Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович (книги без регистрации полные версии .txt) 📗
Але старовинна пісня повідала й про інше: про владу ростово–суздальської землі, про царів–ханів, про закони. Народ ніколи не зберігав багато століть у своїй пам’яті щось дріб’язкове і пусте.
А далі історія засвідчила, як саме московити, за вказівкою того самого хана Узбека, вбивали, різали, палили і «ганьбили» за смерть Щелкана повсталих тверян. На цю тему московити пісень не зберегли.
Отже, ми переконалися: як би російські історики не називали ханських намісників на своїй землі, суть питання від цього не мінялася. То були повновладні правителі Золотої Орди, які сповідували єдині закони імперії та служили єдиному правителю — ханові.
Погляньмо, які ще чиновники заполонили землю московитів, починаючи з 1238 року. При цьому не будемо користуватися московськими побрехеньками про «незалежний від Золотої Орди розвиток», про «московських володарів–самодержців» і т. ін. Звернемося до офіційних документів Золотої Орди. Ось що говорив про ці документи російський професор І. М. Березін:
«…Головним джерелом для дослідження мали би служити насамперед офіційні документи Золотої Орди, які вціліли до нашого часу: таку збірку становлять тарханні ярлики, які Хани видавали в різний час і різним особам. Тут на першому плані стоять турецькі оригінали, зібрані в моєму виданні: Тарханні ярлики Тохтмиша, Тимур–Кутлука і Саадет–Гірея (Казань, 1851), до яких додається російський переклад… На другому плані стоять російські переклади тарханних ярликів, видані нашому духовенству, правильність та оригінальність яких є безсумнівними» [40, с. 6].
Про що ж свідчать золотоординські документи?
Насамперед, вони прояснюють значення слова «князь». Читаючи російську історичну літературу, ми стикаємося з безліччю князів ростово–суздальської землі і сприймаємо їх як володарів та власників цієї землі. Тим більше, що й хани Орди величають їх цим словом. Але в імперії Чингісидів слово «князь» мало зовсім інше значення. У Золотій Орді князями величали десятки тисяч людей.
Відразу зазначимо: всіх нащадків роду Чингісидів по чоловічій лінії величали не тільки словами: «Князь ординський, татарський», а й додаванням слова «оглан», тобто «принц по крові». До принців по крові належали ханові діти чоловічої статі від усіх дружин та наложниць.
Цілком зрозуміло, що вже в часи хана Батия таких принців по крові в Золотій Орді налічувалася сотня, якщо не більше.
Існували «князі ординські, татарські», які отримували це звання за вислугу на військовій або цивільній службі. Так, усі темники (ті, що командували десятьма тисячами війська), тисяцькі і навіть сотники належали до «князів ратних, полкових, полководних… тільки різнилися почестями: одні сиділи вище, а інші — нижче» [40, с. 63].
Були також:
— «князь улусний, удільний» [40, с. 52];
— «князь ординський, татарський… в Золотій Орді були князі без уділів та влади, які відзначалися своїм походженням з Орди» [40, с. 52–53];
— «князь людський. На відміну від попереднього… були в Орді князі іноземного походження, тобто князі підкореного племені» [40. с. 53];
— «князі волосні та міські» [40, с. 71].
У Золотій Орді титул князя був дуже поширеним і не мав того ж значення, що в російській історіографії. Тому, коли йдеться про московського або тверського князя в період з 1238 до 1502 року, сприймайте цей титул більш ніж критично, тому що може йтися про звичайного військового сотника. Це в кращому разі. Вище за тисяцького московський князь піднятися не міг.
Саме такими князями була наповнена ростово–суздальська і рязанська землі в ХІІІ–ХV століттях. Треба розуміти: до княжого прошарку в Московії належали не тільки чоловіки династії Рюриковичів, а й сотні татар Золотої Орди, які прибували до північних улусів держави. У першій книзі я вже наводив слова професора Л. М. Гумільова про те, як вихідцям з Орди у Московії «дарували князівські титули». І в це питання московити докинули «доважку брехні». Виявляється, ніхто нікому нічого не дарував. Очолив татарин у Московії військову сотню або й тисячу — і автоматично ставав князем. Така історична правда.
Дуже прагнула душа московита величі від найдавніших часів. А її, тієї величі, куди не глянь — все нема та й нема. Одна брехня навколо.
Ми з’ясували, хто були ті люди, котрі заполонили північні улуси Золотої Орди, як–от: князі, даруги, баскаки. Професор Л. М. Березін навіть уточнив, що були вони великими, малими, удільними, волосними і т. ін.
«Судячи з великого баскака Амрагана, про якого згадують наші літописи, баскаки ділилися на великих та малих; крім того, вони відрізнялися за областями, з яких збирали данину» [40, с. 71].
Мабуть, самі чи то даруги, чи то баскаки не ходили по дрібних поселеннях, збираючи данину. Зрозуміло, при владоможцях існували чиновники і служби, які контролювали всіх і все. Пригляньмося до основних із цих служб, а також поєднаймо їх вивчення з фактом збирання данини з населення.
Отже, яку данину та податки збирали з підкорених народів? Спробуємо перелічити їх та стисло пояснити.
1. Данина десятинна. «Десятина була всезагальним податком у мирний час і обов’язково становила основне джерело доходу. Перепис народу для десятини відбувався неодноразово» [40, с. 92].
Для збирання цього податку існувала фінансова служба при адміністрації баскака (даруги), до якої входили:
— розкладачі подушних (данники),
— вагарі,
— повісники,
— поборники,
— переписувачі та інші.
Ці чиновники працювали в улусах постійно. Бо лише з1238 до 1272 року було проведено три загальні переписи населення. Місцеві ж переписи й облік населення в улусах відбувалися постійно. Одночасно вівся облік заплаченої кожним двором десятини. Майже у всіх ханських ярликах є згадки про чиновників цієї фінансової служби.
2. Тамга. «У російських (московських. — В. Б.) літописах цей податок зазвичай стоїть поруч із десятиною, а в пізніших актах — разом з митом… Якщо звернутися до самого значення слова «тамга», то ми повинні зробити висновок, що це було тавро, яке накладалося на щось. І, відповідно, вже сам процес накладання тамги тягнув за собою певну оплату» [40, с. 92].
Зрозуміло, були люди — хранителі тамги, які збирали податок. У «ханських ярликах російським митрополитам» є згадка про цю службу.
Але ще цікавіше те, що навіть в «Уставі князя Ярослава», виданому Новгороду, а це сорокові роки XI століття, згадується податок Тамга. Що, зрозуміло, свідчить про московську фальсифікацію старовинного першоджерела. Адже в часи Ярослава Мудрого поняття «тамга» не існувало. І тут брехня!
3. Мито (Цареве, Царицине…, Даруги, Посла, Митників (посланих). Мабуть, величина цього збору була дуже непостійна…» [40, с. 93].
4. Поплужне.
5. Ям.
6. Підводи.
7. Корм, харчування послів, Цариць, дітей Ханських, коней Ханських.
«Ми бачимо з цього податку і мита…, що не тільки хан, його сім’я та родичі, а навіть їхні коні не були забуті при розкладці податків» [40, с. 93–94].
8. Мить. «Митем називалося мито з товару при перевезенні через внутрішню заставу, його брали з воза або судна: до кінця XV століття платили зазвичай сухий мить у розмірі 1 гріш з воза. При Татарах миті, крім міст, існували в селах та повітах» [40, с. 94].
9. Мостове. «Згадка про цей податок… трапляється в Ханських ярликах» [40, с. 94].
Йдеться про податок на утримання доріг.
10.Рекрутство, війна.
10. Збір раті. «Зазвичай ці два податки означали не тільки взяття рекрутів натурою, а й побори на війну і на рать» [40, с. 94].
Про інші податки, які ханська влада брала з московитів, говорити не будемо, бо вони часто змінювалися та не були постійними. Хоч інколи й перевищували окремі постійні податки. Скажімо, чого тільки вартували «дари для хана» та його оточення.
Звернімо увагу на існування в Московії інших служб ханської адміністрації, як–от:
— побережної служби, яка збирала «водяне мито, що звалося побережним і знімалося за причалювання до берега» [40, с. 74];
