Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗

Я думаю, що весь 1648-й рік, підчас обох війн, весняної й осінньої Хмельницький стояв під впливами козацьких і шляхетських мальконтентів, тих що стали його товаришами, коли він утік на Низ в 1647 році, і тих, що влилися в його гурток з польської армії розгромленої під Камінним Затоном, Жовтими Водами і Корсунем. З їx участю складалися (я хотів сказати — під їх диктат писалися, але не хочу вживати виразів занадто різких, нижче читач побачить, чому саме такі вирази йшли мені на гадку), так кажу — за їх порадою складалися постуляти-minimum вислані з-під Білої Церкви королеві: 12 тис. козацький реєстр і поверненнє церков православним ¹). Вони б укладали й більш далекосяжні побажання, котрі мали бути поставлені комісарам нового короля; ми їх не почули, і тому можемо тільки гіпотетично про них говорити, на підставі заяв на елєкційнім соймі і ріжних балачок ²). Військо Запорізьке мало підлягати тільки королеві; на козацьку територію не мало вступати коронне військо; коронні урядники і достойники, воєводи і старости на сій території або позбавлялися зовсім своєї влади або дуже обмежувалися в ній (козацьке “удільне панство”, як се називали ³); мабуть обмежено було б маґнатське землеволодіннє; в реліґійній сфері-вже не оборона православної церкви від насильства, а повне скасованнє унії. Так можна приблизно уявляти собі домагання тодішньої компанії Хмельницького -в духу козацько-шляхетських побажань (перетворення “старинного козацтва” в своєрідну шляхту Козацької України) і шляхетсько-козацького монархізму (зміцненнє влади короля супроти можновладців, безпосередній звязок з ним козацького війська, вже сильно насиченого-в його горішніх верствах-шляхетським мальконтентським елєментом, епоха великих війн під королівським проводом, честь і місце відважним енерґійним воякам — як в часах Баторія або в часах Московської смути).

Ясно сформулованих домагань сього менту не довелось почути, тому що на гурток Хмельницького, з його приїздом до Київа при кінці 1648 р. налягли нові впливи- київської інтеліґенції, єрархії української і грецької, концепції визволення української церкви і східнього християнства,-українська національна проблєма в церковнім аспекті. На своїм місці я вияснив, чому я думаю, що досі Хмельницький здалека стояв від сих кругів, і ся ідеольоґія була для нього новою і чужою. Походженнєм і вихованнєм він був близько звязаний з тими “покривдженими шляхтичами”, що окружили його в перших стадіях його повстання ⁴) і вибрали його своїм проводирем, а потім ще гойно доповнились суголосними елєментами з виходом Богданового війська на волость. Син панського офіціяліста, що вважав себе шляхтичем, вихований мабуть на польськім маґнатськім дворі, потім в єзуїтській колєґії, в такім же шляхетськім окруженню, позбавлений “фортуни” утвореної з панської ласки, він мислив тими ж катеґоріями, що й сі шляхетські “неудачники”, що його окружали і більш менш однаково реаґував на сучасні обставини і події повстання. Але ніщо не вказує на які небудь звязки його з національно і церковно настроєними кругами — которих Київ був тоді осередком ⁵), і тим ріжчий перелом настав в його гадках, плянах, тактиці, коли сей київський осередок проголосив його надією християнства, порівняв з Мойсеєм, Макавеями, Костянтином Вел., і сим комплементам притакувала не менша особа як вселенський патріярх, називаючи його князем Руси, фундатором нової православної держави, підчеркуючи ту велику ролю, яку може ся козацька держава відограти в боротьбі за визволеннє православного світу. Під впливом задушевних розмов на сі теми з патріярхом, митрополитом, найвизначнішими представниками київського церковного і ученого світу творяться нова політична проґрама, котру Богдан накидає своїм товаришам. “Перше я за свою шкоду і кривду воював, тепер буду воювати за нашу православну віру”, формулував він сам сю політичну зміну. Формула буде мабуть вірна, коли “свою шкоду і кривду” ми візмемо не в чисто персональнім розумінню, а приложимо се до “кривди” тої верстви, з котрою зсолідаризувався Богдан, підіймаючи повстаннє, а “православну віру” візьмемо в національнім аспекті-визволення православної Руси, “по Львів, по Холм і Галич”. Богдан не хотів уже ні говорити про чисто козацькі справи: реєстр. права козацькі. Метою ставив повну державну незалежність України в її історичних границях, в сім розумінню очевидно називав себе “єдиновладцем і самодержцем руським” — не в значіню монарха з необмеженою владою, як се інтерпретує Липинський, а голови суверенної держави, в противставленню до торішнього роялізму — плянами автономної козацької України в безпосередній владі короля. Доводилося йому инколи й тепер збиватися на сі роялістичні ноти, але політика його цілком ясно орієнтується на незалежну Україну.

Я таким чином рішучо відкидаю погляд, що Хмельницький і його однодумці в 1649 р. далі лишились на ґрунті козацької автономії в рамцях Річипосполитої так як стояли в р. 1648, і мовляв Зборівський договір дає нам вираз їх політичної проґрами ⁶). Зборівський договір був їх капітуляцією, продиктованою зрадою хана; він не виявляв ніякої програми, се був тільки примусовий виступ з безвихідної позиції, до котрого Хмельницький і його компанія навіть не вважали можливим признатися перед військом, як то було, здається мені -досить ясно показано в попередній частині сеї праці ⁷). Козацько-шляхетська проґрама — minimum скінчилася в грудні 1648 р. і Хмельницький і К ⁰ до неї більше не поверталися-хоч прихильників у cеї програми в козацько-шляхетських кругах і далі не бракувало. Проґрама незалежної від Польщі України від січня 1649 р. вже не сходила з столу Хмельницького — але виявилися всі труднощі її переведення. Фіяско зборівське, далі берестецьке ясно показували, що Крим перестав бути козацьким союзником, а хоче бути арбітром в українсько-польських змаганнях і не допустить до повної емансипації України від Польщі. З другої сторони ясно виявлялася зневіра маси селянської і почасти — козацько-хлеборобської (“черняків”) до політики старшини.Ся маса маліла через спустошення й еміґрацію, а то що з неї лишилось, ставало все менш охочим до підтримки українського уряду. Крива української революції безповоротно заломилася в зборівській капітуляції і більше не змогла випростуватись. Небезпечні повстання раз-у-раз ставлять грізне мементо перед очима Богдана, він не може обходитися без підручної татарської орди і німецької ґвардії. Його гурток розпучливо шукає зовнішньої сили, яка б могла заступити місце зрадливої Орди в усякого рода стратеґічних плянах — і скріпила б становище уряду супроти своїх мас. Москва, Порта, Євангелицька ліґа з Ракоцієм і Радивилом на чолі (поки не вдається завязати ближчих звязків з Швецією і Брандебурґом) — мляво й безуспішно се йде. Порта не жалує чемностей і компліментів, але не може дати нічого реального. Москва зловіщо вичікує. Ракоцій і Радивил не рішаються виступити відважно. Швеція ще безвладна під проводом свого старого канцлєра.

Україна нидіє, розпорошує свої сили. В суперечних борсаннях українського уряду трудно вхопити яку небудь тактичну лінію. В сих скоках з одної орієнтації в другу я власне бачу доказ того, що Богдан досить легко підпадав впливам близьких людей; в сій затяжній крізі спиралися суперечні гадки ріжних близьких йому людей і він давав себе вести то в один бік, то в другий. Я думаю, що був тільки оден пункт, на котрім він не давав себе збити з орієнтації, яку йому давала його інтуіція — там де панував інстинкт самозаховання — себто заховання своєї влади. Тут Богдан був безоглядний і рішучий і не піддавався нікому. В політиці ж і у нього не було твердої лінії, і тому що в сім політичнім присмерку інстинкт не виручав і “по — ночи всі коти сірі”, він так легко йшов то за одною орієнтацією то за другою.

Особливо се ясно показують його хитання між орієнтацією мусульманською й антимусульманською. Ходячі фрази того часу про спільний інтерес всього християнства і святий обовязок боротьби з мусульманським світом очевидно не перешкоджали йому бути повним індіферентистом в сих справах, і він був би твердим прихильником Отоманської системи, якби вона могла послужити для нього твердою політичною базою. Але в сей мент вона була нездатна на се — так само як і католицька, против мусульманська ліґа. Тому Хм. виходить то на ту стежку то на сю, не жалує фразеольоґії-але нічого конкретного на сих стежках не знаходить і тільки заплутує ситуацію своїми перескоками.