1Q84. Книга І - Мураками Харуки (книги онлайн полные версии TXT) 📗

Тенґо хитнув головою:

— Ні, не знаю.

— До роботи в ній залучилася вся родина Фукади, тобто його дружина та Ері. Вся сім'я ввійшла до її складу. А ви уявляєте собі, що це була за «школа»?

— Приблизно, — відповів Тенґо. — Організація на зразок комуни, у якій її члени жили спільно й заробляли на прожиток працею в сільському господарстві, зокрема на молочній фермі, яка поширила свою діяльність на всю країну. Приватна власність у ній не визнавалася, все майно було спільним.

— Саме так. У системі під назвою «Такасімська школа» Фукада шукав країну Утопію, — сказав, нахмурившись, сенсей. — Але ж відомо, що ніде на світі нема такої країни. Так само, як алхімії та вічного двигуна. На мою думку, така система відтворювала бездумних роботів. Від людської голови відмикалося електричне коло мислення. Це був світ, схожий на той, який описав Джордж Орвелл у своєму романі. Та, як ви, може, знаєте, людей, що радо шукають такої мозкової смерті, у світі немало. Бо вона, так би мовити, їх улаштовує. Можна не думати про складні речі, досить мовчки робити те, що накажуть зверху. І не залишитися голодним. Для людей, які прагнули такого середовища, «Такасімська школа», можливо, справді була країною Утопією.

Але Фукада не належав до таких людей. Він послідовно намагався про все думати власною головою. Жив за професійною звичкою. А тому не міг задовольнитися життям у такій комуні. Звісно, спочатку з таким станом речей погоджувався. Вигнаний з університету разом із зарозумілими студентами, не мав куди подітися, а тому вибрав «Такасімську школу» як тимчасовий притулок. Крім того, сама вона була його власним «ноу-хау». Її члени мусили вивчати технологію сільського господарства. Всі вони, сам Фукада й студенти, виросли у великому місті й про працю на землі нічогісінько не знали. Приблизно так, як я, скажімо, про конструювання ракет. А тому з перших кроків їм доводилося набувати багато практичних знань про структуру товарообороту, можливості та вади самозабезпечення, а також про конкретні правила співжиття. Упродовж двох років вони навчилися того, що змогли. Коли запалювалися бажанням, то швидко вчилися. Точно проаналізували сильні і слабі сторони своєї організації. Згодом Фукада, потягнувши за собою своїх прибічників, вийшов із «Такасімської школи» й створив незалежну комуну.

— У «Такасімській школі» було весело, — сказала Фукаері. Сенсей посміхнувся.

— Малим дітям там справді жилося весело. Та, підрісши й усвідомивши себе, більшість дітей ставилася до життя в ній як до живого пекла. Бо природне бажання думати власною головою зверху пригнічувалося. Це, так би мовити, скидалося на «перев'язування» мозку.

— Що за «перев'язування»? — спитала Фукаері.

— Так у Стародавньому Китаї малим дівчатам перев'язували тканиною ноги й силоміць запихали у тісне взуття, щоб ноги не росли, — пояснив Тенґо.

Нічого не кажучи, Фукаері уявила собі цю картину.

А сенсей вів далі:

— Звісно, ядром групи розкольників, якою керував Фукада, були колишні студенти — хунвейбіни, які разом з ним брали участь у студентських акціях. Крім того, до них захотіли приєднатися також інші люди, і група розкольників, зростаючи, як лавина, стала налічувати таку кількість членів, якої ніхто не сподівався. Серед них було немало таких, що вступили до «Такасімської школи», маючи на меті якийсь ідеал, але, невдоволені нею, розчарувалися. Траплялися й такі, що мріяли жити життям хіпі, й ліваки, які зазнали краху під час університетських заворушень, а також ті, яким обридло звичне реальне життя і які прагнули нового духовного світу. Траплялися нежонаті й одружені, як Фукада, разом із родинами. Різноманітні люди, що творили своєрідну збірну сім'ю. Фукада був їхнім лідером. Бо мав від народження схильність до цього. Як Мойсей, що вів ізраїльтян до обітованої землі. Розумний, красномовний і розсудливий. З елементами харизми. Великої статури — ну, як от ви. Природно, що люди ставили цього чоловіка в центр групи й слухалися його вказівок.

Сенсей, розвівши руки, показав його розміри. Фукаері спочатку глянула на ширину рук, а потім перевела погляд на постать Тенґо. Але нічого не сказала.

— За характером і зовнішністю ми з Фукадою зовсім різні. Він — уроджений керівник, я — вроджений самотній вовк. Він — людина політична, я — зовсім аполітичний. Він — вродливий, я — жалюгідний вчений з головою дивної форми. А проте ми були добрими друзями. Поважали один одного й довіряли. Без жодного перебільшення скажу, що він був одним-єдиним другом у моєму житті.

Група, якою керував Тамоцу Фукада, нагледіла собі в горах префектури Яманасі село з нечисленною кількістю жителів. Залишившись без спадкоємців, старі люди в ньому не могли працювати на полі, і село майже занепало. Землю і будинки там пощастило придбати за безцінь. Разом із теплицями з пластиковим покриттям. Місцева влада надала допомогу за умови, що вони візьмуть наявну землю на свою відповідальність і розвиватимуть сільське господарство. Принаймні кілька перших років вони отримали податкові пільги. Крім того, Фукада начебто мав особисте джерело грошових фондів. Звідки вони надходили і що це були за гроші — Ебісуно-сенсей не знав.

— Про грошові фонди Фукада ніколи ні словом не обмовився, нікому не відкривав таємниці. Але, в усякому разі, звідкись отримував немалі кошти, потрібні для запуску комуни. За ці гроші вони придбали сільськогосподарську техніку, будівельні матеріали і заклали резервний фонд. Полагодили існуючі будинки й створили умови для проживання тридцяти членів групи. Це було 1974 року. Нова комуна стала називатися «Сакіґакі». [27]

«Сакіґакі?» — подумав Тенґо. Він пам'ятав таку назву. Але де чув її, не міг пригадати. Не розворушив у пам'яті. І це його, як ніколи, дратувало. А сенсей провадив далі:

— Фукада готувався до того, що впродовж кількох років, поки вони освояться з новою землею, управління комуною буде важким, а проте справи в ній пішли успішніше, ніж він сподівався. Сприяла погода, й подало руку допомоги місцеве населення. Люди поставилися приязно до Фукади як щирої людини й захоплювалися молодими членами комуни, які, обливаючись потом, завзято трудилися на полі. Вони часто приходили до них і давали різні корисні поради. Таким чином новоприбульці набралися практичних знань про сільське господарство й навчилися жити разом із землею.

В основному комуна «Сакіґакі» успадкувала «ноу-хау», здобуте в «Такасімській школі», але придумала щось і своє, особливе. Наприклад, повністю перейшла на використання органічних добрив. Вирішила не використовувати інсектицидів для боротьби із шкідниками, а вирощувати овочі лише на органічних добривах. І почала продавати на замовлення заможним жителям міст свої сільськогосподарські продукти. Бо продаж уроздріб виявився вигіднішим. Це був так званий рух за екологічно чисте сільське господарство. Мету вибрали правильно. Більшість членів комуни виросли в місті й знали, чого хочуть міські жителі. За незабруднену, свіжу городину вони охоче платили високу ціну. Комуна уклала з постачальниками угоду, спростила товарообіг і створила свою систему швидкого забезпечення городян харчовими продуктами. А з другого боку, вони пустили в продаж також городину неоднакового розміру, не очищену від землі.

— Я кілька разів побував на його фермі й розмовляв з ним, — розповідав сенсей. — Він справляв враження дуже енергійної людини завдяки тому, що створив нове середовище й випробував нові можливості. Здається, той час був для нього наймирнішим і сповненим великих надій. Видно, і його родина призвичаїлася до нового життя.

Почувши про добру репутацію «Сакіґакі», стало приїжджати більше людей, охочих приєднатися до них. Через систему продажу на замовлення назва ферми поволі стала широко відомою, і в ЗМІ її наводили як приклад успішної комуни. У світі чимало людей хотіли працювати в поті чола серед природи, подалі від реального світу, загнаного в безвихідь грошима та інформацією, а тому «Сакіґакі» їх приваблювала. Охочі приїжджали на ферму, приглядалися, розмовляли і, якщо могли їй знадобитися, ставали її членами. Звісно, будь-кого не приймали. Ставилися високі вимоги до характеру й моральних якостей новачків. Перевага віддавалася здоровим людям, здатним до важкої фізичної праці, і знавцям сільськогосподарської технології. Вітався приїзд жінок, оскільки хотілося мати однаковий відсоток людей різної статі. Із збільшенням кількості людей розширювалася і ферма. Оскільки поряд ще залишалася необроблена земля і безлюдні будинки, то цього неважко було домогтися. Спочатку серцевиною комуни були молоді одинаки, але з появою сімей людей ставало щораз більше. У час такої перебудови до громади долучилися люди з вищою освітою — лікарі, інженери, вчителі, бухгалтери. Таких радо приймали. Бо від фахівців була користь.