і навіть клумбами.
— Тут ми ставимо барну стійку, а тут вішаємо гамак! — махав лапами Ведмідь.
— А коло цієї стінки виставляємо бухло! — додає Вася, ніби не знає, що в алкоголю в цьому домі не буде жодного шансу накопичитися в виставочній кількості. Це ми з Вовчиком по фітотерапії виступаємо, а в харківських тьолок свої пріоритети.
