Діти Яфета - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (книги онлайн полностью бесплатно TXT) 📗
Грінченко Борис (1863–1910) — український пись- менник, громадський та політичний діяч, публіцист, фольклорист і мовознавець.
Один із засновників «Братства тарасівців» (1892). Працював у Чернігівському земстві (1894), де організував найбільше видавництво популярних українських книжок для народу. Впорядкував «Словарь української мови» (1907–1909). Співредактор газети «Громадська думка» і редактор журналу «Нова громада» (1906).
Голова київської «Просвіти». Засновник Української радикальної партії.
Греголинський Дмитро (1880–1944) — український учитель гімназії та журналіст у Перемишлі, видавець і редактор тижневика «Український голос» (1919–1929) — першої української газети в Перемишлі за часів польської влади.
Гренер Вільгельм (Gr oner Wilhelm) (1867–1939) — німецький генерал і політик, шеф генерального штабу німецьких військ, які перебували в Україні 1918 року. Сприяв гетьманському перевороту. Один із засновників Українського наукового інституту в Берліні та перший голова його кураторії.
«Діло» — провідна українська галицька щоденна газе- та, виходила у Львові протягом 1880–1939 рр. (під час Першої світової війни неперіодично). Після того, як до Львова прийшли більшовики, видання було закрито. Найстарша і впродовж багатьох років єдина українська газета, що захищала ідеологію народовців, а з 1925 р. у ній почали друкувати статті й представники інших політич- них поглядів. Першим редактором «Діла» був Володимир Барвінський, а останнім (1927–1939), з деякими перерва- ми, — Василь Мудрий.
Доманицький Василь (1877–1910) — український літературознавець, публіцист, шевченкознавець, гро- мадський діяч, популяризатор кооперативного руху, істо- рик. Активно співробітничав у журналах і газетах
«Киевская старина», ЛНВ, ЗНТШ, «Нова громада»,
«Рада», «Громадська думка», «Рідна справа — Думські вісті». Співзасновник видавництва «Вік».
Автор праць з історії козацтва кін. ХІV — поч. ХVІІ ст., про початки етнографічних дослідів України, розвідок про Марка Вовчка, редактор першого Повного видання творів Т. Шевченка й текстологічного дослідження «Коб- заря». Літературно опрацював «Історію України» М. Ар- каса. Писав популярні брошури на кооперативні теми.
Підтримував В. Липинського в літературно-науковій діяльності.
Донцов Дмитро (1883–1973) — український публі- цист і літературний критик, родом із Мелітополя. Член РУП і УСДРП, з 1918 р. — член Головної управи партії Українських хліборобів-демократів, за Української дер- жави — голова Українського телеграфного агентства, редактор журналів ЛНВ (1922–1932) і «Вісник» (1933–1939). Головні твори: «Підстави нашої політики» (1921), «Націоналізм» (1923), «Дух нашої давнини» (1944). Еволюціонував від прихильника соціалізму до ідеолога інтегрального націоналізму.
Дорошенко Дмитро (1882–1951) — український істо- рик та історіограф, громадський і державний діяч консер- вативного напрямку зі старого гетьмансько-козацького роду Чернігівщини. Студіював у Варшавському, Петер- бурзькому і Київському університетах. Працював у Петербурзі, Катеринославі і Києві як громадсько-політич- ний діяч, журналіст і педагог-історик. Під час Першої сві- тової війни — уповноважений Союзу міст, пізніше — кра- йовий комісар Галичини і Буковини. Член Української Центральної Ради. З травня до листопада 1918 року — міністр закордонних справ Української Держави, а з 1919-го — на еміграції. Чільний діяч гетьманського руху. Професор УВУ в Празі й Мюнхені (1921–1951) і Карлового університету в Празі, директор Українського Наукового інституту в Берліні (1926–1931), президент УВАН. Опублікував понад тисячу праць з історії України, укра- їнської історіографії, історії культури, церкви, літерату- ри, а також численні огляди й рецензії в українських та іноземних журналах.
Єфремов Сергій (1876–1939?) — український публі- цист і літературний критик, політичний та громадський діяч, історик літератури. Дійсний член НТШ і ВУАН, голова її Управи, секретар історико-філологічного відді- лу, голова Комісії для видання пам’яток новітнього пись- менництва України. Співробітничав у «Зорі», «Правді», ЗНТШ, «Киевской старине», «Новій громаді», «Раді»,
«Новій раді», «Україні», ЗІФ ВУАН та ін. Один із керівни- ків видавництва «Вік». Член Центральної Ради, заступ- ник її голови, член Малої Ради, генеральний секретар міжнаціональних справ. Лідер УПСФ. Заарештований більшовиками; головний обвинувачений у процесі Спілки Визволення України 1929 р.
Жеребко Орест (1887–1943) — український громадсь- кий та політичний діяч. Прибув до Канади 13-літнім юна- ком у 1900 р. Працював фізично і одночасно ходив до школи у Вінніпезі. Згодом вчителював влітку в Саска-
чевані, а взимку відвідував філософський факультет Ма- нітобського університету у Вінніпезі. В 1913 р. один з пер- ших серед канадських українців закінчив університет і отримав ступінь бакалавра. Восени того ж року виїхав до Галичини для завершення освіти. Тут застала його Перша світова війна. В 1914–1917 рр. перебував у Львові й Відні, співпрацюючи з Союзом Визволення України. В 1917 р. повернувся до Канади і впродовж року редагував газету
«Український голос» у Вінніпезі. Часто писав до часописів і брав активну участь у громадському житті; з лютого 1924 р. — член УСХД. Виявив себе палким прихильником ідей В. Липинського, фінансово підтримуючи видання книжок «Хліборобська Україна» і «Україна на переломі». Більшу частину свого життя провів у Гаффорді, Саска- чеван, де служив секретарем муніципалітету. В 1938 р. був обраний депутатом провінційної легістратури Саскачевану від Ліберальної партії з округи Редбері; на цьому посту й помер.
Жук Андрій (1880–1968) — український громадський та політичний діяч, кооператор і публіцист. Походив з давнього козацького роду з села Вовчка Лубенського повіту на Полтавщині. З 1901 року — член РУП, а з 1906- го член його ЦК. Наприкінці 1907 року таємно виїхав до Львова, де перебував до 1914-го як голова закордонної групи наддніпрянської УСДРП. Там же редагував жур- нали «Економіст» і «Самопоміч» — органи Українського кооперативного руху в Галичині. Учасник політичної наради наддніпрянських емігрантів у Львові (1911). Засновник Українського інформаційного комітету у Львові (1912), який 1914 року став основою Союзу Визволення України. Від УСДРП відійшов ще до Першої світової війни. Про своє довоєнне перебування у Львові А. Жук залишив політичний нарис «До початків укра- їнського самостійництва» (реферат, прочитаний на літе- ратурних зборах Союзу українських журналістів і пись- менників у Відні (1921) і вперше надрукований в журна- лі «Визволення» (березень 1923, ч.11) — «До історії
української політичної думки перед (Першою) світовою війною»). Від 1914 року перебував у Відні як член прово- ду СВУ та співредактор його часопису «Вістник». У 1918–1919 рр. працював на дипломатичній службі в Українському посольстві у Відні. Наприкінці 1919-го став прихильником УХДП і співробітником її органу
«Нове слово» (Зальцведель, Німеччина). В 1920–1930 рр. співпрацював із закордонним центром ЗУНР. У 1930 році переїхав до Львова, де завідував статистичним відді- лом Ревізійного союзу українських кооперативів. У 1940-му знов оселився у Відні, в помешканні колиш- нього СВУ.
Андрій Жук познайомився з В. Липинським 1904 року. Вони зустрічалися у Львові в 1907–1913 рр., були службо- во пов’язані у віденському посольстві в 1918–1919 рр., а в 1920–1926 рр. часто зустрічалися у Відні, Райхенау та рідше, з уваги на поганий стан здоров’я Липинського, в Бадегу.
А. Жук, як сам залюбки підкреслював, був самоуком, але вроджені інтелігентність і наполегливість усували перешкоди для досягнення багатьох високих становищ, які він посідав у громадському та політичному житті як Галичини, так і Наддніпрянщини, включно з членством у Головній, потім Загальній Українській Раді у Відні в 1915–1916 рр.
