Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
Але смілі пляни Вишневецького й безоглядність в їх виконанню страшили короля. „Під сї часи таких слуг потрібно як найбільше, тільки: не з такими мислями”, писав він Радивилу кілька лїт пізнїйше 6). Супроти Татар литовсько-польське правительство старало ся держати ся можливо обережно: формально Крим був союзником Литви против Москви. Правительство бояло ся, щоб Вишневецький не зачепив Татар якось нетактовно і в. князь носив ся з гадкою „звести” його з границї й вислати з козаками на війну в Ливонію, навіть хитрощами якось звабити його з Низу, або вислати на заступство котрогось з його братів 7). Але Вишневецький не давав себе звести, й правительству зіставало ся тільки пильно уникати всякої прояви солїдарности з небезпечним своїм слугою. Пізнїйше (1557) Жиґимонт-Авґуст на татарські скарги на Вишневецького писав хану, що Вишневецький вів свої пляни на власну руку; він, Жиґимонт, його на Днїпро не посилав, а потім поручив йому степову сторожу головно покладаючи ся на добрі відносини Вишневецького з Туреччиною й ханом. „Можете міркувати з того, що і до й. м. цїсаря турецького він ходив против волї нашої, а як там його принято, самі знаєте: він вернувши ся до держави нашої, розповідав, що там дістав дарунки (жалованьємъ осмотренъ былъ), і у тебе, брата нашого, ласку мав, і з тих причин ми головно й поручали йому степову сторожу, в тім переконанню, що він буде підтримувати відносини з вашими людьми, зазнавши від вас ласки”. І Жиґимонт-Авґуст старав ся представити ханови, який то користний може бути для нього самого і для Туреччини Хортицький замок: він буде хоронити татарські й турецькі володїння, улуси їх і чабанів їх від всяких зачіпок і прикростей, особливо з московської сторони, бо як раз, мовляв, то московські козаки чинять ті зачіпки 8).
Але ся традиційна полохлива полїтика литовська Вишневецькому була не по мисли. Тим часом як литовське правительство силкувало ся затримати добрі відносини з Кримцями й звернути їx против Москви, Вишневецький як раз звернув ся в московський бік. Правдоподібно се був його власний плян, зовсїм натуральний і льоґічний: іґноруючи державне суперництво Литви й Москви, свою степову політику вести, опираючи ся на обидві сї держави, що рівно терпіли від Орди і з українських пограничних земель своїх противставляли козацьку оборону сим руїнним атакам Криму. Сама ся полїтика не була нова. Уже в 1530-х рр. хан скаржився в кн. литовському, що черкаські старости, іґноруючи ворожнечу Литви й Москви і союз Литви з Кримом, уживають на свою службу путивльських козаків (себто з українських земель в. кн. московського), насилають їх на татарські улуси разом з козаками черкаськими й канївськими 9). Зовсїм натурально, що й Вишневецький задумав притягнути Московську державу до спільної боротьби з Кримом й суперництво інтересів, з традиційним науськуваннєм Орди одних на другого, заступити спільною боротьбою з сим спільним ворогом. Але Вишневецький мав всї причини не хвалити ся перед часом такими плянами з огляду на офіціальний союз Литви з Кримом против Москви, а в московських кругах, з свого боку, не мали причини признавати інїціативу сього ефектовного пляну чужинцеви Вишневецькому. Офіціальна московська лїтопись говорить про перші стадиї боротьби з Кримом, як про дїло самих московських воєвод, зовсїм іґноруючи Вишневецького. Але він був без сумнїву правдивим інїціатором сих плянів, які в московських кругах также скоро опадають потім, як нагло виникли з його виступленнєм.
В мартї 1556 р. московське правительство заповіло похід на Крим, Днїпром на Низ, під улуси кримські. Провід дано дяку Ржевскому; вихідною точкою мав служити Путивль. Ржевский мав побудувати човни на верхівях Псла і з путивльськими козаками йти „добувати язиків”, провідувати „про царя” (хана). Офіціальним приводом служили вісти, що хан збираєть ся походом на московські землї 10). В дїйсности, очевидно, подвигнули до того московське правительство ради й представлення зроблені Вишневецьким через путивльських козаків, участників його нових заходів і плянів. І при великій обережности і неособливій скороспішности московської бюрократії, мусимо думати, що свої заходи коло спільної акції з Москвою Вишневецький мусїв зачати досить довго перед тим — десь слїдом по своїй візитї в Туреччинї. В червнї Ржевский доносив уже про свої успіхи. Він писав, що на Днїпрі приступили до нього козаки черкаські і канївські, в числї 300, під проводом своїх отаманів Млинського і Михайла Єськовича. З ними і з своїми путивльскими козаками Ржевский пішов під кримський городок Іслам-кермен (на долїшнім Днїпрі, коло перевозів, де теп. Каховка), але Татари мали вісти про них і замкнули ся в замку. Козаки зайняли тільки коней і худобу, й пішли під Очаків. Тут здобули ,,острог” (місто), побили Турків і Татар, забрали багато „язиків” (полонянників) і пішли з тим назад. За ними погнали ся санджаки (турецькі коменданти) з Очакова й Тягинї з великим військом, але козаки в Днїпрових очеретах зробили засїдку, побили з рушниць багато людей і змусили їх вернути ся. Потім під Іслам-керменом догонив їх калґа з великою ордою („съ нимъ весь Крымъ, князи и мирзы”, як писав хвалькуватий дяк). Козаки заложили ся на Днїпровім острові й почали відбивати ся від Орди, відстрілюючи ся з рушниць. Шість день добували їх Татари, але добути не могли, й відступили кінець кінцем. А козаки зайнявши в ночи кінські стада, забрали їх на острів і перебравши ся з річного війська в кінне, пішли навпростець через степи 11).
В усїй тій реляції нема найменьшої згадки про Вишневецького, фіґурує тільки сам дяк Ржевский. Думаю, що се трудно зложити на саму хвальковатість сього Московитина, і що Вишневецький старав ся перед часом не відкривати своїх карт перед ханом, не розривати відносин з ним, і для того не висував ся наперед з своєю участю в против-татарських заходах, а навіть ховав її. В литовських кругах його зносини з Москвою в тім часї не були тайною — московські посли, бувши у Жиґимонта лїтом 1556 р., чули там, що Вишневецький „отъЂхалъ къ Моск— 12), хоч формальне посольство до московського царя від Вишневецького в московській офіціальній лїтописи записане тільки в вереснї 1556р. 13). На литовськім дворі його сміливі пляни викликали заразом і трівогу перед можливими полїтичними клопотами від його акції 14) й живі симпатії для сих плянів орґанїзації широкої боротьби з Кримом спільними силами християнських держав. Як з одного боку в московських кругах, так з другого в литовсько-польських Вишневецький ширив сю ідею спільної боротьби, своїми зносинами, своїм прикладом, і його гадки викликали співчутє. Його зносини з Москвою не будили невдоволення в литовсько-польських кругах з огляду на поставлені ним завдання, принаймнї — се невдоволеннє в значній мірі нейтралїзувало ся свідомістю тих користей, які мали з того вийти, як би удало ся справдї орґанїзувати таку спільну боротьбу. На жалї хана з причини козацького нападу 1556 р. 15), литовське правительство відповідало можливо заспокоючи його. Запевняло, що сей напад був дїлом козаків московських, Вишневецький в нїм участи не брав і нї в які спільні заходи з тими московськими козаками вступати не хотїв: московські люди заохочували його служити Москві й помагати їй збудувати замок для в. князя московського на Хортицї, але Вишневецький на се не здав ся, держить хортицький замок на в. князя литовського і тримаєть ся козаків низових, а з московськими не заходить (се була офіціальна закраска свідомо мабуть надана литовським правительством акції Вишневецького з минулого року) 16).
Жиґимонт-Авґуст представляв ханови всю небезпечність московського пляну — всунути ся московськими замками над низ Днїпровий, пригадував анальоґічну тактику Москви супрти Казани й лякав анальоґічними перспективами Крим — поставивши свої замки під Перекопом, Москва буде пильнувати того, щоб взяти й Крим в свої руки. Тому радив поки що, в таких трівожних обставинах не зачіпати ся з Вишневецьким: пізнїйше, як сї обставини проминуть, в. князь розбере справу й коли б Вишневецький був винуватий, він його укарає, й забере з Хортицї, а поки що він там дуже потрібний, супроти московських плянів. Москва, можливо, навіть буде старати ся силоміць забрати Хортицю собі, а як би Вишневецького звідти вивести, то вона зараз би захопила його замок. Татарам і Туркам литовський замок на Хортицї дуже буде користний, хоронячи їх від московських козаків, а щоб сам Вишнивецький не зачіпав ся з Татарами, про се він, Жиґимонт, йому накаже, і певний, що Вишневецький покаже ханови свою зичливість 17).
