Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович (читать полные книги онлайн бесплатно TXT) 📗
ІІІ. У XIX столітті, в роки становлення російської археологічної науки, російські археологи провели масові розкопки на території походження московитів. так званій ростовсько-суздальської землі. Особливо великий внесок в археологічні дослідження території майбутньої Московської держави вніс, по суті, родоначальник російської археології — археолог Олексій Сергійович Уваров. Упродовж 1851—1854 років його наукова експедиція розкопала й дослідила 7729 курганних поховань у колисці Московії. Дослідження засвідчили проживання фінського племені Мері впродовж багатьох сотень років (VIII—XVI століття) на території тодішніх губерній: Московської, Тверської, Ярославської, Костромської, Калузької, Володимирської, Нижегородської, Івановської, Рязанської, Вологодської. А навколо Мері на сотні кілометрів проживали споріднені з нею фінські племена: марі, мурома, мещера, мордва, весь, морт-комі, уд-морт і так далі.
Археолог О. С. Уваров констатував: "Проведені дослідження повністю підтвердили достовірність свідчень літописця: "а на Ростовському озері Меря, а на Клещині озері Меря також...", звідки згодом Меряни вийшли, поширюючи свої території. Для зростаючої чисельності народу простір, зайнятий навколо озер, виявився недостатнім" [4, с. 2].
Найціннішим став той факт, що на території зародження московитів ученим О. С. Уваровим і його колегами не виявлено жодного слов’янського поховання. Навіть єдиної київської монети X—XII століть не виявлено. Тобто ці факти, уже вкотре, свідчать про роздільне проживання й розвиток фінських і слов’янських племен. Перетікання слов’ян упродовж VIII—XVI століть на територію ростовсько-суздальської землі археологія не зафіксувала.
VI. Однак найбільш вагомого удару по так званій теорії московського слов’янства завдала російська антропологія. Вона встановила проживання впродовж VIII—XVI століть на території ростовсько-суздальської землі, цієї колиски московитів, цілком відмінного від київських слов'ян етносу. То були етноси, різні за антропологічними показниками: одні — брахіцефали, інші — доліхоцефали. Отже, московити були народом іншого, не слов’янського, походження й не мали у своєму корені слов’янського начала. Але найціннішим стало свідчення московського антрополога професора А. П. Богданова:
"Таким чином, Ярославська, Володимирська, Московська, Тверська, Вологодська, Рязанська, Нижегородська губернії — це місцевості з Мерянським заселенням... Отже, і краніологія підтверджує добуте археологічним і лінгвістичним шляхом. Різниця лише в тому, що краніологічний тип, властивий... Мерянському населенню (доліхоцефалія. — В. Б.) триває на Південь і Південний Захід набагато далі — до Чернігівської та Київської губерній, а на П(івнічний) З(ахід) і З(ахід) веде до Мінська, Новгорода та Олонецької губернії" [20, с. 7].
Як довели антропологічні дослідження професора А. П. Богданова, перетікання слов’янських племен в IX—XIII століттях у межиріччі Оки і Волги не могло відбутися навіть із тієї простої причини, що вже за чернігівською землею проживали фінські племена. І мігрувати на багато сотень кілометрів по чужій території було просто неможливо. Та головне: жодних слідів міграції слов’ян російська антропологія не виявила.
Настав час відкинути російську брехню про "слов’янське походження Московії". Бо московити походження фінського.
